Міф про Абаріс. Його використовують європейці, але не українці
Тим паче, що з цією культурою нас багато що пов’язує. Однак про цю пов’язаність у нас не так то й багато знають. Практично в нас ігнорується той факт, що українські землі, де існували численні грецькі колонії, можна вважати однією з колисок європейської цивілізації. З українських земель походило чимало видатних діячів античної культури, які до того ж часто були напівгреками, а то й зовсім не греками. І деякі з цих діячів навіть стали своєрідними символічними фігурами в культурах Європи. Одним з них був Абаріс.
У діалозі Платона «Хармід», де мова йде про філософські погляди фракійця Сальмоксія, зустрічаємо згадку про нього. Абаріс ставиться на один рівень з Сальмоксієм та іменується гіперборейцем, тобто вихідцем з українських земель. У цьому творі він постає як цілитель, що лікував хвороби з допомогою заклинань.
Абаріс така ж невідома для українців фігура, як Сальмоксій. І це при тому, що античні автори в один голос говорили про його «українське походження». Й при тому, що це доволі знана в європейській культурі фігура. Навіть у сучасній поп-культурі Європи є звернення до постаті Абаріса. Звісно, статті про нього є багатьма європейськими мовами у Вікіпедії – англійською, німецькою, іспанською, грецькою, румунською, польською тощо. Є й російською. А українською – нема.
Перша згадка про Абаріса зустрічається у відомого давньогрецького поета Піндара, що жив у VI-V століттях до н. е. Він писав, що Абаріс жив за часів останнього лідійського царя Креза – приблизно в середині VI ст. до н. е. Наступну згадку про нього зустрічаємо в Геродота. Останній пише: «Я не переказуватиму казки про Абарія, нібито він був гіпербореєм і носився по світу з своєю славнозвісною стрілою, зовсім нічого не ївши» [Геродот. Історії. С. 188]. Тобто Абаріс розглядається тут як легендарна особа, про нього розповідають неправдоподібні казки, міфи. Однак за кожною легендою (навіть найфантастичнішою) мусить стояти певна реальність.
Греки, як правило, вважали Абаріса жерцем Аполлона. Так, оратор Лікург Афінський, що жив у IV ст. до н. е., розповідав, що гіпербореєць Абаріс прибув до Греції, коли на його батьківщині спалахнув голод. Служив богові Аполлону, навчився у нього мистецтву віщування, а потім сам успішно віщував, гадаючи на нутрощах тварин. Він навчив спартанців очисних жертв і порятував місто, коли його вразила пошесть.
Більш пізні античні автори іменують Абаріса скіфом. У цьому нічого дивного немає. Скіфами в епоху Античності часто називали всіх автохтонів нинішньої України – незважаючи на їхню різну етнічну приналежність. Уже згадуваний географ Страбон, що жив на межі нашої ери, говорив про Абаріса як добропорядного скіфа, якого добре приймали греки.
Філософи-неоплатоніки Порфірій та Ямвліх, що жили в ІІІ-IV ст. н. е., використовуючи повідомлення філософа Геракліта Понтійського (IV ст. до н. е.), члена Платонівської академії, писали, що свого часу до Піфагора прибув у пошуках мудрості жрець Абаріс із країни гіпербореїв. Він, зустрівшися з цим видатним давньогрецьким філософом, визнав його втіленням Аполлона, бо побачив у нього золоте стегно. Це начебто було ознакою божественності Піфагора. Після цього Абаріс віддав стрілу, на якій літав по повітрю, Піфагору і став його учнем. Стріла, до речі, була символом Аполлона. Піфагор посвятив Абаріса в сакральні науки та пояснив власні твори, тобто прилучив до кола своїх учнів. Про це можна прочитати в творах Порфірія та Ямвліха, присвячених життю Піфагора та його вченню.
Про Абаріса писали й ранньохристиянські автори. У Климента Олександрійського (ІІ-ІІІ ст. н. е.) у відомому його творі «Стромати» про Абаріса говориться як про пророка. А не в менш відомому творі Орігена «Проти Цельса» пишеться про політ Абаріса на стрілі. Згадували про нього й інші християнські ранньосередньовічні автори.
Ім’я Абаріса фігурує й у відомій візантійській енциклопедії «Суда», яка була створена наприкінці Х ст. н. е. Цей фундаментальний твір подавав низку відомостей з давніх джерел, що зараз втрачені нами. У «Суді» Абаріс іменується сином Скіфа Севта. Також там називаються твори, що начебто були ним написані. Це три прозові твори – «Весілля річки Геброс», «Очищення» й «Теогонія». А також поема – «Прибуття Аполлона до гіперборейців».
У розповідях про Абаріса для нас цікавими є кілька моментів.
По-перше, вказівка на його зв’язок із піфагорейцями. Про останніх не так вже й багато знаємо. Школа піфагорейців (чи т. зв. піфагорейський союз) була таємною політичною організацією, члени якої дотримувалися певних природничо-наукових, філософських та релігійних поглядів.
Пізні античні автори Порфирій та Ямвліх вели мову про два різновиди піфагорейців – про «математиків» та «акусматиків». Перші були посвячені в суть піфагорейського вчення, розвивали його наукові й філософські ідеї. Вони приділяли увагу математиці, а також музиці й астрономії, які в них пов’язувалися з математикою, та медицині.
Завдячуючи Аристотелю, в літературі утвердилася думка, ніби піфагорейці твердили: «все є число», тобто число розглядали як архе (першооснову) і тим самим математизували філософську думку. Насправді для таких тверджень немає достатніх підстав. Хоча певна математизація була притаманна представникам цієї школи.
Щодо піфагорейців-«акусматиків», то вони суворо дотримувалися релігійних приписів, викладених у висловлюваннях Піфагора (акусмах). Для них притаманною була віра в переселення душ. Піфагорейці не вживали м’ясної їжі, бобів, деяких видів риб, дотримувалися численних приписів та заборон.
Основним центром піфагорейства стала Південна Італія. Але осередки прихильників цього вчення були і в інших регіонах Стародавньої Греції. Очевидно, Іонія не була тут винятком. Адже саме з цієї землі походив Піфагор. Й, відповідно, виникає питання, чи не занесли іонійці піфагорійські ідеї в Північне Причорномор’я? Чи випадково Абаріс звернувся саме до Піфагора, ставши його учнем, і чи не міг він у себе на батьківщині попередньо ознайомитися із елементами піфагорейства? Принаймні розповіді про Сальмоксія та Абаріса дають нам підстави припускати, що в Північному Причорномор’ї могли мати певне поширення піфагорейські ідеї.
Другий момент, який є цікавим для нас, – це розповідь про те, що Абаріс написав поему про подорож Аполлона в країну гіпербореїв. Чому саме Абаріс звертався до образу Аполлона? Згадане божество, судячи з усього, не було грецького походження. Ймовірно, цей бог прийшов до греків від народів, що жили на північ від них. Через це Аполлон, очевидно, виявився близьким для Абаріса.
Цей бог належав до найбільш шанованих богів у античній Греції. Аполлон постає як бог світла, покровитель мистецтва, зразок чоловічої краси. Водночас він же бог-віщун, що передбачає майбуття, бог-цілитель. А, як уже говорилося, Абаріс ніби займався віщуваннями й цілительством.
Водночас Аполлон був покровителем легендарного іонійського міста Трої. Саме він допомагає побудувати його стіни. Під час Троянської війни Аполлон всіляко сприяє троянцям. Посилає у табір їхніх противників стріли, які несуть чуму. Він незримий учасник у поєдинках Патрокла та Гектора, Ахілла й Паріса. Тобто культ Аполлона мав певну іонійську прив’язку. Щоправда, тут виникає непросте питання: чи прийшов цей культ з Іонії в Північне Причорномор’я чи, навпаки, з Північного Причорномор’я – в Іонію?
Абаріс, як зазначалося вище, вважався адептом культу Аполлона. Геродот пише, ніби він «носився по світу зі своєю славнозвісною стрілою». Стріла ж, як уже зазначалося, була атрибутом цього бога, якого до того ж іменували стріловержцем. Водночас стріла – необхідна зброя й символ воїна-кочівника. А скіфи та інші народи Північного Причорномор’я вели кочовий спосіб життя.
Розповіді про особу Абаріса (якими б вони фантастичними не були) є ще одним свідченням того, що народи Північного Причорномор’я через грецькі колонії в цьому регіоні мали змогу знайомитися з досягненнями давньогрецької цивілізації, в т. ч. й досягненнями в сфері філософії.
Абаріс, як уже говорилося, став знаною символічною фігурою в культурі європейській. Про нього, наприклад, писав середньовічний британський автор Джефрі Монмунтський у своїй книзі «Історія королів Британії» (1138). Інтерес до постаті Абаріса спостерігався в епоху Просвітництва. У 1763 році французький композитор Жан-Філіп Рамо створив оперу «Тріумф Абаріса». Видатний німецький письменник і мислитель Йоганн Вольфганг фон Гете, вступивши в масонську ложу Ілюмінатів, взяв собі ймення Абаріса.
А сьогодні Абаріс є героєм низки пісень шведської метал-групи «Therion» («Теріон»), які ввійшли до їхніх альбомів «Лемурія» (2004) та «Готська кабала» (2007). Назва цієї групи, заснованої в 1987 році, в перекладі з грецької означає «звір». «Теріон» вважаються одними із засновників і ключових виконавців у стилі симфо-металу. Композиції групи беруть теми з різних міфологій, використовуючи окультизм, магію тощо. Принаймні міф про Абаріса став для них «благодатною поживою». Чого не скажеш про українських діячів культури, які мають всі права використовувати цей міф як «свій».
