Блог о. Юрія Блажиєвського СБП_image

Блог о. Юрія Блажиєвського СБП

Ієромонах монашого Згромадження отців оріоністів, головний редактор журналу "Скинія".

Мир тобі (відгук)

11 лютого, 12:09
"Ключі Царства", видавництво "Свічадо" - фото 1
"Ключі Царства", видавництво "Свічадо"
Відгук на книгу Арчібальда Кроніна “Ключі Царства”

Мене інколи дивує, наскільки сучасними та актуальними можуть бути твори, написані у зовсім іншому історичному та культурному контексті. “Ключі Царства” видається напрочуд актуальною книгою сьогодні. Тому що Китай? Тому що критика клерикалізму? Тому що питання про те, що таке віра? Це все теж, безумовно. Але передусім — тому що в Церкві є місце для всіх. Для правих і лівих, для європейців та китайців, для священиків і мирян, для впевнених і розгублених, для святих і грішників.

Я розумію тих людей, які бачать у творі Кроніна те, що неможливо не побачити. Це надзвичайно захопливо: відкривати, що криза власної віри не є поразкою, лише необхідним етапом, коли “сила у слабкості досконалиться”.

Тріумфалізм і кількісні показники не ведуть до нічого, крім мілкоти та загрози фарисейства. Відмовлятися бачити Церкву інакшою, як тільки переможною і сильною, це скоріше прояв любові до себе, ніж до неї. Тому що Церква мусить бути часто пригніченою, переможеною, нечисельною, слабкою. “Нас вбивають, а ми живемо, женуть і переслідують, а ми досі тут”, — перефразовуючи апостола Павла. Чи це не початковий лишень, перший з усіх етапів дозрівання віри, коли хочеться успіху для Церкви? Ось саме так міркували собі й апостоли, аж до Гетсимані та Емаусу. І Христос не перечив, що інколи видимий успіх буде Церкві на користь. Але втомленно ще і ще повторював: “Але радійте не тому, що біси вам коряться, лише тому, що ваші імена записані в небі”. На практиці це означає: “залиш Мені спасати світ, а ти йди за Мною”.

Віра — це справді не про емоції та екзальтацію. Звісно, існує цілком реальний містичний досвід. Я навіть впевнений, що кожен хоча би раз у своєму житті досвідчив або відчув справжнє чудо. Молитва спочинку в Богові та стан духовної втіхи також є беззаперечним джерелом небесного миру й радості у твоєму серці. Це — реальність віри. Але не данність. Не можна змусити себе до високих відчуттів, не можна змусити Бога обдарувати тебе містичними пережиттями. Який нонсенс: змусити обдарувати! “Запланованого щастя” не існує, воно є даром і таємницею, яке не можна вловити й закрити у клітці. Це вільний птах, співом якого насолодишся лише тоді, коли погодишся на його свободу. І байдуже, що для когось це буде виглядати сухістю, грубістю чи недоречністю, тому що за їхнім планом ти маєш відчувати щось інше.

Але, як я вже сказав, це лише фасад історії отця Френсіса. Не маю наміру виглядати зараз більш просвітленим від тебе, просто запрошую зайти всередину. Ті всі речі, про які вище, надто очевидні, лежать на поверхні (хоча й правдиві та необхідні до усвідомлення). Все гаразд, архітектор для того і будує фасад, щоби ним милувалися та розглядали — прекрасно, що ти саме так і зробив. Але якщо так гарно на перший погляд, ззовні, то як же тоді має бути на глибині!

А там — наступне коло очищення від нашого з тобою фарисейства та егоїзму. Розумієш, мусиш визнати, що після попереднього етапу в тобі народилася певна відраза до всіх пихатих та мілких “тріумфалістів”, до цих закоснілих фундаменталістів, до фарисеїв та “правильних християн”. Можливо, навіть, у тебе зародилася думка, що такі не спасуться, а отже й тобі треба чим скоріш стати “неправильним”, менше звертати увагу на всі приписи, дозволити собі особисту свободу трактування християнства, “звільнитися” від “обмежень інституції”... Гадаю, Христос у цей час знову тихо проказує з ноткою гіркоти: “Филипе, я стільки з вами, а ти ще мене не знаєш?”

Подумай сам: хіба Йому йшлося би про те, щоби когось засудити? Хіба не прийшов Він для того, щоби всіх спасти? Не тільки переслідуваних, але і гонителів; неправильних разом із правильними; апостолів та фарисеїв; “глибоких” та “мілких”. Хіба справжня глибина не в тому, щоби любити того, хто тебе не розуміє? Не відсуватися від нього як від прокаженого, а ламати з ним один хліб та пити з ним з однієї чаші. Ходити з ним по одній землі з радістю, а не відразою та осудом. Хіба, якщо так не зробиш, не станеш “фарисеєм навпаки”? Якщо засуджуєш їх, тоді маєш засудити і себе, бо робиш так само як вони.

Але я маю надію, що ця книга дає тобі смак не робити так само. По суті, ця довга рецензія не потрібна, найкраще було б процитувати класичний польський бардівський колектив “Stare Dobre Małżeństwo”: „Для всіх стане місця під великим дахом неба”. Мир тобі, читачу. Мир тобі в одній Церкві з фарисеями та грішниками.

Теги: #Блоги