- UK
Патриарх Кирил намагається виправдатися, коли заявляє: «Для украинцев хочу подчеркнуть, что Русский мир не означает «российский»» (http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1223637.html). Хотілось би вірити, але є текст програмного виступу від 3.11.2009, який не залишає жодних сумнівів в антиукраїнській суті концепції руського світу. Аналіз цієї концепції та дискусії навколо цієї нової соціальної концепції РПЦ, від якої віє нафталіновим запахом слов’янофільства і москвофільства, в моїй статті, надрукованій в газеті «Наш собор».
3 листопада 2009 року патріарх Московський Кирил виступив із доповіддю про «Руський світ», яку офіційний сайт РПЦ назвав «програмною». У першій, констатуючій частині доповіді патріарх заявив, що нині існує спільне наддержавне утворення – Руський світ. «Ядром Руського світу сьогодні є Росія, Україна, Білорусія», населені народами, «що приймають російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності або, принаймні, як її істотну частину». На думку патріарха, «ми духовно продовжуємо залишатися одним народом».
Твердження патріарха Кирила про реальне існування сьогодні Руського світу з єдиним народом викликало найбільшу критику в ході дискусії, яка розгорілася після опублікування доповіді. Зокрема, значна кількість українських і російських авторів заперечують твердження про те, що український народ «приймає російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності». Апологети ж патріарха, навпаки, впевнені, що Руський світ – реальність повсякденної культури, і українці дійсно «приймають російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності». Водночас навіть деякі із захисників Руського світу визнали, що патріарх видав бажане за дійсне.
Тож чи приймає український народ «російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності»? Очевидно, що ні. Український народ формує власну ідентичність, а не усвідомлює себе «підвидом» російського народу. Українська культура і традиція – самостійні, а не є різновидом російської культури і традиції. Очевидно, що патріарх говорив про речі, які не відповідають дійсності. Тому апологети патріарха потрапили в незручне становище.
Так, академік Петро Толочко намагався довести, що український народ приймає «російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності», оскільки «російську» необхідно розуміти як «руську». А основа української та російської культур – у культурі Давньої Русі. Але слово «російська» стоїть навіть в офіційному перекладі українською мовою, наданому прес-службою московського патріарха (http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/2495-vistup-patriarxa-kirila-na-vidkritti-asambleyi.html).
Інші апологети намагалися довести, що український народ є частиною російського біологічно: нібито до сьогодні існує єдиний східнослов’янський народ («руські» – росіяни в широкому значенні слова), який складається з великоруського, українського (малоруського) і білоруського народів (о. Євфімій Моїсеев, Т. Борозенець). Такого роду біологізаторська концепція передбачає розуміння народів, як біологічних видів всередині єдиного людського роду. Але, з точки зору самої біології, людство є єдиним видом – «гомо сапієнс». Крім того, сам патріарх говорив не про біологічні чинники, а про свідомий вибір народами України, Білорусі, Росії і навіть Молдови «російської духовної і культурної традиції як основи своєї національної ідентичності». І тому неможливо, щоб українці свідомо обирали власну ідентичність як українську, тобто не-російську, і все-таки були свідомими росіянами. А біологізаторські вчення про російський народ як особливий людський вид чи «суперетнос» відверто суперечать християнській догматиці, яка передбачає єдність людського роду та відсутність особливих «цивілізацій» всередині християнської Церкви.
Третя лінія захисту Руського світу полягала в наголошенні патріархом на тому, що «народ України» (а не «українці») приймає «російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності». У такому разі українці за ідентичністю є лише меншістю в країні, а більшість «народу України» є духовними «росіянами» і входять в «єдиний народ» Руського світу. Такого роду маніпуляції покликані обґрунтувати невизнання за українцями права на утвердження власної ідентичності у власній державі. Народ України в цілому повинен приймати саме «російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності». Критики концепції патріарха звернули увагу на те, що в такому випадку заперечується право українського народу на самовизначення. Фактично, патріарх вважає, що існують якісь закони історії чи історичні даності, і вибір окремими особистостями чи народами нових шляхів розвитку є порушенням цих закономірностей. Але існування «законів історії» не довели навіть марксисти. І заперечувати свободу вибору окремих громадян-українців і народу в цілому, ґрунтуючись на історичному детермінізмі, – це означає залишатись за своєю світоглядною позицією людиною дев’ятнадцятого століття. Саме із слов’янофільських архівів тих часів вийняті такого роду концепції. Вони лише оновлені фразами сьогодення, але від цього не стали ані сучасними, ані християнськими.
В основній частині своєї доповіді патріарх назвав три підвалини («опори») Руського світу. Перша така підвалина – це «православна віра» і «православні цінності». Яким чином православне віровчення може бути основою для особливого Руського світу патріарх, природно, не пояснює. Тому фактично йдеться лише про православні «духовні цінності», які і стали найпершим фундаментом для Руського світу: «любити Бога і ближнього, боятися гріха і пороку, жадати добра, святості та правди». Патріарх визнає, що все це було втілене в життя не повністю, а частково. Але, на думку патріарха, цей рівень втіленості християнських цінностей у житті єдиного народу Руського світу був достатнім, і саме ці духовні цінності стали «реальністю в історичному житті нашого народу», сам народ став «народом-богоносцем», а «земля наша» стала «Святою Руссю».
Критики патріарха підкреслюють, що в дійсності російський народ не може претендувати на те, що християнські цінності стали «реальністю». Російський народ мало ходить до Церкви (0,5% населення) і тому не можна сказати, що любов до Бога є імперативом народного життя. Російський народ не боїться гріха і пороку, про що свідчить статистика щодо найбільшого у світі відсотку проведення абортів і статистика розповсюдження такого суспільного зла, як алкоголізм. Немає свідчень і того, що російський народ «жадав добра й правди». Боротьба за «правду» в Росії взагалі є явищем винятковим, так само як і захист прав людини. Апологети патріарха визнали, що історична Русь-Росія не була ідеальною, і що сучасна Росія зовсім далека від втілення в життя православних християнських цінностей. На думку апологетів патріарха, останній видав бажане за дійсне з благими намірами – загітувати народ РФ та народи сусідніх країн почати жити за нормами християнської моралі. Згідно з такою логікою, християни і світські люди мають приймати за чисту монету будь-які твердження, якщо їх автор мав «благі наміри».
Другою підвалиною Руського світу, відповідно до суджень патріарха, «є російські культура і мова». Панування російської культури і мови в Руському світі є виправданим, з точки зору патріарха, з цілого ряду причин. Представники різних народів формували російську культуру, а різні мови збагачували російську. Російська культура формувалася та існує тепер у спілкуванні з іншими культурами, а російська мова навіть «виникла (!) як засіб спілкування між різними народами». Згідно із судженнями патріарха, на території Руського світу та за його межами, святий обов’язок вірних РПЦ і просто громадян Руського світу – розвивати російську культуру (про національні культури нічого не сказано). І також розвивати російську мову та інші «корінні мови Руського світу» – «українську, білоруську, молдавську». Причина, згідно з якою необхідно розвивати останні, така: «Вони збагачували і продовжують збагачувати багатолику культуру Руського світу. Крім того, вони не раз чинили прямий вплив на розвиток загальноросійської мови». Критики патріарха звернули увагу перш за все на остатній аргумент. А якщо мова українська буде розвиватися самостійно, не збагачуючи культури Руського світу та не вносячи нічого цінного до «загальноросійської мови», то її розвиток стає нелегітимним? А що ж таке «загальноросійська мова»? І яким чином вона співвідноситься з російською мовою, яка, за словами патріарха, «виникла як засіб спілкування між різними народами»? Жодних аргументів на користь учення патріарха про єдину «загальноросійську мову» в ході дискусії апологети предстоятеля РПЦ не висували. Щодо російської культури як основи для української, було висунуто доказ, який гідний найщирішого подиву. А саме – російська культура нібито є єдиною дійсною загальнолюдською культурою, а тому вона є основою і для української культури. Українцям залишається зачекати допоки ООН чи ЮНЕСКО визнає цей цікавий «факт» тотожності загальнолюдської культури російській.
Відповідно до суджень патріарха, «третьою підвалиною Руського світу є спільна історична пам’ять і спільні погляди на суспільний розвиток». Головною темою російської державної пропаганди останніх років є заперечення права українського народу на власну інтерпретацію історії, на власну історичну пам’ять. Вимоги дотримуватися спільного – а отже, російського, погляду на історичні факти, на початку XXI століття звучать досить дико. У «Декларації прав людини» чітко зазначено, що людина має право на свободу світогляду. Тож українці, як окремі особистості, так український народ у цілому, мають право на власний світогляд. Критики патріарха закинули йому застарілий патерналізм і путінізм. Апологети звинуватили критиків у лібералізмі та націоналізмі. Критики патріарха звернули увагу на принципово важливий для дискусії теологічний аспект: засновника християнської релігії було вбито за руйнування традиційного світогляду, за проповідь свободи і критику патерналізму, і тому підміна християнства «традиційними цінностями» є відреченням від Христа. Загалом цей аспект дискусії пов’язаний з тим, що РПЦ панічно боїться «оновлення» церковного життя.
Крім спільної історичної пам’яті до «третьої підвалини Руського світу» патріарх відніс «спільні погляди на суспільний розвиток». Народи Руського світу нібито живуть «особливим способом» громадського життя, який виник на основі таких традиційних цінностей, як «відданість Богу, любов до Батьківщини, людинолюбство, справедливість, міжнаціональний і міжрелігійний мир, прагнення до знань, працьовитість, повага до старших». Цей спосіб життя нібито є «унікальним», хоча цінності, про які згадав патріарх є якраз звичайними для традиційного суспільства. Але що робити українцям, якщо вони не хочуть жити унікальним чином, а обирають звичайне цивілізоване життя – демократичне, із захистом прав і свобод людини, правовим устроєм і звичайним громадянським суспільством? Відповіді на це питання патріарх не дає, бо українці приречені спільною історією хотіти жити «унікально» – як росіяни, а не так, як інші народи. Але хіба не існує свободи від історії? І хіба в українців не було власних «поглядів на суспільний розвиток» і «спосіб громадського життя»?
Ще ідеолог Кирило-Мефодіївського товариства М.Костомаров звернув увагу на те, що росіяни – колективісти, а українці – індивідуалісти, що росіяни – обрядовірці, а українці – легко призвичаюються до змін обрядів, що росіяни схильні жити при тоталітарному устрої, а українці – при демократичному. На цю тематику існують сотні книжок, і ментальні особливості українців, зокрема їх схильність до демократії і навіть анархії, визнають і сучасні російські автори. Тому вважати, що українці мають з росіянами «спільні погляди на суспільний розвиток» і схильні до російського «особливого способу» громадського життя – це видавання бажаного за дійсне. Тим більше не можна сказати, що українці мають «сильну свідомість безперервності і спадкоємності руської державної суспільної традиції, починаючи з часів Київської Русі».
Ясно, що критики патріарха вважають імперіалізм неприйнятним, а апологети визнають російський імперіалізм найкращим з усіх відомих в історії імперіалізмів. У світі, що глобалізується, побудова Руського світу дозволить народам православної традиції хрещення св. Володимира, зберегти власну ідентичність. «Поодинці навіть найбільші країни Руського світу не зможуть відстояти свої духовні, культурні, цивілізаційні інтереси у світі, що глобалізується», – говорить патріарх. Не дуже зрозуміло, що таке «духовні, культурні, цивілізаційні інтереси», але, швидше за все, патріарх мав на увазі збереження цінностей. Але питання, яке стоїть перед українцями, є досить простим: що більше загрожує українській ідентичності – глобалізація чи русифікація? Де більше шансів на збереження власної національної ідентичності: в межах цивілізованого світу, який визнає права людини і націй, має механізми правового захисту цих прав, чи в межах особливого Руського світу, побудованого на принципах патерналізму.
Патріарх поставив українських православних перед важким вибором. Велика кількість віруючих УПЦ обрали цю Церкву виключно через її «канонічність». Тепер усіх українців, які ходять до УПЦ, записали до «єдиного духовного народу», фактично, до росіян – за цивілізаційною, культурною, мовною ознаками і традиціями громадянського і державного життя. Або патріарх Московський не розуміє окремішності українського народу, його культури, його права на власну історичну пам’ять і церковну самостійність. Тоді йому треба голосно і чітко все пояснити, і мають це зробити українці всіх церков Київської традиції. Або патріарх, розуміючи специфіку українства та його права, запрошує українців до нової єдності. Тоді українці мають спокійно, голосно і чітко висловити патріархові власну думку: «Ні, дякуємо, оскомина від минулого спільного життя все ще на губах наших і дітей наших».
Інтелектуальна ж дискусія навколо ідеї Руського світу на сьогодні вже фактично завершилась. В Україну їде патріарх.
Юрій Чорноморець
для газети "НАШ СОБОР"
Отже, патріарх заявляє: «Для украинцев хочу подчеркнуть, что Русский мир не означает «российский»». Але згідно із вченням патріарха «Русский мир» має три підвалини: російський варіант православ’я (із народом-богоносцем та Святою Руссю); «російські культура і мова»; російська колективістська інтерпретація історії та соціально-політичних ідеалів. Намагання виправдатися – смішні та безвідповідальні.
P.S. Оскільки в устах патріарха та речників УПЦ МП вже звучить нова агітація за те, щоб Україна повернулась до назви "Русь" - що завджи було першим кроком москофілів в тому, щоб морочити українцям голову, даю посилання на історичну довідку, вичерпну по суті. http://www.religion.in.ua/main/1123-ukrayina-chi-malorosiya-istorichna-dovidka-dlya.html
Також цікаво пише про Руський світ Окара http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4c45a857a4691/
