Офер Сіон: «Рукописи, які можуть перебувати в печерах Юдейської пустелі, — це унікальні пам’ятки історії Ізраїлю. Тому наш задум полягає в тому, щоб випередити чорних археологів, а не ганятися за ними»
— Відомо, що країни — сусіди Ізраїлю, особливо Сирія та Ірак, дуже потерпають від хижацького пограбування їхньої спадщини чорними археологами. Наскільки добре захищені ізраїльські старожитності?
— Востаннє ізраїльські археологи здійснювали розкопки в Юдейській пустелі у 1960-х, тобто майже 60 років тому. Відтоді пограбування археологічних пам’яток відбувалося і там, і в багатьох інших місцях по всьому Ізраїлю. Зазначу, що в моїй країні є близько 40 тисяч місць, що мають важливу історичну й археологічну цінність. Так чи так, їх розкрадали: такий стан справ був, є і, очевидно, не зміниться в майбутньому. Відомо, що для археології важливі не лише знахідки, тобто речі, а також їхній контекст. Чорна археологія таким не цікавиться і про таке не дбає. Копачі шукають передусім старожитності, які дорого коштують і які легко продати: монети, давні сувої тощо. Тобто те, що високо котирується і продається за великі гроші — уламки битої кераміки точно не потрапляють у поле їхніх інтересів.
Приблизно п’ять-сім років тому ізраїльські археологи почали замислюватися, чи можуть вони зробити щось нестандартне, а не просто переслідувати чорних копачів. Директор Ізраїльського управління старожитностей Ісраель Хасон висловився так: «Чому б нам не випередити грабіжників, замість того, щоб бігати за ними?». Він узявся шукати гроші на таку потребу, знайшов їх, і це забезпечило нам фінансування майже на чотири роки. Наші дослідження почалися восени 2017 року, у команді було десять осіб, які працювали в пустелі, а також троє менеджерів. Однак вони досліджували не саму Юдейську пустелю, що простягається на 80 км завдовжки й 40 км завширшки, а тамтешні високі скелі, що тягнуться на 150 км берегом Мертвого моря. На сьогодні ми дослідили вже 90 км отих скель разом із печерами й сподіваємося, що вдасться дослідити й решту.
Важливо розуміти: Юдейська пустеля через особливі кліматичні умови зберегла стародавні рукописи, пергаментні сувої та листи. Це єдине місце в Ізраїлі, де можна щось таке знайти, бо в решті регіонів країни значно вологіше, і сувої, що містять тексти, там просто не збереглися. І якщо говорити про саму Юдейську пустелю, то йдеться якраз про скельні печери. Оце й було для нас вирішальним. У нас немає багато людей, щоб відловити кожного чорного копача. Рукописи, які можуть перебувати в печерах Юдейської пустелі, — це унікальні, дуже цінні пам’ятки історії Ізраїлю. Тому наш задум полягає в тому, щоб випередити чорних археологів, а не ганятися за ними. З такою думкою ми й започаткували проєкт рятівної археології в Юдейській пустелі. Особисто я сумнівався, чи справді нам вдасться знайти якісь сувої, але коли ми почали розкопки, то стало зрозуміло, що такий шанс є. Звісно, до певної міри це також питання везіння.
— Яким часом датовано знайдені вами рукописи і яка їх історична цінність?
— Усі ті сувої, які свого часу археологи знайшли в Кумрані, належали до часів великого антиримського повстання, яке історик Йосип Флавій назвав Першою юдейською війною. Тобто йдеться про події І ст. від народження Христа, за часів римських імператорів Веспасіана й Тіта. Кумранські рукописи знайшли бедуїни в 1949 році, після чого археологи почали шукати інші сувої та листи в інших частинах Юдейської пустелі, зокрема на південь від Кумранської долини, на відстані приблизно 50 км — там, де розташовані печери Ваді-Мураббаат.
Потім шукали на території сучасної Йорданії. Професор Йоханан Ахароні, який займався пошуками, зрозумів, що деякі зі знайдених ним сувоїв і листів датуються періодом повстання Симона Бар-Кохби у 132—136 роках нашої ери за часів імператора Адріана. А також те, що листи, знайдені в печерах над струмком Мураббаат, можуть бути і в інших частинах Юдейської пустелі. У 1953 році цей археолог почав досліджувати центральну частину струмків, що пронизали пустелю. Біля джерела Хемель він знайшов дві великі печери. Одну з них назвали Печерою письмен, а іншу, за кілометр від неї на південь, — Печерою жаху. Річ у тім, що коли 1955 року дослідникам таки пощастило потрапити до неї — а розташована вона на скелі заввишки кілька сотень метрів, — то всередині виявили близько чотирьох десятків людських кістяків. Фрагменти скелетів валялися там усюди — їх усі викопали чорні археологи, які вже пограбували печеру. Ці печери завжди привертали увагу грабіжників і підштовхували їх до активності.
Коли ми недавно досліджували ці місця, то помітили, що тераса в кінці печери, куди в часи розкопок професора Ахароні відкидали ґрунт, залишилася неторканою. Ми зробили там невеликі розкопки і знайшли дві монети, а в іншому місці відкопали фрагмент давнього взуття. Після цього ми вирішили знову оглянути печеру уважніше й здійснили 15-денні розкопки. Зрештою знайшли уривки з біблійної книги дванадцяти малих апостолів, зокрема з текстів пророків Захарії та Наума. Загалом виявили понад 80 фрагментів цих книг Біблії, записаних грецькими літерами. У той період така практика була поширеною. Також це означає, що люди, які втекли й переховувалися в печерах, узяли з собою цю біблійну книгу. Письмена є на 50 знайдених нами фрагментах пергаменту, і три з них відносно великі — нам пощастило розгорнути їх і прочитати.
— Чому особи, причетні до повстання Симона Бар-Кохби, брали з собою листи, що могли скомпрометувати їх перед римською владою, а також сувої з біблійними текстами, коли ховалися у важкодоступних печерах?
— Коли ви намагаєтеся звідкись утекти, то уявіть, що ви з собою взяли б? Очевидно, щось неважке і щось важливе. Ті, хто переховувався в печерах, які ми розкопали, були дуже релігійними людьми, які потрапили до жахливої ситуації. Тому в них із собою була їжа, вода, одяг, а також Тора й тексти Старого Завіту. Ці письмена були їм потрібні, щоб молитися. До того ж ми знаємо, що ті, хто ховався по тих печерах, не були простими людьми, а належали до родин лідерів повстання проти Римської імперії. Вони взяли з собою не тільки сувої з біблійними текстами, а й листи, отримані від людини, яка в ту добу керувала Ізраїлем, тобто Симона Бар-Кохби, на них був його підпис. Симон Бар-Кохба був загадковою постаттю в історії Ізраїлю, про яку майже нічого не відомо. А те, що сьогодні знаємо про цього революціонера, отримали завдяки розкопкам, археологічним свідченням.
—Скельні печери Юдейської пустелі, у яких нині тривають археологічні дослідження, є важкодоступними місцями, але це не рятує їх від грабунку. За яким принципом ви з колегами обираєте, у якій із них варто братися за ґрунтовніші розкопки?
— Загальна кількість печер у скелях Юдейської пустелі становить близько 400—500. У кожній із тих, що ми досліджуємо, спершу здійснюємо невеликі розкопки, тому знаємо, де є кераміка, а де й інші сліди перебування людини. Бюджет наших розкопок невеликий, тому доводиться обирати, де починати серйозні археологічні розкопки. Нині археологи працюють у 20 різних печерах, у місцях, де є найбільше шансів знайти щось важливе або цікаве. У кожній із тих, що ми розкопали, знайдено більш-менш серйозні археологічні артефакти. Дізнатися, що є в кожній печері, досконало можна лише тоді, коли розкопуєш її до дна, до самого каменю на споді. Дуже часто успіх є справою випадку, інтуїції. За чотири роки, що тривають наші розкопки, ми всюди знаходили бодай щось — може, не стародавні рукописи, але не менш важливі речі. Наприклад, цілий кошик, вік якого сягає неолітичних часів, або мумію дитини, вік якої становить близько 6000 років.
Ідеться про дуже комплексну операцію з використанням дронів і проникненням до майже недоступних печер за допомогою альпіністського спорядження. Десятки молодих людей, зокрема й учасників довійськових підготовчих програм, приєдналися до археологічних розкопок у відносно доступних районах. Це є частиною освітньої програми Ізраїльського управління старожитностей, спрямованої на виховання молодого покоління ізраїльтян.
— Під час вашої експедиції, окрім важливих артефактів доби Римської імперії, було зроблено декілька знахідок доби халколіту й неоліту. Що вони додають до наших знань про найдавнішу історію на теренах сучасного Ізраїлю?
— Коли маємо справу з періодом халколіту (мідної доби, IV—III тис. до н. е. — Ред.) у Юдейській пустелі, свідчення тієї епохи містить багато тамтешніх печер. Не йдеться про щось незнане, бо під час археологічних розкопок у 1950—1970-х роках було знайдено найбільше печерних пам’яток саме цього періоду. У той час люди також бігли, переховувалися, селилися по скельних печерах усієї Юдейської пустелі аж до Єрихона й навіть іще далі на північ. Ізраїльський археолог Песах Бар-Адон на початку 1960-х років знайшов скарб, датований мідною добою. На його думку, ті коштовні речі походили з храму гхасульської культури (3800—3350 роки до н. е. — Ред.) біля струмка в оазі Ейн-Геді. Також цей науковець знайшов чимало печерних поховань, датованих тим часом, та інструментів праці. Багато з тих 40 тис. археологічних пам’яток, зафіксованих нині в Ізраїлі, належать якраз до дуже давніх періодів історії — давня історія становить потужний пласт археології нашої країни.
Якщо ж говорити про прикметність нашої археологічної операції, то після 1960-х років нам уперше пощастило знайти речі, що належать і до доісторичних часів, і до часів Римської імперії — доби, коли відбувалися антиримські повстання. Чи жили давні люди в печерах Юдейської пустелі? Так, бо чому там не жити? Наприклад, печера Ваді-Мураббаат розташована неподалік надійного джерела води. Важливо, що ми знаємо про історію цієї місцевості й додаємо до неї нову інформацію.
Під час наших розкопок у так званій Печері жаху, про яку вже йшлося, було знайдено дитяче поховання халколітичної доби. Ідеться, вочевидь, про тіло дівчинки, на якому через сухість місцевого клімату збереглося близько 30% плоті, шкіри й волосся. Вона була загорнена у щось на кшталт тканини. Ці знахідки ми нині досліджуємо в лабораторії. У печері Ваді-Мураббаат ми з колегами відкопали великий кошик, місткістю близько 100 літрів, вік якого становить приблизно 10500 років. Ідеться про артефакт доби неоліту, що дуже добре зберігся. Його було вкопано в підлогу печери, і можна припустити, що у цьому кошику щось зберігали. Це приклад чи не найдавнішої виготовленої людиною посудини для зберігання продуктів, на тисячу років давнішої, ніж почалося виготовлення кераміки. Печера Мураббат цікава ще й тим, що тут у 1952 році чорні археологи, а після них Ролан де Во, знайшли перші сувої з рукописами часів повстання Симона Бар-Кохби. Юдейська пустеля завжди вміла дивувати, і в нашому випадку також.
Ганна Трегуб
