Радісною новиною у царині літургійного благочестя візантійської традиції стало видання Літургійних вказівок Синоду єпископів православної церкви Америки, оприлюднених архиєпископом вашингтонським і всієї Америки і Канади Тихоном 15 лютого 2018 року.[1] Ідеться про виправлення у літургійних книгах цієї церкви двох грубих текстуальних помилок, які закрались туди внаслідок недостатнього знання джерел та богословських аспектів цих богослужінь.

Радісною новиною у царині літургійного благочестя візантійської традиції стало видання Літургійних вказівок Синоду єпископів православної церкви Америки, оприлюднених архиєпископом вашингтонським і всієї Америки і Канади Тихоном 15 лютого 2018 року.[1] Ідеться про виправлення у літургійних книгах цієї церкви двох грубих текстуальних помилок, які закрались туди внаслідок недостатнього знання джерел та богословських аспектів цих богослужінь.

Надмірна уніфікація

Ідеться про додану у минулому до тексту епіклези в анафорі св.Василія Великого фразу «перетворивши Духом Твоїм Святим». Ґрунтовні наукові дослідження про неоправдану уніфікацію текстів Божественних Літургій св.Василія Великого та св.Йоана Золотоустого були опубліковані досить давно,[2] все ж відома всім консервативність щодо літургійної спадщини серед християн слов’янсько-візантійської традиції, все ще не дає можливості впроваджувати висновки цих досліджень у літургійне життя їх церков.

Згадана фраза не є єдиним елементом уніфікації, внаслідок якого страждає багатство і різноманітність літургійного богослов’я церков візантійської традиції. Зокрема, внаслідок згаданої уніфікації із чину Божественної Літургії св.Йоана Золотоустого зникли чудові молитви приношення, входу і трисвятого, тексти яких подаю нижче:

Молитва приношення: Господи Боже наш, Ти приносиш себе Агнцем непорочним за життя світу, споглянь на нас і на хліб цей і чашу цю і сотвори їх пречистим Твоїм Тілом і чесною Твоєю Кров’ю на причастя душ і тіл. Бо освятилося і прославилося пречесне і величне ім’я Твоє Отця, і Сина, і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків.

Молитва входу: Благодітелю всіх і всього творіння Зиждителю, прийми Церкву Твою, яка входить, і сповни кожному те, що на користь йому, і всіх приведи до досконалості, і сотвори нас достойними царства Твого. Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб’ям єдинородного твого Сина, з яким благословен єси з Пресвятим Твоїм Духом нині повсякчас і на віки віків.

Молитва трисвятого: Святий над святими, Боже наш, Ти єдин Свят і во святих опочиваєш, Свят єси і славу неосяжну Сам у Собі посідаєш! Святий Боже, Ти Словом усе встановив; Святий Боже, Тебе неустанним голосом чотириликі істоти прославляють; Святий Боже, Тобі сонми святих Ангелів і Архангелів незримо з трепетом поклоняються і славословлять; Святий Боже, Ти до невмовкаючого голосу многооких Херувимів вухо прихиляєш і недріманним оком на них споглядаєш; Святий Боже, Ти возсідаєш на шестикрилих Серафимах, які крильми своїми плещуть, і приймаєш від них переможну пісню: Свят, Свят, Свят Господь Саваот! Свят бо єси, Боже наш, Якому Начала, Власті і Господства в Небі поклоняються, а на землі люди пісню возносять і шану віддають. Сам, Чоловіколюбче, прийми і з уст нас, грішних, Трисвяту пісню, яку приносимо від нас і від усього народу Твого, і зішли нам багаті милості і щедроти Твої, молитвами святої Богородиці і всіх святих, що од віку Тобі благоугодили. Бо Свят єси, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас і на віки віків.

Відновлення автентичних текстів і обрядів безсумнівно є величезним знаком живого передання церкви, завданням якої є не лише зберігати і виконувати певні обряди, а й дбати за те, щоб вони були автентичними і являли усю повноту молитви Церкви, не спотворену з яких би то не було історичних, політичних чи невластивих для певної традиції богословських причин. Особливо цінним це мало б бути для Католицьких Церков, бо саме до цього закликають їх офіційні документи Католицької Церкви такі як Конституція про святу літургію: «літургія складається з тієї частини, яка є незмінною, оскільки божественно встановлена, і з тих частин, які підлягають змінам і з бігом часу можуть мінятися, – або й мусять, якщо в них, бува, закралося щось неузгоджене із внутрішньою природою самої літургії або ж якщо вони стали невідповідними. Це оновлення має так упорядкувати текст і обряд, щоб священнодійства ясніше виявляли своє значення і щоб християнський люд, наскільки це можливо, міг легше їх  сприймати і брати повну, активну й спільнотну участь у богослужінні» (КСЛ 21). Особливо Східні Католицькі Церкови, літургійна традиція яких належить до повноти передання усієї Католицької Церкви, мали б дбати про те, щоб їх літургійна традиція відповідала найкращим її зразкам: «Першою вимогою до кожного оновлення східної літургії, що також стосується літургійної реформи на Заході, є нове відкриття повної вірності власним літургійним традиціям, користуючись їхніми багатствами і усуваючи те, що суперечить їхній автентичності. Така турбота не підпорядковується, але передує так званому осучасненню» (Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ 18).

Неосмислена латинізація

Якщо у першому випадку ішлося просто про неправильну уніфікацію текстів всередині самої візантійської традиції, то у випадку змін до звершення Божественної Літургії Передшеосвячених Дарів ідеться про взагалі неприпустиме для літургійної традиції змішання сакраментального богослов’я однієї літургійної традиції із літургійною практикою іншої. Ідеться про причастя Чесної Крові Господа нашого Ісуса Христа на згаданій Літургії. Цьому питанню було присвячено вже чимало історичних та богословських досліджень[3], щоб зрозуміти причини цієї помилкової зміни, абсолютно чужої не лише для літургійного богослов’я візантійської традиції, а й для богослов’я усіх інших східних і навіть західної літургійної традиції, яка, як відомо із її літургійних джерел, теж дотримувалась богословської аргументації consecratio per contactum.[4]

Повернути давній спосіб причастя на Божественній Літургії Передшеосвячених Дарів пропонував у своєму дослідженні джерел Київської літургійної традиції о.Рафаїл Турконяк.[5] На жаль, дотепер цей заклик повернення до джерел власної літургійної традиції залишився поза увагою синоду єпископів УГКЦ. Плекання  автентичної літургійної традиції є постійним закликом передусім для Східних Католицьких Церков: «Собор наголошує на тому, щоб не вводити змін в обрядах та правопорядку цих Церков, хіба з уваги на їхній власний органічний розвиток і додає, що у випадку, коли вони відступили від своїх традицій через обставини часу чи осіб, вони повинні повернутися до традицій своїх предків. Святіший Отець Іван Павло II вбачає в цьому ‘символ непорушного ставлення до цього питання Апостольського Престолу, так ефективно вираженого на Соборі, закликаючи Східні Церкви, які є в повній єдності з тим же Апостольським Престолом, мати відвагу знову віднайти автентичні традиції власної тотожності, відновлюючи, де потрібно, первинну чистоту’» (Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ 12). Компетентна влада Католицької Церкви свідома, що певні літургійні практики «змінилася у різних Східних Католицьких Церквах під тиском зовнішніх впливів, який базувався на духовному і пасторальному розумінні, запозиченому від латинників» і що такий підхід був «чужий по відношенню до органічного розвитку і суперечив динамізмові власної східної спадщини», а тому наголошує що «там, де традиційна практика була втрачена, застосування норм, які містить Кодекс, вимагатиме правдивої реформи, аналогічної до тієї, яку соборна Конституція про Святу Літургію вимагала від латинської літургії» (Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ 12).

Можна лише сподіватись на те, що Синод єпископів УГКЦ, який у 2006 році визначив, що «Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, видана Конгрегацією Східних Церков 6 січня 1996 року, - є обов'язковим [документом] для всієї Української Греко-Католицької Церкви»,[6] зверне увагу також на необхідність повернення до автентичної практики Київської Церкви щодо причастя на Божественній Літургії Передшеосвячених Дарів і невдовзі видасть подібні Літургійні інструкції.

Такі інструкції були б свідченням екуменічної солідарності із православними Церквами-сестрами не лише у літургійному консерватизмі, а й у спільному дбанні про чистоту та відновлення автентичного богослов’я спільної літургійної спадщини.

 

---

[1] https://oca.org/holy-synod/statements/holy-synod/liturgical-instruction-of-the-holy-synod-of-bishops-of-the-orthodox-church (2018-02-23).

[2] H. Engberding, Die Angleichung der byzantinischen Chrysostomusliturgie an die byzantinische Basiliusliturgie = OstKSt 1964, 105-122. Г. Вагнер, Происхождение литургии Иоанна Златоуста, Париж 1995.

[3] И. Карабинов, Св. чаша на литургии Преждеосвященных Даров // ХЧ. 1915. № 6. С. 737-753; № 7/8. С. 953-964; A. Raes, La Communion au Calice dans l'Office byzantin des Présanctifies // OCP. 1954. Vol. 20. P. 166-174; Н. Успенский, Коллизия двух богословий в исправлении рус. богослужебных книг в XVII в. // БТ. 1975. Сб. 13. С. 148-171; Н. Успенский, Литургия Преждеосвященных Даров: Ист.-литург. очерк // БТ. 1976. Сб. 15. С. 146-184; В. Лурье, Святая Чаша в раннехристианских чинопоследованиях домашнего причащения (с прил. заметки о коптском чине Исполнения Чаши) // Средневековое православие от прихода до патриархата: Сб. науч. ст. / Отв. ред.: Н. Д. Барабанов. Волгоград, 1998. Вып. 2. С. 4-29; Т. Афанасьева, Слав. литургия Преждеосвященных Даров XII-XV вв.: Текстология и язык. Санкт-Петерсбург, 2004; Р. Торконяк, Лiтургiя Передшеосвячених дарiв в Украïнськiй Церквi. Львiв, 2002; С. Алексопулос, Чин литургии Преждеосвященных Даров: Богосл. аспекты // Правосл. учение о церк. таинствах: V Междунар. богосл. конф. РПЦ (М., 13-15 нояб. 2007 г.). Москва 2009. Т. 1. С. 461-478; S. Alexopoulos, The Presanctified Liturgy in the Byzantine Rite: A Comparative Analysis of its Origins, Evolution, and Structural Components. Leuven, 2009. (Liturgia Condenda; 21); В. Рудейко, Кілька питань щодо Божественної Літургії Передшеосвячених Дарів // Наукові записки УКУ. число VIII серія богословʹя випуск 3 (2016), 25-39.

[4] M. Andrieu, Immixtio et consécratio: La consecration par contact dans les documents liturgiques du Moyen Âge. Paris 1924.

[5] Р. Турконяк, Літургія Передшеосвячених дарів в Українській Церкві, Львів 2002, 243-249.

[6] Постанови Патріаршого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що проходив у м. Львові - Брюховичах від 13 до 20 вересня 2006 року Божого // http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/resolution/resolution1/2006/ (13.01.2010).