Я багато роздумував і багато молився в ці дні. Перед християнами, які є патріотами своєї країни, поставлено вибір. Як і перед усіма співвітчизниками.

З однієї сторони - християнський обов'язок активної участі в суспільному житті країни, небайдужість до її долі, прагнення зробити свій внесок в її розвиток. А також - прагнення і обов'язок будувати простір внутрішньої свободи, будувати простір свободи в житті українського суспільства, рівнятись на кращі взірці.

З другої сторони - страх і невизначенність, усвідомлення того, що розв'язка може набрати небажаних ознак агресії і навіть силового втручання, відсутність належної організації і чітко висловленої позиції учасників патріотичного зриву, небажання того, щоби о твої ідеали вкотре витерли ноги ті, яким ти довіришся. А ще - усвідомлення того, що навіть кращий вибір все ще не є ідеальним.

Можливо, ти задаєшся питанням, усвідомлюючи всю глибину ситуації і прагнучи залишитись вірним одночасно і своєму народові, і своїй вірі: "Що зробити? Яка позиція, які вчинки будуть гідні християнина і українця? Якщо почне реалізуватись песимістичний варіант, які будуть мої дії? Де межа, за яку я не перейду, бо я - християнин? І де та лінія, яку я маю переступити, бо я - українець?" Це складне питання. І я не впевнений, що знаю повністю відповідь на нього.

Але я знаю одне. Ми покликані бути дітьми Божими - вільними, гідними, щасливими. Ми маємо обов'язок будувати простір свободи всередині і навколо себе. Тільки пам'ятаймо, що моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Дослухаймося свого сумління і виконуймо Божі заповіді. Проявімо повагу до тих, хто стоїть разом з нами, і до тих, кого примусили стояти проти нас. І навіть до тих, хто свідомо і запекло протистоїть нам.

Пам'ятаймо, що ми покликані бути християнами не тільки в храмі, а й поза ним - в своїй квартирі, в місці праці і навчання, в магазині, на вулиці і на майдані. Ми маємо бути апостолами Христа всюди - на мадані також. Якщо твоє сумління закликає тебе прийти на майдан - не забудь взяти з собою хрест. Не залишай десять заповідей вдома. Не забудь взяти з собою християнські ідеали.

Сьогодні українське суспільство намагається йти до своєї гідності навпомацки, йому бракує орієнтирів, йому бракує авторитетів, йому бракує ідеалів. Твоїм вкладом в суспільне життя може стати саме це - принести з собою не просто палаюче серце, а й ті ідеали, що його запалили. Ті авторитети, що підтримують його вогонь. Ту віру, яка справляє, що цей вогонь не є ніщивною стихією, а полум'ям, котре очищує, дає світло, розливає тепло.

Ти хочеш жити в просторі свободи? Змагаючись за зовнішній простір, пильнуй скарб свого серця і вмій ним ділитись. Робиш європейський вибір? Надай йому глибшого сенсу, додаючи те, чого йому так часто бракує - своє християнство.

Йдучи до ЄС, ми не мусимо бути жебраками, не мусимо тільки брати, не мусимо приходити з пустими руками. Ми можемо збагатити Європу Христом. Це може бути реальний, сильний, надважливий вклад українського суспільства в суспільство європейське. Це може бути той вклад, який дозволить нам зайняти власне місце, усвідомити свою гідність. Почни ділитись цією гідністю вже сьогодні.

Свобода є в нас, якщо в серці є Христос. І таку свободу справді не спинити!

Боже, храни Україну!