Митрополит Борис Ґудзяк: «Унікальна Пасха України»

23 квітня, 18:35
Митрополит Борис Ґудзяк: «Унікальна Пасха України» - фото 1
У той час як Україну розпинає ворог, мільйони її людей переживають той самий досвід темряви та відчуття відсутності Бога, як Ісус на хресті. Не сумніваймося, що Бог із страждаючими і що Його правда, мир і любов переможуть.

Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський

Християни різних традицій починають Великий піст у різний час. Цього року для українців усіх конфесій духовне паломництво розпочалося о 4 ранку 24 лютого. Досвід війни і Великого посту тісно переплелися.

Великий піст — це час розпізнання зла, особливо у власному житті. У комфортних, м’яких обставинах сучасного світу часом важко зрозуміти бурхливі та руйнівні пристрасті. Тому століттями під час Великого посту церковна традиція допомагає нам відволіктися від мирських зручностей через піст, молитву та діла милосердя. Війна в Україні ще більше поглибила це розуміння. Перед нашими очима насильство і страждання, гріх і зло, співчуття і самопожертва, чеснота і героїзм. Війна була знаною ченцям Константинополя та Єрусалиму, які укладали молитви та піснеспіви нашої великопісної подорожі. Її знали покоління наших предків. Але зараз ми війну переживаємо особисто.

У контексті війни і страждань по-особливому звучать воєнні послання праведного митрополита Андрея Шептицького. «Кожної днини пересуваються перед нашими очима такі терпіння людей, що видається неможливим, аби людське серце не відчувало їх дуже глибоко. Пересуваються перед очима людей потрясаючі та зворушуючі терпіння, на які або ніякої заради нема, або вона перевищає о много всю нашу спроможність. Тоді видається безхосенним про ті терпіння говорити, а говоріння видається в порівнянні з ділами чимсь таким марним…», — писав він у розпал війни в травні 1942 року, закликаючи своїх священників і вірних до діяльного милосердя.

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава Української Греко-Католицької Церкви, також у своєму зверненні 5 квітня 2022 року, на 41-й день війни, так висловився про позначений стражданнями і насиллям Великий піст.

Християнська віра вчить нас не відводити очей від Бога, який став людиною, від Бога, якого люди зневажили, розіп’яли і вбили. Християнська віра вчить нас шанувати рани Христа, цілувати їх, бо знаємо, що Його ранами ми зцілені (пор. Ісаї 53, 5).

У ці дні Україна переживає свою Голгофу, своє розп’яття. Сьогодні я прошу всіх — християн усього світу, усіх людей доброї волі — не відводити очей від принижень і страждань, смерті й ран України.… . Лише за кілька десятків кілометрів від центру Києва сьогодні ми бачимо сотні загиблих, які отримали постріли в потилицю. Ми бачимо рани українського народу.

Протягом цього Великого посту дійсність стала для мене чіткішою, ніж будь-коли. Ми бачимо дію зла, злу волю Ворога людського року і слабкість нашої людської природи. Ми є свідками пожадливості Адама. У нього в Едемському саду був доступ до усіх дерев та їхніх плодів. Бог обдарував Адама усім необхідним. Проте, Адаму цього не вистачало. Він вирішив не жити з Богом, Божим даром, і бути на Нього схожим — бути тим, хто дає. Адам хотів загарбати, захопити те, що було за межами добра. Він посягнув на смертоносний плід. Незважаючи на усі попередження, він задумав привласнити те, що призведе до його смерті.

Благодать серед жаху

У наш час ми є свідками того, як лідер сучасної імперії, яка поширюється на одинадцять часових поясів, намагається загарбати нову територію. Не маючи жодного приводу, він вирішив розпочати війну проти суверенної незалежної країни. У розповіді про Страсті Христові ми читаємо, що Юда, засліплений жадібністю, міняє Спасителя на срібняки. Це різні епізоди однієї історії людського гріха. Всі вони призводять до смерті.

Великдень дає нам надію на спасіння і нове життя. Бог повторює і відновлює Свій дар. Серед жорстокості та жахів війни так багато знаків благодаті. У світі, позначеному нав’язливою самозосередженістю та диктатурою релятивізму, ми бачимо людей, що віддають своє життя за інших, за цінності гідності, свободи та справедливості. Українці демонструють найбільшу любов, про яку говорить наш Господь у Євангелії від Івана (Ів.15, 13): «Ніхто не має більшої любові від тієї, щоб життя своє покласти за друзів своїх». Згадуючи та святкуючи спасенну жертву, звершену на Хресті, ми бачимо жертву наших сучасників — братів і сестер в Україні, військових і цивільних — які готові віддати своє життя, щоб захистити невинних. Через їхню жертву ми ще раз бачимо жертву Сина Божого. Як зазначив у одному із своїх звернень Блаженніший Святослав, любов є ключовою для розуміння війни, адже любов породжує героїв, а ненависть — злочинців.

Багаті літургійні традиції Страсного тижня допомагають нам краще зрозуміти реальність. Як зауважив отець Олександр Шмеман, у наших літургійних урочистостях ми не лише згадуємо минулі події. Сила Літургії полягає в тому, що вона «перетворює спомин у реальність». Лазарева субота, яку християни візантійського обряду відзначають у день перед Вербною неділею, ставить перед нами реальність смерті. «Вже смердить», — кажуть Ісусові, коли він наближається до Лазаря в гробі. На могилі Лазаря Бог зустрічається зі смертю, «реальністю анти-життя, руйнування та відчаю». Ісус плаче, «тому що Він споглядає тріумф смерті та руйнування у світі, створеному Богом».

На початку квітня світ шокували фото скалічених тіл, виявлених в Бучі, Бородянці, Ірпені та інших містах під Києвом; це люди, яких російські солдати жорстоко вбили протягом тижнів окупації. У ці дні ми свідками безжалісного знищення міста Марії, Маріуполя, разом із його мешканцями та захисниками. Ми бачимо потворне обличчя смерті. І ми плачемо, як Ісус. За словами єпископа Еріка Вардена: «Його сльози показують, що він засмучений, обурений тим, що смерть панує у створених для безсмертя істотах, які прагнуть втраченого раю та втраченої дружби. Заплакавши, він іде на Голгофу, щоб здійснити наше спасіння». Смерті, які переживає Україна, висвітлюють реальність християнської Літургії.

Після славного входу Ісуса в Єрусалим починається Страсний тиждень, у якому згадуємо останні дні Господа на землі перед Його спасительними Страстями і смертю. Однак смертю у Велику П’ятницю тиждень не закінчується. Страсний тиждень увінчається святом Воскресіння Господнього. Воскресіння надає надважливого виміру стражданням, яких зазнав Невинний Агнець.

Чому невинні страждають?

У Страсний тиждень за нашою традицією читають уривки з книги Йова. Праведний Йов, якого Бог вподобав і яким пишався перед ангельськими чинами. У Великий понеділок, вівторок і середу ми чуємо про його випробування: все майно втрачене, а діти — вбиті. Зрештою, його вражає проказа — хвороба, яка виключає його з суспільства і залишає на маргінесі. Через проказу його тіло гниє за життя. Чому цей праведник терпить таке страшне зло? Чому Україна терпить війну та нашестя? Україна кричить разом з Йовом: чому ми страждаємо? За що нам таке?

Читачі Книги Йова не знайдуть прямих відповідей на запитання праведника.

Відповіді неповні і звучать у формі запитань.

«Де був єси, як я закладав землю?
Хто зачинив ворітьми море?
Чи ти зійшов колись до джерел моря?
Чи відкрилися тобі ворота смерти?»
(Пор. Книга Йова, 38 глава)

Відповідаючи Йовові, Бог відкриває Свою велич.

А вповні відповідає на запитання Йова лише в Страстях Свого Сина і в Євхаристії. Ніхто не може зрозуміти, чому страждають невинні. Тому Бог як відповідь пропонує Свою солідарність. Бог з нами в стражданнях і смерті; тому ми повинні прагнути бути з Богом, бути чесними з Ним і шукати Його. Поставити перед Його обличчя мільйони дорослих і дітей, що втратили домівки, молодих воїнів, що полягли в боях, тисячі невинних жертв у Маріуполі, Бучі, Ірпені, Києві, Харкові, Миколаєві, Херсоні та інших містах і селах, які зазнали бомбардувань, облоги та окупації. Лише у спілкуванні з Богом ми можемо знайти сенс.

Вхід у Тридення

У Великий четвер архиєрей омиває ноги дванадцятьом священникам. Цей жест показує, що любов Христа є основою для життя Церкви та всіх стосунків у ній. «Ось усі пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов один до одного» (Ів. 13, 35). Обмиваючи ноги Своїм учням, Ісус показує готовність померти за них. Кожен єпископ повинен запитати себе: чи готовий я жити і померти за своїх священників? Я сам питаю себе: миття ніг — це лише гарна традиція чи це символ, що відображає дійсність? Митрополит Андрей так говорить про готовність до саможертви: «… покликані до звершености, мусимо і ми старатися звершеною любов’ю любити ближніх. Тому Св[яте] Письмо виразно від нас жадає жертви життя за ближніх… Є обставини, в яких той обов’язок мусить бути сповнений в повному, буквальному, значінні. Але в розположенні душі, у бажаннях душі, в кожній любові ближнього мусить бути бодай щось із тої жертви, мусить бути готовість на ту жертву. Ось таке поняття ближніх та їх добра, що своє добро земне і матеріяльне ставляє вище від духового добра ближніх» (1942 року, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства).

У Велику П’ятницю перед нами знову постає реальність і темрява смерті. Видається, що Зло перемагає. Невинний засуджений на смерть. Однак у смерті Ісуса ми є свідками не лише ненависного вбивства, а й божественної любові. Як писав Шмеман, «оскільки Його смерть — це любов, .… змінюється сама природа смерті. З покарання вона стає сіяючим актом любові і прощення». Більшість людей тікає від смерті. Для тих, хто не вірить у Бога, смерть — це приреченість, глухий кут. Проте через віру у Воскресіння ми долаємо цей найбільший і найболісніший страх. Ми усвідомлюємо, що Бог має для нас призначення — бути з Ним. Його солідарність з нами у смерті дозволяє нам її в Ньому здолати.

Коли ми маємо розуміння нашого призначення, відбувається щось надприродне. Ми усвідомлюємо, що смерть не є найбільшою небезпекою. Є гірше: можна продати, можна зрадити. З іншого боку, можна добровільно пожертвувати своїм життям заради чогось вищого. Є принципи, істини, заради яких варто не просто жити, а й померти.

Ісус жив правдою Отця, і помер людською смертю за стосунки з Отцем у Святому Дусі. У воплоченні Син прийшов до повної солідарності з людством. Бог йде туди, чого ми найбільше боїмося — до аду, і нас звідти виводить.

Українська Голгофа

Сьогодні Україна переживає свою Голгофу. Ми увійшли в Страсний тиждень, знаючи, що він не закінчиться торжеством смерті. Життя засяє з гробу, місця смерті та тлінності, із могил, в які сьогодні кладемо на вічний спочинок тіла жертв жахливої війни. Сьогодні ми плачемо, як Йосиф з Ариматеї: «Як поховати тебе, Боже мій? Або як я тебе в савани загорну; якими руками доторкнуся до твого непорочного тіла? Або які пісні я заспіваю під час твого відходу?»

Може здатися, що зло і смерть переможуть. У той час як Україну розпинає ворог, мільйони її людей переживають досвід темряви та відсутності Бога, який пережив Ісус на хресті. «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?», — це крик, який ми чуємо від багатьох в Україні.

Парадоксально, але після печі страждань є мирний акт віддання себе в люблячі руки Отця: «Отче, у твої руки віддаю дух мій» (Лк. 23, 46). Літургія Страсної Седмиці сповнена парадоксів. Проходячи молитвами Страсного тижня, ми споглядаємо парадокс страждань Праведника і віддаємо Україну в обійми люблячого Отця.

Від Великої п’ятниці до молитви опівнічної служби біля гробу, за якою відразу слідує Утреня Воскресіння, вірні вшановують гріб Христа з Плащаницею посеред церкви. Прекрасне богослужіння Єрусалимської утрені — це відспівування Ісуса та роздуми про смерть Сина Божого та Його сходження в ад. Це богослуження дозволяє вірним розділити скорботу Марії, Матері, яка втратила свого Єдиного Сина, так само, як Україна втрачає своїх синів і дочок. І раптом, у дев’ятій пісні канону ми чуємо, як Ісус каже до своєї Матері: «Не плач наді Мною, Мати, бачивши у гробі Сина, Якого Ти зачала в утробі безсіменно; бо я воскресну і прославлюся, і неустанно піднесу в славі тих, хто з вірою і любов’ю звеличує тебе». У ці дні ми переживаємо жах і смерті десятків тисяч, і водночас чуємо слова потіхи, хоча слава Воскресіння до нас ще не прийшла. Але ми знаємо, що буде далі.

Завершуємо наше великопосне паломництво. Ми знаємо пункт призначення: Воскресіння. На цьому шляху є страсті і розп’яття. Не сумніваймося, що Бог зі страждаючими і що Його правда, мир і любов переможуть.

Переклад здійснений за статтею англійською мовою «Ukraine’s Holy Week Like No Other» у журналі Університету Візерспун «Public Discourse».