Доба якогось неспинного руху до духовного нівелювання та занепаду під удаваним пафосним піклуванням про "віру" та "духовність". За нескінченними розмовами та суперечками виявляється порожнина, не наповнена внутрішнім духовним змістом. Це стосується всіх без винятку.

Занурившись у стихію з'ясувань, обвинувачень та спростувань, церковники не помічають, що на зміну підходить нове покоління (14 - 16 років), якому не тільки байдужі всі ці фарисейські суперечки, маніпуляції та показухи. У них подекуди дещо інші цінності, уподобання та орієнтири. Нерідко їх нудить від згадування про саму релігію їхніх батьків, від новин в телевізорі про скандали навколо попів та міжцерковні конфлікти і суперечки.

Не помічаючи тенденцій часу, можемо непомітно дійти до межі, коли храми опиняться непотрібними, бо не буде кому до них ходити... Непотрібними можуть стати і самі церковники. Незалежно від назв матріархатів.

Таким бачиться виклик майбутнього. Чи готові до нього теперішні релігійні провідники? Чи треба цьому якось запобігти? Чи прийняти як незворотнє, що має статись?