Блог Мирослава Мариновича_image

Блог Мирослава Мариновича

„Ми бачимо нову Україну!”

13.09.2009, 11:49
Цьогорічна конференція Реновабісу (допомогової організації німецьких католиків для підтримки віруючих у Центральній і Східній Європі) у Фрайзингу мала інтригуючу назву, яка, схоже, була спеціально придумана для потреб України, а саме: „Шукаючи єдності – зберігаючи багатоманіття”.

Цьогорічна конференція Реновабісу (допомогової організації німецьких католиків для підтримки віруючих у Центральній і Східній Європі) у Фрайзингу мала інтригуючу назву, яка, схоже, була спеціально придумана для потреб України, а саме: „Шукаючи єдності – зберігаючи багатоманіття”. Уніфікація, тобто „підстригання” усіх форм під одну єдиноправильну, не є знаком часу для сучасної християнської спільноти. Це ще раз свідчить про те, що ідея єдиної Київської Церкви, щораз жвавіше обговорювана в Україні, входить у резонанс із визначальним духом сучасної епохи.

Зустріч тривала з 3 по 5 вересня. Християнську громаду України представляла доволі потужна група осіб. Від греко-католиків з України на зустрічі виступали єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Богдан Дзюрах, ректор Українського Католицького Університету о. д-р Борис Ґудзяк та автор цих рядків. Список греко-католицьких учасників доповнили також інші священики, посланці Фонду св. Володимира зі Львова, сестри монаших згромаджень, науковці з УКУ, докторанти з Колегії Орієнтале в Айхштеті та греко-католики з інших середовищ Німеччини. Римо-католиків України представляли Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України архиєпископ-митрополит Львівський Мєчислав Мокшицький, єпископ Харківський і Запорізький Мар’ян Бучек, єпископ-помічник Станіслав Широкорадюк, о. Андрій Леґович. Від українських православних учасниками конференції були голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви архимандрит Кирило Говорун і голова екуменічного Товариства св. Климента, співдиректор видавництва „Дух і Літера” д-р Костянтин Сігов.

Я не ставлю собі за мету описати увесь перебіг зустрічі (я й не міг би це зробити, оскільки був там лише два дні). Мені важливо натомість передати своє враження від другого дня конференції, що його сміло можна назвати днем України. Адже навіть перша доповідь директора Екуменічного інституту ім. Йоганна Адама Мюлера д-ра Йоганнеса Ельдемана, яка стосувалася загалом шансів і проблемних питань у католицько-православному діалозі, уже була добротним впровадженням до специфіки української ситуації.

Подальші доповідачі безпосередньо говорили про Україну. Так, д-р Костянтин Сігов поділився досвідом порозуміння, що його набуло міжконфесійне Товариство св. Климента, а також інформацією про публікації очолюваного ним видавництва, які мають екуменічне значення. Виступ отця-доктора Бориса Ґудзяка був водночас і ретельно підготованою науковою доповіддю, і натхненною проповіддю, яка просто заворожила зал. Історія руйнації Церков у комуністичний час і найрізноманітніші аспекти сьогодення були ніби нанизані на головну ідею доповідача: уявлення, що їх ми маємо про Бога, Церкву та екуменізм, детермінують наші практичні дії. Відтак сповнити їх високою духовністю є передумовою успіху як у церковному будівництві, так і в екуменізмі. Витримав о. Борис і іспит залу, втілений у запитанні одного з учасників про те, як українські греко-католики відреагували на візит Патріарха Російської Православної Церкви Кіріла. Відповідь доповідача була водночас і правдивою, і коректною: у ній не було приховано критичного ставлення греко-католиків до політичних аспектів цього візиту, проте висловлено це було філігранною у своїй виваженості мовою духовної особи.

Після такої успішної ранішньої сесії було не дивно, що післяобідній Круглий стіл на тему: „Київська Церква” не міг вмістити усіх бажаючих: додаткові стільці доводилося вносити кілька разів. Кожен із чотирьох його учасників – архимандрит Кирило Говорун, Мирослав Маринович, Костянтин Сігов і о. Борис Ґудзяк – по черзі представили своє бачення проблеми. Після першого раунду обговорення на обличчях присутніх прочитувалося приємне здивування: позиції Церков були окреслені толерантно і не містили ворожих антагонізмів. Другий раунд діалогу й подальше обговорення лише підтвердили, що мирний і доброзичливий перебіг зустрічі не є випадковим.

Можна не сумніватися, що чимало присутніх готові були б засудити греко-католиків за безвідповідальне вигадування нереалістичних теорій, якби з боку православних прозвучало рішуче неприйняття греко-католицької ініціативи взагалі. Проте цього не сталося. Архимандрит Кирило виразно сказав, що він (як і його Церква) „не проти ідеї об’єднання Київської Церкви, тільки УПЦ розуміє її інакше, ніж греко-католики”. Зрозуміло, що в устах церковного дипломата цю фразу також можна тлумачити по-різному. А відтак під нею міг би підписатися і Патріарх Московський Кіріл, і Патріарх Київський Філарет. Що стосується позиції саме УПЦ, то вона була озвучена митрополитом Володимиром Сабоданом ще раніше: у пропозиції греко-католиків УПЦ вбачає давню і неприйнятну для себе модель уніатизму. Проте для наших німецьких партнерів, здається, революційним було відкрити для себе, що концепція Київської Церкви та її єдності будоражить уми і серця репрезентантів усіх її нинішніх гілок. На цьому тлі розбіжності у розумінні самої проблеми є цілком зрозумілими, а головне – вторинними.

Приязність обговорення і в цьому випадку не означала, що толерантність досягнуто за рахунок приховування правди. Так, архимандрит Кирило цілком виразно ствердив, що ідея „подвійного сопричастя”, яка лежить в основі пропозиції Патріарха Любомира щодо об’єднання Київської Церкви, „видається йому [архим. Кирилові] доволі фантастичною”. Оскільки цю думку, напевно, поділяв не один із слухачів, я відреагував на це так: „Якби в час мого перебування у брежнєвських політичних таборах хтось сказав, що 91% українців добровільно проголосує за незалежність України, це виглядало б цілковитою фантастикою. Якби в час, коли Мартін Лютер Кінг в Америці промовляв свої знамениті слова ‘У мене є мрія’ [про вшанування громадянських прав негрів], хтось сказав, що через кілька десятків років президентом США стане афро-американець, це так само виглядало б цілковитою утопією. Але це сталося. Сьогодні ми кажемо: ‘У нас є мрія’ і віримо, що це станеться. Світ довкола нас сповнений Господніми чудесами – треба тільки навчитися бачити їх і довіряти Богові”.

Цей день справді приголомшив багатьох учасників конференції. Враження всіх присутніх чи не найкраще передав відомий німецький політолог та українознавець д-р Ґерхард Зімон: „Ми бачимо нову Україну!”