Олія, хліб, вино. Пошта в’язня Йосифа Сліпого

18 лютого, 17:33
Олія, хліб, вино. Пошта в’язня Йосифа Сліпого - фото 1
На єпископському гербі Йосифа Сліпого є латинська фраза: Per aspera ad astra – “Крізь терни до зірок”. Справді, життєвий шлях архиєпископа був вкритий великою кількістю шипів і перепон. Совєтська тоталітарна система встелила терновим гіллям 18 років із життя владики – саме стільки Сліпий перебував у тюрмах, концтаборах, засланнях.

Чекісти намагалися обмежити вплив і спілкування Сліпого. Та завдяки листуванню йому вдалося підтримувати контакти з іншими репресованими священниками, а також із родиною та вірянами в Україні.

Ці листи вилучили у Сліпого під час чергового арешту. Тепер їх зберігають в архіві СБУ – як додаток до слідчої справи проти архиєпископа. Епістолярій налічує близько двохсот листів. Частину матеріалу “Локальна історія” при люб’язній помочі Центру досліджень визвольного руху публікує вперше.

Йосип Сліпий на засланні - фото 87471
Йосип Сліпий на засланні

 

Йосифа Сліпого заарештували у квітні 1945-го. Глава Української греко-католицької церкви потрапив у неволю разом з іншими єпископами УГКЦ. Енкаведисти планували фейкове “возз’єднання” греко-католиків із уже захопленою православною церквою – непокірних ієрархів належало ізолювати.

Сліпого засудили до восьми років позбавлення волі у концтаборах ГУЛАГу. Спочатку він відбував ув’язнення у Маріїнську Кемеровської області (так званий “Сиблаг”). У 1947-му його етапували до “Печерлагу”, а у 1948-му перевели у концтабір на станції Потьма у Мордовській АРСР. Там його тримали до весни 1953 року.

По завершенні тюремного ув’язнення у МҐБ вирішили не відпускати Сліпого на батьківщину. Натомість його заселили у “дім інвалідів” у місті Маклаково Красноярського краю (нині – Лісосибірськ), щоб обмежити вплив і контакти із зовнішнім світом. Тут владика перебував аж до свого чергового арешту у 1958 році. Попри все главі УГКЦ вдавалося отримувати із волі листи і навіть передачі.

“Курорт” та “Іванова хата”

“Все з вдячним серцем споминаю Вас, а особливо кожного дня раненько”, – писав у листопаді 1954 року до Йосипа Сліпого отець Василь Величковський. Священника заарештували у 1945-му, коли він був ігуменом монастиря редемптористів у Тернополі. Покарання відбував у концтаборі у Воркуті.

Отець Василь скаржився у листі до Сліпого, що в нього погіршилося здоров’я. Величковського перевели до тюрми суворого режиму у Владимирі (більш відомої як “Владимирський централ”), де розпочали слідство у справі про підбурювання в’язнів до страйку.

У переписці священник вжив цікавий сленг – в’язницю назвав “курортом”, а сам централ – “Івановою хатою” (цитати подаємо в оригіналі без редагування):

“Вже довго не мав від Вас вістки. Ізза здоровля. Ще в квітні виїхав я і був на курорті… де мешкав в Івановій хаті”, – писав отець.
Василь Величковський - фото 87472
Василь Величковський
Джерело фото: wikipedia.org

Величковський мріяв про своє звільнення – “з початком серпня, а може і скорше весною, вийду звідсіля на вільне мешкання”. Він хвилювався, що йому, як і багатьом, не дозволять проживати на рідному заході України, а тому запитував у Сліпого, чи міг би оселитися біля свого товариша у Маклаково.

“Здається будуть перешкоди для виїзду на рідну землю і буде можна вибрати якусь місцевість, де живуть рідні. Чи є коло Вас хтось з близьких, рідних? Коли ні і коли позволите, то постараюся у свій час приїхати, щоби бути Вам до помочі в потребі”, – прохав отець.


Хвилювання священника не справдилися: йому вдалося повернутися в Україну. У 1963-му у Москві Сліпий висвятив Величковського у єпископи та призначив місцеблюстителем глави УГКЦ. У 2001 році Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив отця Величковського священномучеником.

Йосиф Сліпий та Іван Павло ІІ - фото 87473
Йосиф Сліпий та Іван Павло ІІ
Джерело фото: synod.ugcc.ua

“Уважайте на торти та печиво”

Племінниця Йосифа Сліпого Марія Наконечна мешкала у Львові й допомагала вуйкові, коли той перебував на засланні. Їхня переписка більше стосується побуту, та водночас ілюструє умови перебування архієпископа у Маклаково.

“Дорогий Вуйцю!.. Дуже нам прикро, що немає кому Вам помогти ходьби дров врубати і принести в хату, невже ж нема там нікого, що хотів би заробити кілька рублів, а за грішми прошу не числитись, скілько Вам буде потреба всегда вишлемо лишень напишіть Дорогенькі!”, – писала Марія в листі у лютому 1958-го.


Далі йшлося про продукти, яких Йосифові Сліпому не вистачало на далекій землі.

“Я однак хотіла б знати щоби Вам найбільше придалось, молока згущеного нема тепер, хиба сири всілякого рода – білий сметанковий, і жовтий так званий Швайцарський, котрий Вам краще підходить, дуже прошу написати, дуже радо вишлемо, може сушений макарон, кава і т.д. А вино про яке Ви згадували було умисно вислане до пиття, а не на інші цілі (вочевидь, кир Йофип просив у родини церковного вина для Причастя, – Ред.), можна раз позволити”, – писала племінниця.

Листи племінниці Марії Наконечної - фото 87474
Листи племінниці Марії Наконечної

 

Олія, хліб, вино. Пошта в’язня Йосифа Сліпого - фото 87475

У листах до ув’язненого родича Марія Наконечна розповідала про новини зі світу – для прикладу, підготовку відзначення століття об’явлення Божої Матері у Люрді, а також про життя та здоров’я інших священників.

В одному з послань вона висловлювала застереження, щоб кир Йосиф був обережний із передачами від сторонніх людей, бо хвилювалась, щоб його не отруїли:

“Прошу також дуже уважати на подарки від незнаних осіб. прим.: торти, печиво і т.д., бо трапляються підступні випадки…”.


Кілька листів племінниця відправила до Йосифа Сліпого особисто. З часом почала листуватись із вуйком через посередництво монахинь із Згромадження сестер Милосердя Св. Вікентія.

Вірна помічниця

Йосип Сліпий провадив приватне листування із сестрою Єфимією (Меланією Куциною) увесь період свого заслання. Ті листи розповідають важкий побут владики, клопоти зі здоров’ям, щоденні труднощі в умовах неволі.

Напередодні Різдва 1955-го сестра вітала Сліпого із святами:

“З нагод Празника Христового Різдва засилаємо всі і в імени всіх наших братів і сестер Вам наші Дорогі Екселенціє найщиріші бажання святих та щасливих Свят та щасливого Нового Року, обильних Божих ласк, кріпости духа і тіла, а з днем Іменин сильного покрова і заступництва Св. Йосифа! Щоб солодке Дитя Ісус вислухало наші гарячі просьби та дозволило скоро побачитись з Вами Дорогі Екселенціє!”.


У цьому ж листі Єфимія писала про проблему з пошуками оливкової олії у Львові, що її просив архиєпископ:

“О все, що Ви просили по можности пришлемо лиш кукурудзянки у нас нема. Тепер ще одно, а се що олива у нас у бакаліях є під назвою оливкове масло, то є чи з тих самих оливок, краска в неї дещо жовтійша, чим давніше, котру ми купували в аптиці. Хто знає, чи не має там якої домішки. А є ще у нас небагато оливи чистої, но она вже мабуть стара, єсли має кільканадцять літ, до ужитку не годна. Будемо підшукувати та інформації засилати у тих, що знає ся на таких справах”.


Перебуваючи у Маклаково, митрополит активно працював над своєю науковою роботою “Історія Вселенської Церкви в Україні”. Він розпочав писати її ще у Москві. Часом проводив за пером по десять годин на день. Для написання праці потребував книг і журналів, а також канцелярської продукції, зокрема й паперу. Із цим йому теж допомагала сестра Єфимія. Хоча необхідні речі вдавалося роздобути не завжди.

“Про книжки я питала всюди і ніхто їх немає, а на Замарстинові з тих людей нема нікого. Папір вислали”, – описувала сестра Єфимія.


Монахиня продовжувала листуватись із Йосифом Сліпим, підтримувати і допомагати йому й після повторного арешту – аж до звільнення і виїзду із СРСР у 1963-му.

Самі листи, котрі Сліпий відправляв до сестер-вікентійок, зберігаються в архіві Згромадження і є доступними для прочитання. Натомість кореспонденцію Єфимії, котру приєднали до матеріалів слідчої справи, раніше не публікували.

“Дубок, число 33”

До Йосифа Сліпого також писала монахиня-студитка Йосифа (Олена Вітер). Сестра й сама зазнавала репресій з боку радянської влади. Уперше її заарештували у 1940-му, за так званих “перших совітів”. Йосифу утримували у Тюрмі на Лонцького. Її, як і більшість в’язнів, очікувала страшна доля – розстріл енкаведистами, що відступали під натиском німецької армії. Та невільниці вдалося втекти. А в самих документах чекістів вона була позначена як розстріляна.

У час нацистської окупації сестра Йосифа зуміла організувати притулок для дітей у монастирі в Якторові, що на Львівщині. Там їй вдалося врятувати від смерті єврейських дітей під час Голокосту.

Олена Вітер  - фото 87476
Олена Вітер
Джерело фото: Фото зі слідчої справи

У 1945-му сестру Йосифу заарештували вдруге й засудили до покарання у концтаборах ГУЛАГу. Врешті вона опинилася на поселенні у Мордовії на станції Потьма, де свого часу перебував і Йосиф Сліпий.

Пишучи до владики, Йосифа відзначала як щось дуже важливе наявність білого хліба. Саме такий хліб використовують для Причастя. Для концтабору такий продукт був розкішшю, а от на поселенні його вдалося дістати:

“Весь той час я була далеко від своїх і всіх. Всяко приходилося – чого уши не чули, а око не бачило. Найприкріше для мене було відсутність Білого Хліба. Дев’ять років так проминуло, аж щойно тепер з Божого Милосердія я случаймо приїхала сюди і Божий гість завитав до мойого серця. Найдорожчий Батьку! Яка я тепер щаслива. Мов олень спрагнений жажди води – так була душа моя голодна, бідна, самітна й спрагнена.
Насичена тим Хлібом, можу й дальше нести хрест аж до побідного кінця. Як хотіла б я побачити ще Вас у рідному краю, як хотіла б про все розказати. Думаю, що папір цего не помістить, а мова й заслаба, щоби все написати – розказати Вам. Щоденно прошу Господа о цю велику ласку – однак я згідна на все, я готова кожної хвилини померти як так Господь схоче”, – писала сестра.


У цьому ж листі Йосифа згадувала про своє слідство. Радянські органи звинуватили жінку в тому, що вона начебто планувала вбивство двох співробітників НКВС, а також радянського письменника Ярослава Галана. Вона описувала допити і фальсифікації, тиск слідчого Дубка:

“Я ледве жива вийшла від Дубка. До зла знається різні методи щоби осягнути те, що хочеться, про добро мало хто думає, а стемиться до того, щоби знищити все що чисте, що колить в очи. Світло дуже разить хворі очі, котрі зав’язані не привикли до сяєва денного. Так й було і є…”.

Олена Вітер (перша зліва) під час перебування в засланні - фото 87477
Олена Вітер (перша зліва) під час перебування в засланні
Джерело фото: Фото надав автор

У наступному листі сестра Йосифа дякувала за отримане від Йосифа Сліпого благословення, а також за посилку та 50 карбованців. У цьому ж посланні вона описувала совєтські репресії проти духовенства та церкви, а також пережиті фізичні тортури:

“По бурі – котра часом і корисна, бо все, що немає сильного фундаменту – вириває з корінням всякого рода дерева і навіть дах з домів. Потім начинають будувати ще кращі будівлі-гиганти, на сильних фундаментах. Так все мені тепер зрозуміло і ясно, перейшла університет життя – пізнала і ще більше оцінила ту велику ласку покликання…
Як хочеться мені впасти до Ваших ніг й все все розказати – про що тирса шелестіла й як вітер віяв і гнув дерево щоби його переломити, як листя летіло, а дерево держалося коріння і помимо всего стоїть і росте ще вище пнеться до неба.
Хотіли зрубати – кинути в в піч, як не було сили. Кругом дерев ростуть фіалки, рожі…і різні квіти різноманітні в запаху, кольорі й величности. Як чудовий Божий мир – як величні Його діла!
Дубок, що росте в Києві біля числа 33 дуже має гниле коріння, однак я мало не померла, як той дуб своїми гиляками, мало що бракувало, бувби мене задавив. Я стояла в Києві під тим дубком, була сильна буря з громами й молніями – так страшно це в ночі!”


У 1956-му справу сестри Йосифи переглянули. З неї зняли обвинувачення у плануванні “терористичних актів”. Утім заборону повертатися до Львова залишили. Наступні 30 років життя вона провела у Скалаті на Тернопільщині у підпільному монастирі сестер-студиток.

У 1976-му за порятунок єврейських дітей під час Голокосту Йосифу удостоїли звання “Праведниці народів світу”. Вона стала першою українкою, якій вручили цей титул.

…Митрополита Йосифа Сліпого у 1958-му вкотре заарештували. Далі – новий вирок. На волю владика вийшов через п’ять років, із обов’язковою умовою – покинути територію СРСР. Далі жив у Римі. Іще двадцять років провадив подвижницьку діяльність на церковній і державній нивах, виступав за надання патріархату для УГКЦ.

У Римі кардиналу Йосифу вже не доводилося хвилюватися про те, як дістати папір чи харчі. Він мав змогу писати до єпископів у Сполучені Штати, щоб йому передали ведмедя-грізлі, а до Австралії – із проханням про кенгуру. Але про це ми розповімо за іншої нагоди.