Одна бабуся, один дідусь, щира молитва, колядка і добре діло

...Сірість, дощі й туман. Болото на вулицях і жодного натяку на різдвяний настрій. А ще оця вічна загроза “корони”, як дамоклів меч над головою в кожного, заборона різдвяних концертів, спільного колядування та гучних святкувань. Плюс до всього – хистка політична ситуація й недобрі економічні новини...

Словом, чимало українців очікують одне із найсвітліших свят у нашому календарі зовсім без світла в душі. Саме тому перед Різдвом ми поговорили з єпископом Нілом (Лущаком), який на Закарпатті очолює одну з найбільших греко-католицьких громад у країні – Мукачівську єпархію, про те, що і як треба цими днями робити, аби створити собі справді світле Різдво.

Отож для читачів Укрінформу – 7 порад від закарпатського єпископа і побажання – для того, щоб зробити цьогорічне пандемічне Різдво справжнім.

1. СВЯТА ТРЕБА ЧЕКАТИ...

- Перша моя порада – це підготовка до свята, адже коли готуєшся, чекаєш чогось задовго до його початку, тоді сама подія має більшу вагу, – каже владика Ніл. – Ми, християни, готуємося до Різдва з часу початку посту. Звичайно, протягом посту ми маємо за мету найперше підготуватися духовно. Так, знаю, що багато людей не тримають піст. Чи вони багато втрачають? Не можна так говорити. Скажімо, є люди, які не можуть тримати піст, бо мають проблеми зі здоров'ям, є люди, які фінансово неспроможні постити (знаю про важкі ситуації у багатьох сім'ях, люди кажуть, що набагато дешевше зараз купити скоромне, як пісне).

Але духовна підготовка – ось що найважливіше, тому в передріздвяний час дуже важливою є особиста молитва. Моя молитва – це мої інтимні стосунки з Господом Ісусом. До свята Різдва я йду через цю молитву, через відкрите для Бога серце.

2. СПІЛЬНА МОЛИТВА: ЯК НЕ В ХРАМІ, ТО ПО ТЕЛЕФОНУ

- Друга справа – це молитва спільноти. Саме спільнота творить церкву, тому ота спільна молитва, літургія – це теж фундаментальна річ. Так, зараз із пандемією не всі мають можливість ходити до церкви, це правда. І ми наголошуємо, особливо людям старшого віку, щоби вони берегли себе і не ходили зараз до храму, бо це є категорія людей, які в найбільшій небезпеці. У такому випадку на допомогу приходять нові технології та внуки – добре, коли діти вмикають батькам спільну службу. Я також купив мамі такий телефон, аби вона могла дивитися по телефону те, що відбувається в церкві. Їй 70 років, бережу її.

Але маємо вже зараз й іншу проблему. З часу, коли розпочалися ось ці практики онлайн-літургій, деякі люди з того онлайну досі не можуть вийти. Їм то так зручно, що краще не ходити до храму. Це комфортно.

Хоча ми наголошували: навіть якщо ви дивитеся онлайн-літургію, будь ласка, зберіться у вітальні, запаліть свічку, зніміть піжаму та домашні капці, одягніть на себе недільний одяг і не кладіть перед екраном чашку кави! Щоби то було якесь літургійне переживання, а не перегляд відео. Тому деяких людей важко з того повертати.

3. ПРАКТИКУЙТЕ ІСПИТ СУМЛІННЯ

- Третє, на чому я наголосив би, – це сповідь. Ми заохочуємо людей до передріздвяної сповіді. Все за нинішніми приписами: в масочці й священник, і каянник. Сьогодні спілкувався зі священниками: казали, що йдуть люди до сповіді, особливо зранку. Слава Богу, що є люди, котрі хочуть до свята підійти очищеними!

Ну, а в кого нема можливості, чи не може за якоюсь причиною сповідатися, тому рекомендуємо так званий іспит сумління. Це коли людина самостійно аналізує своє життя, переглядає вчинки та думки, а потім, підвівши риску, треба сказати: “Господи, милостивий будь мені, грішному!” Бо я чи дружині зле слово сказав, чи на дітей гримнув, чи з чоловіком посварилася...

4. З ПРИМИРЕННЯМ І БЕЗ ПРЕТЕНЗІЙ

- Четверта річ, без якої неможливе Різдво – це примирення і пробачення. З рідними, близькими, друзями, знайомими, сусідами... З усіма, до кого ти маєш претензії, а їх ми завжди маємо дуже багато! І напередодні свята важливо через це переступити і пробачити людині. Зробіть це, і ви відчуєте неймовірну легкість на душі! Це те, чого Ісус нас учить у молитві “Отче наш”: що Отець небесний нас прощає тоді, коли ми прощаємо ближньому.

5. НЕМА РІЗДВА БЕЗ ДОБРИХ ВЧИНКІВ

- П'яте – старатися робити вчинки милосердя (жертвувати щось, брати участь у благодійних, соціальних акціях). У час різдвяного посту, особливо перед святом Миколая, ми мали дуже багато таких акцій. Збирали подарунки для дитячих будинків, одяг, взуття для ромських дітей (дуже гарно це відбувалося у Воловці, Великому Березному, Міжгір'ї – там, де ми маємо доступ до ромської громади), наша молодь іде в супермаркети й збирає кошти, аби потім купити подарунки бідним дітям. Це фундаментальна справа, особливо в передріздвяний час. І от якраз для тих, хто не може поститися – робити добрі вчинки, помагати іншому та молитися може кожен. Це наближає до свята.

6. ГОЛОВНЕ НА СВЯТВЕЧІР – СІМ’Я, А НЕ СТРАВИ НА СТОЛІ

- Святвечір – центральна подія Різдва, це час, коли за столом збирається родина. У нас, українців, є добрий звичай готувати 12 страв – на спомин про 12 колін ізраїльських, 12 синів Якова, яким він передав заповіт бути вірними Богу. Це сімейне коло дуже важливе. І, звичайно, церква підтримує те, щоби за столом збиралася вся сім'я, аби обов'язково були старенькі – дідик, бабка, як кажуть на Закарпатті, прадід, прабабка, якщо вони є. Адже в такій зустрічі відбувається не просто передача життєвого досвіду від старих до малих, а й передання віри. Коли той дідик розламує хліб і молиться, коли бабка розповідає про Ісуса Христа, коли співають стародавні колядки, онучата певно що відірвуться від смартфона, їм стане цікаво. Оцей досвід віри – дідика, бабки, з кожним таким святом переймають онуки.

Тому ми говоримо, що сім'я – це домашня церква. Так є, що саме в сім'ї відбувається найбільше диво цього світу: коли маленька дитина починає вірити в Ісуса Христа. Бо коли її хрестили, вона нічого ще не розуміла, але ось такі свята, як Святвечір, – це бенкет радості, й дитина відчуває, що Христос народився. І вже в її розум входить: що це за Ісус такий, що народився, і чому мої батьки так його люблять, чому для батьків він важливіший за мене, чому ми співаємо про нього пісні? Усе це робить досвід віри для маленької дитини, яка, зростаючи, стає дорослим християнином.

А сама вечеря зі смачними наїдками показує нашу радість – усі оті страви є радістю для нашого тіла. Воно теж важливе, бо Господь колись узяв на себе людське тіло, він відкупив його своєю кров'ю. А от вже як не перетворити Святу вечерю на об'їдання чи пиятику, тут кожен собі виставляє межі, за своїми відчуттями. Людині треба рівно стільки, скільки їй досить. Пам'ятаймо, що Свята вечеря – це ще піст, і встати з-за столу треба нормально, як здорова людина.

7. КОЛЯДКИ – ТО НАШЕ УКРАЇНСЬКЕ БОГАТСТВО

- Ну й останнє, на чому хочу наголосити і без чого немає світлого Різдва, – це наша українська колядка. Найкраща в світі! Маємо в нашій духовній семінарії в Ужгороді багато семінаристів із різних країн – із Бразилії, Гондурасу, Домініканської республіки. Вони усі в захваті від наших колядок, бо таких пісень, як у нас, ніде в світі більше не співають! У чому краса нашої колядки? В тому, що то наша пісня – українська, закарпатська, дуже оригінальна, але найголовніше: серцем кожної колядки є якраз Ісус Христос. Як перлина! А все інше – оправа для цієї перлини. Це – євангелізація через пісню.

Мені здається, що ми сьогодні наші колядки мало любимо. Треба більше робити тих фестивалів різдвяних, дитячих конкурсів колядок. Коли діти співають пісень, одягають народний одяг, особливо – наші верховинські гуні чи як гуцули одягають ті свої чудові сердаки – то щось надзвичайне! Один лише раз у житті я чув гуцульську колядку під вікнами, і то було фантастично! Ота маленька трембіта – просто словами не передати!

Те, що сьогодні багато батьків не відпускають дітей колядувати, бо, мовляв, хай по хатах гроші не збирають – це неправильно. Не вірю, що діти ходять по хатах тільки щоби заробити грошей. Утім, це все залежить від того, як дітей налаштують батько і мати. Треба пояснити, що це не заробіток, а прославляння Господа. Ну, а те, що за пісні дітям дають гроші – нормально. І мені колись давали за колядку, ми з сестрою ходили по вулиці, колядуючи, я збирав на ключку. У цьому нема нічого поганого.

РІЗДВО У НАС ЛЕГШЕ, НІЖ БУЛА МИНУЛА ПАСХА

- Владико, чи цьогоріч Різдво інакше до нас приходить у зв'язку із пандемією, як відчуваєте?

- Інакше приходила Пасха. У часі того строгого карантину Пасха дійсно була для нас така важка. Це була повна несподіванка, ніхто би не подумав, що таке може бути в світі, що ми не зможемо разом їсти паску, не зможемо людям освятити її. Деякі священники казали, що ніколи в житті не хотіли би більше переживати таке! Тоді дуже допомогли онлайн-трансляції.

Зараз, на Різдво, навіть якщо буде локдаун – є така можливість, аби колядувати під вікнами чи на порозі, в хату заходити не обов'язково, якщо того вимагає карантинна ситуація.

Хоча ми скасували багато акцій: в Ужгороді відмовилися від щорічного живого вертепу в монастирі отців капуцинів, стараємося не наражати людей на небезпеку і не робити масових заходів. Дуже надіємося провести концерт із колядками, завжди це робимо у філармонії, вже після Богоявлення, там виступають церковні хори та різдвяні колективи. Не знаємо, чи зможемо зробити таке цьогоріч.

- Поділіться: який у вас найкращий різдвяний спогад – з дитинства та з дорослого вже життя?

- Дитячий спогад про Різдво – це час, коли жили бабуся та дідусь. Бабка була інвалідом ціле життя, але Різдво святкувала завжди особливо: підлога була встелена сіном, 12 страв у нас не було, але обов'язково були маковички, пісненький супчик. А як вони з дідом колядували! Зараз, як вони померли, ми рідше збираємося в колі сім'ї, але стараємося зібратися в їхній хаті на другий чи на третій день Різдва. Ну і колядники: у нас на вулиці завжди був чудовий бетлегем (вертеп), там були пастирі, був Дідо, Чорт, ми, діти, тим дуже тішилися, втікали від Чорта, Дідо нас лякав. Але стовпом того всього, власне, тим, що давало оце відчуття свята, були дідко та бабка.

Уже з дорослого життя завжди пригадую Різдво, коли служив у війську. То було в Німеччині. Перед новим роком на 25 грудня до нас в частину завжди приїздили протестантські вірники і привозили подарунки. Дарували Білію, теплі речі, якісь солодощі – завдяки їм навіть там, далеко від дому в Німеччині, у радянському війську, я відчував, що люди святкують Різдво. Ми там були закриті в частині, не колядували, бо в радянському війську не колядувалося, але оті протестанти нам приносили дух Різдва.

НАЙГОЛОВНІШЕ ПОБАЖАННЯ – ВІДКРИТИ СЕРЦЯ

- Що ви побажали б людям сьогодні на Різдво, у цей доволі важкий і непевний час?

- Найголовніше моє побажання – щоби ми були відкриті серцями і розуміли, що Різдво – це не є просто покласти в кімнаті ялинку, купити подарунки, бігати по супермаркетах і шукати акції та знижки. Різдво – це прихід Ісуса до тебе, прихід Божого Сина у твоє життя. Так, як Марія і Йосип стукалися у віконце до тих вифлеємських родин, а ніхто не знайшов для них місця в своєму домі, так і сьогодні ми зачиняємо двері Господеві. Ми нині дуже зайняті й не маємо для нього часу.

То я би, як священник і як християнин, хотів побажати нам усім, аби ми мали багато часу для Ісуса. Щоб ми дійсно підтримували коляду і співали пісень, щоби не губили Різдво у стравах і пишних святкуваннях, а мали час на те, аби ділитися своєю вірою. Щоби батько сказав дітям: я в цьому році дуже важко працював, але Бог мені поміг. Щоби діти розуміли, що Бог є у їхньому житті – не десь далеко, а як у тих ясельцях – близько-близько. Особливо це потрібно зараз тим, хто втратив цього року близьких. У когось померли від хвороби родичі, хтось втратив батьків, у когось діти на Сході – які це переживання! Ось таким людям хочу побажати, аби вони ці свої труднощі та страхи віддавали Ісусові, бо він усе це забере. Він так міняє людське серце, що там, де був страх, він приносить світло, надію і тепло. Він дуже сильний, але треба, аби людина Христу відкрилася.

Тетяна Когутич

Фото Сергія Гудака