Сьогодні, можливо під впливом стресу, викликаного ненормальністю того, що відбувається довкола, деякі люди більше вірять у різні пророцтва, віщування, різним ворожкам і астрологам. Варто, щоб хтось сказав про смерть путіна, кінець війни і дату перемоги, як українці охоче в це вірять. Також звертаються до ворожок і різних екстрасенсів, щоб розшукали безвісти зниклих, або щоб почути, чи живі рідні, чи в полоні... А дехто намагається «говорити» з мертвими. Що на це каже Церква? І що в Біблії написано про різні віщування-ворожіння? Чи може людина, як би вона себе не називали, знати майбутнє чи те, що інші не знають? Такий надприродний дар може бути? І чи взагалі варто спілкуватися з такими людьми? Особливо з різними чорними магами і т. д.?

***

Поняття «магія» має сьогодні широкий спектр значень: від якихось серйозних спіритичних релігійних практик до звичайної забави чи гри. Визначити докладно і однозначно, що таке «магія» неможливо, зазвичай і найчастіше говориться про неї у зв’язку з релігією (на відміну від такого поняття як «чари»), чи теж пов’язують її з релігійним мисленням. Теж часто є присутня «магія» у викривленій релігійній поставі, на приклад у різного роду забобонах. Зазвичай магія є елементом локальної культури, яка обіймає релігійні елементи.

Деякі спеціалісти пробують все-таки окреслити, що таке «магія», і говорять, що з точки зору етнології релігії це якісь ритуальні дії чи поведінка, за допомогою яких людина намагається вплинути на речі чи події, на які вплинути нормальним і природнім чином, як здається, не в змозі. Для цього вживаються чи то якісь «магічні предмети» чи то якісь «магічні слова», які мали б мати автоматичну чи механічну дію. Також людина узалежнює дієвість магії від «сили»: чи то того, хто цим займається, тобто якийсь «маг» чи «магік», чи то від формули, яку вживають під час таких ритуалів, чи то від «магічності» предметів (типу «оберегів» тощо). Зазвичай, до дієвості магії не є потрібна віра: магія, в теорії, мала б діяти сама, незалежно від віри того, хто її чинить, чи того, хто на її «магічну дію» сподівається. Потрібна лише віра в магію як таку, щоб певні справи приписати її дії.

***

Святе Письмо про магію

Крім віри в потужну надприродну Істоту, якою є Бог (або боги), люди на сторінках Святого Письма мали часто теж віру в різні ритуали, які самі по собі мали надприродну дію. Це виникало з відчуття малості, з небезпек, чи то природніх катаклізмів, чи то таких, які завдавали людям дикі тварини чи теж інші люди, чи теж хвороби, нещастя або невдачі. Для цього стосувалися різні ворожіння чи чари. Читаємо у Старому Завіті про такі практики, як заклинання (див. Пс 58, 6; Єр 8, 17), віщування за допомогою вузлів та шнурів (див. Єз 13, 17-23) тощо. Євреї, перебуваючи у Єгипті, зустрічали там чародійні практики чи теж різних віщунів, чародіїв чи чаклунів (див. Бут 41, 8. 24; Вих 7, 11). Проте не лише в стародавньому Єгипті була присутня магія, але і у всіх тодішніх країнах, в тім теж в Ізраїлі. Наприклад, відома історія сталася з першим ізраїльським царем, Саулом, який, як читаємо спочатку вигнав з країни всіх чарівників і віщунів (1 Сам 28, 3), але потім сам просив жінку-чарівницю в Ен-Дорі, щоб викликала йому духа померлого пророка Самуїла (див. 1 Сам 28, 6-25). Також деякі інші царі Ізраїля мали слабкість до магії, як наприклад Ахаз (див. 2 Цар 16, 3) чи Манассія (2 Цар 21, 6).

Магія вважалася у Законі Мойсея важким переступом і каралася смертю. Про це читаємо у Книзі Вихід 23, у Книзі Левіт 19, та у Книзі Второзаконня 18. Деякі гастрономічні заборони також були пов’язані з боротьбою з магією. На приклад, хананейці мали магічний обряд, коли варили козеня в молоці його матері. Це Закон Мойсея забороняє робити ізраїльтянам, і то декілька разів (див. Вих 23, 19; 34, 26; Втор 14, 21). Заборонялися також, і то досить суворо, жертви з дітей, які раніше тут і там практикувалися в Ізраїлі власне з якоюсь магічною метою (див. 1 Цар 16, 34).

Книга Второзаконня так, між іншим, про цей звичай але теж про інші магічні звичаї говорить: «Як прийдеш у землю, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, не вчися наслідувати гидоту тих народів. Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, і саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою» (Втор 18, 9-12). Також заборона споживання крові, і то багато разів у П’ятикнижжі, була пов’язана з магічним мисленням язичників, що таке споживання додає життєвої сили, і це прирівнювалося до ідолопоклонства (див. Бут 9, 4; Лев 3, 17; пор. Дії 15, 29).

Щоб показати, що Божа сила перевищує силу магічну, часто зустрічаються описи на сторінках Святого Письма, що маги чи чародії були поконані власне за допомогою сили Божої. Це і історія Йосифа у Єгипті (див. Бут 41), і боротьба Мойсея та Аарона з єгипетськими магами (див. Вих 7-9), і перемога пророка Даниїла над халдейськими придворними чарівниками (див. Дан 2-5; 14). У Діяннях Апостолів описана історія, коли якийсь Симон, чаклун та ворожбит, звертається до Петра і підпорядковується його словам (див. Дії 8, 9-25).

Взагалі, ідея Святого Письма відносно магії є така, що Божі чуда чи теж пророцтва спокійно дають собі раду без чаклунства, ворожіння чи будь-яких магічних дій. А це тому, що Божої сили для здійснення чуда чи реалізації пророцтва цілком вистачить, натомість покладатися на якусь магію означає недовіряти Богу і Його присутності серед свого народу. Зрештою, чари відвертають від служби істинному Богу. Власне, одне з основних завдань пророків була боротьба з язичницькими ворожбитами чи чаклунами.

У Книзі Ісаї читаємо: «Я обертаю на ніщо знаки віщунів, ворожбитів збиваю з пантелику; я проганяю назад мудрих, в дурноту обертаю їхнє знання» (Іс 44, 25). І дещо згодом так пише про ворожбитство і чари: «Біда впаде на тебе, та ти не зможеш її відвернути. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш. Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може й матимеш якусь користь, може й налякаєш?» (Іс 47, 11-12). Пророк Єремія так говорить до сусідніх царів: «Тим то не слухайте ваших пророків і ваших віщунів ні ваших сновидців, ні ваших знахурів, ні ваших ворожбитів, що запевняють вас, кажучи: Не будете служити вавилонському цареві. Бо вони пророкують вам неправду, щоб вигнати вас із вашої землі; та й я повикидаю вас, і ви загинете» (Єр 27, 9). Пророк Єзекиїл так пише: «Меч уже добутий для різанини, вичищений, щоб нищив, щоб блищав, тим часом, як тебе обдурюють видіннями пустими і брехню тобі ворожать, щоб його прикласти до шиї грішників безчесних» (Єз 21, 33-34).

Навіть Ісусу Христу пропонували робити якісь магічні дії. Спочатку диявол на пустелі пропонував перетворити каміння на хліб чи кинутися з храму вниз, на що Христос відповів: «Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого» (Мт 4, 7). Пізніше, перед самим розп’яттям, цар Ірод хотів побачити якесь чудо-фокус від Ісуса, але Христос лише мовчав на таку пропозицію (див. Лк 23, 8-9). Натомість Апостол Павло у Посланні до Галатів серед цілої когорти «гріхів тіла» поміщає також чари: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше» (Гал 5, 19-21). Автор Книги Об’явлення поміщає всіх таких у «вогняне озеро»: «Боязливих же і безвірних, і мерзких, і убивць, і розпусних, і чарівників, і ідолопоклонників, і всіх лжеців – пай їхній в озері, що горить вогнем і сіркою; то смерть друга» (Об 21, 8).

Звичайно, це також правда і на це звертають увагу дослідники Святого Письма, що деякі єврейські ритуали були перейняті євреями від язичників, в тім теж ті магічні. Потім щоправда ці ритуали були очищені і підпорядковані культу Єдиного Бога. Зрештою, культурне середовище і звичаї завжди має вплив на будь-яку релігію, і на істинну також. Християнство тут не є винятком. Якщо натомість не вдавалося поконати язичницькі чи магічні елементи якогось ритуалу, перейнятого від поган, то такий ритуал скоріше за все знищували. Так сталося, на приклад, з мідяним змієм, який Мойсей спорудив на пустелі, тому що пізніше ізраїльтяни почали з ним практикувати магічні дії: «Єзекія, юдейський цар… зніс узвишшя, розбив кам’яні стовпи, порубав ашери, розторощив мідного змія, що зробив був Мойсей, бо того часу сини Ізраїля кадили йому й звали його Нахуштан» (2 Цар 18, 1. 4).

Людина, яка вірить у Бога, отримує від Нього достатньо благодаті, тобто допомоги, щоб саме у цій допомозі покладати надію. Крім того, Бог дарував людині владу і панування над світом (див. Бут 1, 28), тому потреба у магії є зайва, а взагалі то навіть у певному сенсі ображає Бога, бо є проявом недовіри до Нього. Магія у Писанні є спробою поєднати істинну релігію з якимось езотеричним знанням, найчастіше таким, що веде на манівці саму людину, так і знецінює її віру в Бога. Натомість, коли людина, яка практикувала магію, навертається до Бога і починає в Нього вірити, покидає магічні практики раз і назавжди. Читаємо в Діяннях Апостолів: «Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки. Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма» (Дії 19, 18-19).

***

Магія як релігійний феномен

Передусім належить відрізняти справжню релігійність від магічних дій. Релігійні акти, наприклад у монотеїзмі, скеровані до Особи, а в язичництві також це було звертання до богів, тобто до надприродних осіб чи сил. Магія натомість не передбачає таких особових відносин, якщо ж навіть щось таке відбувається у магічних діях, то лише як несуттєвий додаток. Звідси, часом можна побачити у якоїсь ворожки ікони чи молитви поряд з різними «закляттями» чи магічними предметами, яйцями, зіллям, картами тощо.

Магія з цього приводу звичайно не є чимось поза-релігійним, лише відноситься до широко зрозумілої релігійної сфери. Щоправда, магія ігнорує чи навіть протиставляється суттєвим релігійним актам, таким хоча б як молитва чи жертва. З другого боку, у магії, як і в релігії, є свій ритуал і своя атмосфера. Релігія запрошує Бога, щоб панував над світом, над життям і долею, натомість магія – це спроба самої людини почати над цим всім панувати.

З точки зору еволюції релігії, то поки люди були неписьменні, але вже релігійні, то магії, присутньої в їхній релігії, було аж занадто, можна навіть сказати, що їхня релігійність проявлялася в магічний спосіб. Різні магічні символи, магічні ритуали, магічні слова-закляття, магічні дії як би поки що замінювали Слово, яке пізніше Бог об’явить людям і за допомогою якого люди звертатимуться до Бога. Що більш розвинуте ставало суспільство, то менш магічним ставало його релігійне мислення. Принаймні, так у теорії повинно б було бути.

Те, що можна виділити у магічних діях чи у магії як такій, так це: 1) магічні предмети чи засоби, 2) магічні слова чи формули, 3) магічний ритуал, 4) людина, яка виконує магічні дії. До речі, відносно цього останнього елементу, а саме особи, яка є ворожбитом, то часто її зобов’язують різні табу і ритуальні приписи, такі як ритуальна чистота, відповідні вбрання, так а не інакше оздоблене тіло.

Щодо різних класифікацій, то передусім умовно розрізняється «біла магія» і «чорна магія». Перша нібито на пожиток і на добро якоїсь особи чи суспільства, друга – на шкоду і на зло, особі чи суспільству. Також класифікується магію як «позитивну» і як «негативну». Ціллю «позитивної» магії («білої» чи «чорної») є викликати якусь подію. Наприклад перемогу у війні. Або смерть головного ворога. Відповідно, ціллю «негативної» магії є запобігти якійсь події, наприклад смерті, хворобі, пошесті, невдачі тощо. Також можна зустріти таку класифікацію, як «гомеопатична магія» (тобто яка діє через «подібність») і «переносна магія» (діє на основі відношення чогось до когось). «Гомеопатична» сповідує переконання, що «подібне є причиною подібного», а тому треба щось символічно подібне зробити, що мало б теж статися у дійсності. «Переносна» магія натомість як би переносить свою дію на предмет, пов’язаний якимось чином з особою (місцем, явищем, подією), наприклад, на фото цієї особи чи на якусь її особисту річ.

Також магічне мислення, хоч і має в собі релігійні елементи, на відміну від релігії, яка старається об’єднати людей, і яка будує спільноту та поєднує, магія натомість розвиває егоїстичну поставу і для потреб спільноти мало корисна. Магія концентрується передусім на «я» і на моїх потребах, чи на моїх рідних, на моїх справах, на моєму житті, моїй долі. Релігія натомість має в собі постійно спільнотний елемент, а передусім, щось таке, як самопожертву, як молитву за ворогів, як любов ворогів тощо, тобто такі елементи, які виходять поза власне его чи егоїзм.

***

Історія Церкви і магія

У християнстві від самих його початків, а конкретно – від історії життя засновника, Ісуса Христа, є присутнє щось таке як чудеса. Їх належить виразно відрізнити від магії, їхньою остаточною ціллю є завжди спасіння вічне людини, а тим, хто їх чинить, завжди є Бог. Тим не менше, часом потрапляли до християнських практик різні магічні елементи, чи принаймні – магічне сприйняття деяких з цих практик.

На приклад, у християнстві від самого початку розвивався культ святих та їхніх реліквій. В основному, завдяки цьому культу, і теж чудесам з цим пов’язаним, християнство ширилося середньовічною Європою, християнізуючи все нові народи і країни. Часом, щоправда, такий культ мав у собі елементи перед-християнські, в тім теж магічні, які інколи залишилися по сьогоднішній день, при чому як на Заході, так і особливо на Сході. Це колись бралося з того, що важко було розрізнити чудо і магію. Сьогодні, натомість, це береться з легковірства та забобонного мислення.

У часах раннього християнства, коли ще навколо домінувало язичництво або дещо пізніше, коли ще були його залишки, магічні практики часто зустрічалися саме серед цих язичників. Проте теж деякі спільноти медиків часто практикували магічні ритуали. Скоріше за все, робилося це у зв’язку з культом Асклепія – грецького бога здоров’я і покровителя медицини. Тому не раз можна було почути про різні «чудові зцілення» в асклепіонах (тодішніх лікарнях) за справою бога Асклепія і відповідно ритуальної магії з ним пов’язаної. При чому, бог був потрібний лише для зцілення, далі спілкування з ним припинялося. Це суттєво відрізнялося від християнського підходу, де отримання зцілення від Бога було часто початком відносин з Ним. Нічого дивного, що християнські письменники, такі як Климент Олександрійський, Тертуліан, Арнобій та інші гостро протиставлялися цим магічним практикам.

Августин, у своєму монументальному творі «Град Божий» пише про магію, що вона є «диявольським обманом», а тому належить її рішуче відкинути. А це тому, що ганебна практика, щоб покладатися на «заклинання чи амулети» повністю протирічить надії на Бога чи заклику імені Христа (див. Августин, Град Божий, X, 9). У Середньовіччі натомість постійно були голоси, щоб очистити культ святих від магічних практик. Особливо в часах Реформації ці голоси дійшли до максимуму: в ім’я повної суверенності Бога і унікальності Його дії разом з магічними практиками з християнства були викинуті теж, як дитина з купіллю, також культ святих та реліквій.

Розуміння магії зазнало глибокої еволюції в Середні віки: від рівня простого забобону до рівня однієї з найбільших загроз, з якими мав зіткнутися християнський світ. У часах інквізиції, на самому початку її діяльності, магічні практики майже ніколи не досліджувалися інквізиційними трибуналами, хоча популярність і таємність магії могли цілком виправдати втручання установи, призначеної для цієї мети. У буллі Accusatus (1258) папа Олександр IV підкреслив, що звернення до надприродних сил у деяких випадках можна вважати єретичною практикою. У свою чергу, у 1312–1315 роках Папа Климент V представив перші форми допиту підозрюваних у магії. Дуже часто тоді магією вважалося щось, що пов’язане з дияволом або з контактом з ним.

***

Католицька Церква і відношення до магії

Сучасне вчення Католицької Церкви говорить про магію у зв’язку з першою заповіддю Декалогу, а саме що «Я є Господь Бог твій, і нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене». Власне обговорюючи цю заповідь, Катехизм Католицької Церкви говорить про магію:

«Бог може об’явити майбутнє Своїм пророкам чи іншим святим. Однак праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб із довірою віддавати себе в руки Божого Провидіння в тому, що стосується майбутнього, й відкидати всяку нездорову цікавість із цього приводу. Необачність може виявитися браком відповідальності» (ККЦ 2115).

«Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають «розкриття» майбутнього (пор. Втор 18, 10; Єр. 29, 8.). Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобов'язані віддавати єдиному Богові» (ККЦ 2116).

«Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, – навіть щоб цим забезпечити його здоров’я, – вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів. Носіння амулетів також заслуговує осуду. Спіритизм часто містить у собі ворожбитські або чаклунські практики. Тому Церква нагадує вірним остерігатися їх. Звернення до медицини, названої народною, не узаконює ні викликання злих сил, ні використання легковірності іншої людини» (ККЦ 2117).

Загалом, то магічне мислення, і магічні дії є, згідно Катехизма, проявом забобонного мислення. Власне, про забобони Катехизм так говорить: «Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним і необхідним. Пов’язувати успішність молитов або сакраментальних знаків лише з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, – означає впасти в забобони» (пор. Мт 32, 16-22) (ККЦ 2111). Коротко кажучи, «забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також у різних формах ворожбитства і чаклунства» (ККЦ 2138).

Колись одного відомого польського богослова, о. Яцека Салія ОР спитали, що думати про такого католика, який займається магією? Отець Салій відповів: «На жаль, він йде в прямо протилежному напрямку, аніж три волхви, які прийшли поклонитися немовляті Ісусу. Святий Ігнатій Антіохійський писав свого часу: «Таким чином усяка магія була переможена, усі пута Лукавого втратили свою силу» (Послання Ефесянам 19, 3). З іншого боку, коли християнин, якому Христос приніс звільнення від неволі Лукавого, звертається до магії, відбувається все навпаки: він залишає свого Визволителя і віддається своєму найбільшому ворогу, який хоче позбавити його вічного життя».

***

Підсумовуючи, треба сказати, що магія і магічне мислення повністю суперечить довірі Богу і Його Провидінню. Головна заповідь християнства звучить так: «Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю» (Мк 12, 29-30). Магічне мислення є наслідком невиконання саме цієї заповіді у повноті, власне у тому пункті де є мова про «всім»: серцем, душею, думкою і силою. Якщо я, віруюча людина, довіряю свою долю комусь іншому, аніж Богу, то це «всім» перестає існувати, а стає «частково». А отже я починаю любити Бога при нагоді, частково, не повністю. Я починаю недовіряти Йому і Його Слову. Люблячий нас Бог очікує від нас повної взаємності. Так само Бог, який є вірний нам завжди, очікує подібної вірності Йому від нас. Магія є зрадою цієї вірності, довіри і любові. Це відвернення від живого Бога у бік сліпих сил, це довіра не люблячому нас Отцю, лише мертвим ритуалам. Це відкинення свободи, до якої визволив нас Христос (див. Гал 5, 1), щоб ми були «дітьми свободи», і загнання себе у залежність від зірок, карт, гороскопів, речей, заклинань, магічних ритуалів. Одним словом, любов до Бога, довіра до Нього, надія на Його Провидіння, віра в Нього – все це абсолютно несумісне з магією, чи то магічним мисленням.