«Людина, яка не боїться, вже живе у вічності» – слово владики Бориса Ґудзяка про Артема Димида
18 червня за свободу України, за нашу з вами гідність, за єдність Європи, за мир у світі віддав своє життя Воїн Артемій Димид. Син отця Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (тепер УКУ), і відомої, глибокої іконописиці Іванки Димид-Крип’якевич. Онук шахтаря Дмитра і Розалії Димидів і провідних представників галицької інтелігенції Романа і Лесі Крип’якевичів. Правнук двох великих українців – історика Івана Крип’якевича та підпільного священника, ісповідника віри Артемія Цегельського. Артемій і разом з ним за цей день сотні українців віддали своє життя за Україну, за тебе, за мене, за правду у всьому світі.
Артемій був випускником історичної програми Українського католицького університету. Він ще студентом пішов на фронт добровольцем у 2014 році. Закінчивши службу, Артемій спробував свої сили в підприємництві і пірнув у сповнене пригод життя. Вістка про ескалацію війни застала його у США, звідки він повернувся на Батьківщину і знову став у лави захисників України. За ініціативи сім’ї Артема Димида, Український католицький університет започатковує стипендійний фонд його імені.
Артемій був безстрашний. Здійснив безліч парашутних стрибків. Велосипедом об’їздив багато країн, а мотоциклом доїхав аж до Ірану.
Я вірю, що глибоко в серці Артемія палав вогонь його хрещення. Бо людина, яка не боїться, вже живе у вічності. У час, коли майже всі бояться майже всього, Артемій не боявся. Не боявся смерті. Він відчув Боже благословення. Тому міг віддати своє життя.
Ця, з одного боку, втрата, також може бути для нас благословенням. Сьогодні Україна і українці змінюють світ. Змінюється безпекова політика, змінюється Європа, яка об’єдналася через Україну, відновлюється Північноатлантичний альянс, демократи з республіканцями голосують разом в американському конгресі. Як ніколи в історії людства, війна в Україні привертає увагу і підіймає солідарність людей доброї волі в цілому світі. Чому це так?
Мені здається, це тому, що люди, свідомо чи підсвідомо, бачать у цій війні найбільшу любов. «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх»(Ів. 15,13). Світ бачить солідарність і мужність, бачить, що українці, такі як Артемій Димид і сотні інших, що загинули вчора, позавчора, які віддали своє життя, не бояться, бо вірять у вічність.
У цей День батька, дякую усім батькам, що ви даєте життя. Хочу звернути увагу на один статистичний факт. Ми знаємо, що до церкви приходять більше жінок, ніж чоловіків. Ми знаємо, що часто саме мами і бабусі вчать дітей молитися. Але дитина буде жити духовним життям у особливий спосіб саме тоді, коли батько своїм прикладом дає ріст, напрям та натхнення своїй дитині. Не вистачить прийти і похрестити дитину, а потім самому не ходити до церкви. Це несумісні речі. Тому в День батька заохочую вас бути прикладом для своїх дітей, готувати їх до вічності, давати їм ту духовну зброю, з якої Артемій Димид безстрашно захищав тебе і мене.
Таїнство трансформації відбувається через безстрашність наших воїнів. Чи ми усвідомлюємо це, чи робимо висновок? Чи ми, не дай Боже, не розміняємо на дрібні цієї великої жертви, яка відбувається на наших очах? Ці події мають змінювати нас всіх. Ця жертва нас кличе поглянути глибоко у таїнство. Щоби ми йшли без страху, у вірі, надії, мирі та радості.
Сьогодні світ потребує такого благовістування, пояснення, зцілення, яке ніс Христос у Євангелії. Христос, Церква, світ і Україна потребує тебе. Бо твій дар хрещення є для того, щоб ти дарував/дарувала його далі. Це прекрасний дар, бо – це дар вічності. Це дар безстрашності, надії в час суєти, смутку, сліз і розпачу.
Артемій Димид, який у Хреста хрестився, який мав батька, котрий його виховував і давав йому приклад, сьогодні – на зустрічі з Отцем небесним. Артемій проїхав 50 країн за 27 років життя, і сьогодні поселився в тому домі, де є багато кімнат. Його батьки у глибокій вірі, маючи мучеників у своєму роді, крізь сльози, дякують Богові за такого сина. І у вірі та правді знаходять силу в момент такої невимовної втрати.
