Не встигли влягтися баталії з приводу Гаванської декларації, як з Папою трапився новий конфуз. Депутат Держдуми РФ від КПРФ такий собі Дорохін на аудієнції з Понтифіком подарував Папі річ, яку в Росії вважають «символом перемоги над фашизмом» — так звану георгіївську стрічку. І попросив її надягти. І Папа начепив — просто на білу сутану (в інтерпретації пана Дорохіна — «рясу»). І російські ЗМІ відразу ж зарясніли тріумфальними заголовками: «Папа почепив георгіївську стрічку!»Словом, ви зрозуміли: «Римнаш!»

Поведінка депутата цілковито вписується в логіку імітаційної програми Кремля: помітити якомога більше місць своїми символами і так створити враження для місцевого обивателя, що весь світ обертається навколо Москви. Дивно, що «мітити» вирішили саме Папу, і саме таким не цілком адекватним чином. Однак якщо уважно стежити за трендами, які особливо яскраво проявилися в лютому цього року, можна зробити не дуже приємний для декоговисновок: для Росії найавторитетніший релігійний центр з Константинополя переміщається до Рима. Саме до Папи як підписанта Гаванської декларації апелювали прихильники Патріарха Кирила: «Папа вважає, що уніатизм неприпустимий», «Папа визнав першість глави РПЦ у православному світі» і т.д. З Декларації, як сік з лимона, вичавили максимум пропагандистських перекручувань. Але в очах «ревнителів чистоти православ'я» Папа як був, так і залишився єретиком, з яким за жодних обставин не можна підписувати ніяких пактів, навіть в ім'я порятунку Росії. Багатовікова антикатолицька риторика зробила з глави Римо-Католицької Церкви ідеального «чужого». З часом конкуренція з католиками дійшла до гротеску і нагадує змагання Еллочки-людожерки з ненависноюВандербільдихою. Саме ця конкуренція багато в чому змусила московське православ'я налагодити масовий випуск виробів з мексиканського тушкана, але мова не про це.

Отже, виникла потреба якось вирішувати загрозу глобального розколу, навислого над РПЦ. Один із шляхів — «Папанаш». Але проблема розхитування РПЦ — не єдина. Кремль щиро вважає 9 травня майже ідеальною і безальтернативною скріпою для всіх своїх підданих — як світських, так і церковних. Культ Перемоги поступово набуває всіх ознак громадянської релігії і обростає своїми сакральними символами. Підбір цих символів еклектичний таантиісторічний, але це окрема розмова. Георгіївська стрічка, з огляду на дискусії про її походження, мало в'яжеться з символом перемоги над фашизмом. Проте, за задумом кремлівських креативників, саме вона покликана служити розпізнавальним знаком у наймасовішій рольовій грі «свій — чужий», яку затіяв Кремль. Повісити цей розпізнавальний знак на Папу – те саме, що встановити свій прапор на Місяці.

Зауважте: Кремль міг піти геть протилежним сценарієм. У цьому сценарії є невдячна постхристиянська Європа, яка під нацьковування загниваючої Америки демонтує пам'ятники визволителям від фашизму (єдиним і головним!) і забороняє байкерам мирно вклонитися могилам полеглих за свободу чужини радянських солдатів. І хто в такому випадку, на вашу думку, головний ідейний натхненник цього безсовісного переписування історії? Кращої кандидатури за Папу просто не знайдеш. Адже хто замутив громадянську війну на Донбасі?Звичайно ж, католики! Руками уніатів і розкольників! Навіщо? Щоб виграти в одвічній битві з православною цивілізацією і знову поставити Велику Росію на коліна перед бездуховним Заходом!

Але послідовно продовжувати таку лінію – самому собі дорожче. Одна справа — звинуватити греко-католиків у розпалюванні війни на «російському Донбасі». Інша справа — залучити главу РКЦ в свої віртуальні війнушки з Заходом. Загалом, Кремль усвідомлює, де він може погратися без наслідків, а де доведеться і рибу загортати. І ось чим ближче до центру прийняття рішень — тим гнучкішою стає риторика. Ну а натяк всім, хто сумнівається в правильності обраного курсу, що «Папа — наша людина» — це взагалі вищий пілотаж. Звичайно, тепер не зовсім зрозуміло, як викладати в семінаріях порівняльне богослов'я, але про це ми подумаємо завтра.

Найголовніше питання: чому Папа? Як так сталося, що realpolitic так наполегливо раптом завела всі російські дороги до Рима? Я не знаю відповіді на це питання. Списувати ці зигзаги і церковної, і тепер уже світської дипломатії Росії на філокатолицизм Патріарха Кирила було б надто наївно. Швидше за все, мова йде про інтуїтивну потребу Кремля в умовах зростаючої ізоляції розкласти яйця у різні кошики, мінімізуючи ризики своєї нелегітимності, яка все збільшується. Як визнання анексії Криму відстежують по картах Російської Федерації в рекламних кампаніях «Кока-Коли», так і легітимність російської влади намагаються підтвердити за допомогою георгіївських стрічок на Папі Римському. І нестандартна, відкрита особистість Франциска Берґольо для таких маніпуляцій, на думку Кремля, надається найбільше.

Але Папа, приймаючи такі «подарунки», мислить зовсім іншими категоріями і цінностями, ніж його прямолінійні і нав'язливі дарувальники. Взагалі, чого йому лише не дарували: і книгу про користь коки, і розп'яття у вигляді серпа і молота. Папа інклюзивний, він спостерігає за трансформацією цінностей цього світу на відстані простягненої руки, не впадаючи в невроз. Це абсолютно не означає, що він приймає ці цінності і стає їх виразником. Так що ККД всіх цих піруетів з георгіївськими стрічками може виявитися набагато нижчим, ніж передбачалося, або й може викликати зворотний ефект. Чи увімкне російська пропаганда задній хід, привівши свою риторику знову до норм класичного московського богослов'я? Все залежить від кон'юнктури моменту. Зі стратегіями пропаганда не працює.