Міський простір добра
Ольга Герасименко
Однак мешканці Фастова точно знають, що життя монаха — це насамперед служіння іншим людям. Монах-домініканець Михайло Романів народився в Чорткові на Тернопільщині, однак його служіння вже багато років пов’язане з Фастовом на Київщині. Тут він заснував Центр святого Мартіна де Поррес і надає допомогу найвразливішим людям: дітям з інвалідністю, малозабезпеченим і бездомним, сиротам, самотнім людям похилого віку, а також родинам, які перебувають у складних життєвих ситуаціях.
Центр святого Мартіна можна назвати також культурним осердям невеликого міста. Починався він як маленький будинок, де могли знайти допомогу діти, які її потребували. А нині це унікальний міський простір, у якому поєднано благодійні проєкти, реабілітаційну, освітню та спортивну діяльність із рекреаційною зоною, доступною всім охочим. «Усе почалося ще з Чорткова, де ми займалися допомогою старшим людям і дітям вулиці. Я сам часто відвідував їх і готував до сповіді та першого причастя. Мені навіть не хотілося їхати на навчання до Польщі, бо було шкода залишати цих людей. Ми хотіли відкрити такий центр іще там, на Тернопільщині, але так сталося, що я опинився у Фастові й нам підвернувся цей маленький будинок, із якого все почалося. Не маю жодних сумнівів: Бог захотів, щоб це був саме Фастів», — розповідає отець Михайло на затишній веранді кав’ярні «San Angelo», що також належить Центру святого Мартіна.
Отець Михайло пригадує, що перші роки його служіння у Фастові були непростими: «Нашими першими працівниками були волонтери з різних міст: Івано-Франківська, Шаргорода, Мирополя, Кривого Рогу. З Фастова не було нікого взагалі, бо спочатку місцеві мешканці ставилися до нашої діяльності досить скептично. А зараз у нас близько 70 працівників, більшість із яких — фастівчани». У каплиці Центру щодня відбуваються Служби Божі для працівників, але відвідувати їх чи ні — добровільна справа кожного. «Більшість нашої команди не є католиками, — каже отець Михайло. — Та головне, щоб люди поділяли наші принципи й бажали служити добру».
Моє знайомство з Центром починається зі спеціально обладнаної театральної зали. Це дуже знакове місце, оскільки ключовим для отця Михайла є принцип взаємодії з містом і розбудови спільного соціально-культурного простору. «До нас приїжджала Ірма Вітовська-Ванца й Олексій Вертинський із виставою «Синій автомобіль». Для дітей запрошували музикантів — Монатіка, Бабкіна, також привозив свої фільми Ахтем Сеітаблаєв, — розповідає отець Михайло. — Дуже важливим для мене був візит голови кримських татар Мустафи Джемілєва і присвячена йому виставка. Ми відкриті для всіх культурних проєктів, що відбуваються в місті, якщо вони для цього потребують нашого приміщення». Далі отець Михайло проводить мене в дитячий простір. Особливої уваги тут заслуговує реабілітаційний центр для особливих дітей із важкими фізичними й ментальними порушеннями. Для них є гідромасажна ванна, тренажери, масажний кабінет, сенсорна й сольова кімнати та навіть стоматологічний кабінет. При Центрі також діє розвивальний простір для дітей дошкільного віку й початкова школа, яка має державну освітню ліцензію. У пріоритеті школи — діти з інвалідністю, соціально незахищені й діти вірян місцевої католицької парафії, але там можуть навчатися й інші діти з Фастова, оскільки це приватний освітній заклад.
«У нас величезний попит на інклюзивні та спеціальні класи, корекційні та логопедичні групи, — розповідає він. — Торік у нашій школі був один такий клас, а цього року ми відкрили ще один. У нашому суспільстві діти з інвалідністю чи з порушеннями розвитку часто залишаються за межею соціуму, у стінах своїх будинків. Тому цей напрям роботи важливий не лише для соціалізації дітей, а й для батьків, які можуть об’єднуватися у спільноту й підтримувати одне одного». Ще однією особливо важливою частиною роботи Центру зараз є реабілітація дітей, які постраждали від бойових дій на Донбасі. «Ми прийняли вже 30 груп безпосередньо з «сірої зони». Розділяти з ними їхній біль і допомагати гоїти їхні рани — це для нас першочергове завдання», — твердить отець Михайло. Одним із найперших напрямів діяльності Центру був кризовий центр матері й дитини, де приймають мам із дітьми, які опинилися у важких життєвих ситуаціях: безпритульних, неповнолітніх, жертв домашнього насильства, тих, хто страждає від залежностей. «Можна вийти із залежності, якщо ти не сам. У нас є успіхи: одна мама вийшла з наркозалежності, одна вже давно не вживає. Зараз вони працюють тут і повністю змінили своє життя. Їхні діти ходять у садок, і нас дуже тішать такі обнадійливі історії», — радісно розповідає отець Михайло. Далі ми спускаємося в підвал, у якому розташовані столярна й гончарна майстерні. Займаються в них діти незалежно від статі — головне, щоб їм було цікаво.
Коли ми виходимо назовні, то відразу впадає у вічі величезна кількість тварин на території Центру. Впізнаючи отця Михайла здалеку, тварини підбігають до нього лащитися. Отець розповідає, що їм постійно підкидають нових чотирилапих друзів: не лише котів і собак, а й, наприклад, декоративних кроликів, із якими господарі вже награлися. А ще в Центрі є коні, вівці, віслючок, гуси, кури, качки й навіть павич. Місцеві мешканці дуже люблять приходити сюди як до контактного зоопарку. Поки ми говоримо, на полі саме розпочинається заняття з іпотерапії: лікувальної верхової їзди. За словами отця Михайла, позитивний ефект від неї навіть перевершив початкові сподівання. «У майбутньому ми хотіли б також завести альпак, — усміхається він. — Вони дорогі, але це дуже контактні тварини з цінною гіпоалергенною шерстю, яка допомагає дітям, зокрема тим, що мають труднощі з емпатією».
Біля Центру стоїть великий контейнер — це банк одягу, куди кожен може віднести вже непотрібні речі. Отець Михайло наводить його як приклад дуже успішної співпраці з містом. «Ми роздали вже близько 50 тонн одягу, який принесли лише мешканці Фастова. Ми даємо його всім, хто потребує і приходить до нас, а також розвозимо самі: маємо домовленості з сільськими головами, які за потреби нам телефонують».
Дуже важливим для отця є питання подальшого працевлаштування його підопічних, зокрема людей з інвалідністю, які мають великі труднощі з пошуком роботи. Для багатьох тих, хто виростав тут змалку, Центр став не лише домівкою, а й місцем роботи, де кожен може знайти собі посильну справу. Звісно, Центр не може дозволити собі повністю перебувати на самозабезпеченні — для його повноцінної діяльності вкрай необхідна допомога спонсорів і благодійників, але коштів, які заробляє, наприклад, кав’ярня «San Angelo», вистачає на те, щоб забезпечити працівникам заробітну плату. Втім, отець наголошує, що рушійною силою роботи Центру є волонтерська праця.
Нещодавно отцю Михайлові за його самовіддану діяльність присвоїли звання почесного громадянина Фастова. Однак він зізнається, що його служіння нерідко супроводжується труднощами, зокрема моральними. «Я часто думаю: як ми оплачуватимемо рахунки, як сплатимо податки, де візьмемо кошти для подальших проєктів. У такі моменти я почуваюся як Петро в тій частині Євангелія, де він мусить вийти з човна й піти по воді до Ісуса. Але зрештою він робить цей крок — не завдяки собі чи комусь, а тільки завдяки Богові. Тому ми мусимо якісно робити все, що від нас залежить, і боротися за певні речі, за які часом боротися не хочеться».
