У документі зізнання цікаві не тільки для майбутнього трибуналу в Гаазі.

1. Агресивна війна Росії проти України, вбивства та терор виправдовуються як «національно-визвольна боротьба російського народу проти злочинного київського режиму і колективного Заходу».

2. Виправдовується і окупація території Україні: «російський народ зі зброєю в руках відстоює свої життя […] а також право жити на власній землі в межах єдиної Російської держави».

3. Напад Росії на Україну проголошується «Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію "Утримувача", що захищає світ від натиску глобалізму та перемоги Заходу, який впав у сатанізм».

4. Існування суверенної України проголошується неможливим «після СВО вся територія сучасної України має увійти в зону виняткового впливу Росії».

У 2022 РПЦ перетворилася на новітню Рейцхцеркву. Але нинішній шовіністичний та нацистський документ не лише виправдовує агресивну нападницьку війну, вбивства, геноцид та злочини проти людяності, перетворюючи вчення РПЦ на язичницьке кровожерливе ідолопоклонство. Ця «настановна» підміняє Христа на Його протилежність – антихриста з відповідним анти-світом, де «війна – це мир», а «свобода – рабство». Християнський універсальний світ, де «нема вже ні юдея, ні еллін, бо всі ви одно во Христі» (Кор. 3:11), проголошується «злом», з яким треба боротися, і підміняється шовіністичним «русским миром». Відповідно, «найвищим сенсом» існування проголошується захист світу від християнського універсалізму та насадження «русского міра» про всьому світу, а Росія стає світовим центром. До речі, ще аспект антисвіту «Незнання – сила» втілюється у заклику до «перегляду західних наукових теорій» та «суверенізації освіти». Більш того, всіх, хто не згідний прийняти цей проголошений новий антихристів світ та новий порядок, чекають заборони та кари, що є справжнім гонінням саме за віру.

Наступного дня Відділ зовнішніх церковний зв’язків УПЦ МП оприлюднив Заяву, в якій сказано, що «УПЦ відмежовується, категорично не поділяє і засуджує викладені в цьому документі ідеї». Також подано доволі жорстку оцінку «Наказу Собору»: «Заклики до знищення України та виправдання військової агресії неспівставні з євангельським вченням». Це добра заява, але є декілька «але», що продовжують традиції асиметрії реакцій в УПЦ МП.

1. Коли справа стосується Константинопольської Церкви (чи будь-якої іншої), в УПЦ МП зазвичай жваво оцінюють не лише слова та документи, але й Патріарха Варфоломія. Коли ж сталося критикувати РПЦ, заява ВЗЦЗ УПЦ МП утримується від оцінки власне Московського Патріарха Кирила чи священноначалля РПЦ.

2. Документ є анонімним, на ньому немає навіть підпису голови Відділу, митр. Чернівецького Мелетія (Єгоренка), чи його заступника, прот. Миколи Данилевича. Отже невідомо, хто саме ці «ми», зазначені в документі? Така анонімність не лише провокує питання, але завжди є дуже корисною, коли треба залишити можливість для маневру на майбутнє, бо завжди можна буде сказати, що «то не я».

3. Синод УПЦ МП зазвичай дуже швидко вміє збиратися задля висловлення реакції на слова та дії Патріарха Варфоломія, розриву спілкування чи для заборони власних священнослужителів через їхню активну проукраїнську позицію, тим більше, перехід в ПЦУ; інколи за лічені години в онлайн режимі. Втім, цього разу Синод УПЦ МП не збирався, бо дрейф РПЦ до антихристиянства не є, вочевидь, таким важливим, так само, як і анексія Кирилом цілих єпархій УПЦ МП.

4. Мовчить предстоятель УПЦ МП, митр. Онуфрій, і не вбачає нічого поганого в тому, що багато хто з архиєреїв та священиків УПЦ МП продовжують поминати кровавого ідолопоклонника Кирила Гундяєва як «великого господіна і отца нашего», навіть в його ж Київській єпархії, якою він керує.

5. Як правило, єпископат УПЦ МП жваво і чи не наввипередки береться коментувати слова та документи Константинопольської Церкви, Ватикану, ПЦУ, політичних діячів. Зазвичай можна спостерігати хвилю протестів, обурень, звернень до помісних Церков, міжнародної спільноти, постів в соціальних мережах, інтерв’ю, обговорень, роз’яснень та закликів на єпархіальних сайтах, де автори не шкодують слів та епітетів, серед яких вже звичні «Юда», «т.з. патріарх», «стамбульський розкольник», «єретик» чи «пан Архондоніс». І звісно ж, заклики «постояти в вірі», роз’яснення про «неможливість співслужіння з кліриками тієї Церкви, а для мирян – участь в таїнства, що звершуються в її храмах», а інколи навіть і «неможливість зустрічі» під погрозою заборон. Все це жваво поширюється в різноманітних форматах.

Втім, жодної хвилі обговорень ця антихристова декларація РПЦ серед єпископату УПЦ МП не викликала. Навіть на єпархіальних сайтах УПЦ МП згадана заява ВЗЦЗ УПЦ МП з’явилася радше як виключення (напр. на сайті Сумської єпархії). Більшість архиєреїв воліли не помітити заяву, що критикує текст РПЦ. Симптоматично, що серед безлічі щоденних новин та інтерв’ю згадку цієї заяви не знайти на платформі саме Чернівецької єпархії, єпархіальний архиєрей якої, митр. Мелетій (Єгоренко), є головою Відділу; саме він мав би бути автором заяви чи принаймні мав би найпершим підписати та розповсюджувати текст. Нагадаю, що митр. Мелетій, коментуючи новий статут УПЦ МП, пояснював що УПЦ «залишається частиною РПЦ» без жодних протестів з боку його колег. Не знайти заяву і на сайті Бориспільської єпархії, яку очолює друга людина в УПЦ МП, її керуючий справами, митр. Антоній (Паканич). Серед різноманітних закликів, звітів жодної згадки немає і на активному сайті Черкаської єпархії, очільник якої митр. Феодосій (Снігірьов), позиціонує себе борцем за чистоту православ’я та «обличителем єресей». Не знайти її і на сайті іншого «борця за чистоту віри», сумнозвісного митр. Луки (Коваленка), що зазвичай терміново реагує на різноманітні події та документи та геть не шкодує слів на адресу Патріарха Варфоломія, що «перевершив всі єретичні злодіяння, що були до цього», чи предстоятеля Кіпрської Церкви Архиєпископа Хризостома: «Моя архиєрейська совість вже не дозволяє звертатися до Вас, як до єпископа і служителя вівтаря, тому що Ви встали на шлях зради Христа», називаючи то одного, то іншого предстоятеля Церкви «єретиком та богохульником».

До речі, для відповідного звернення до Кирила Гундяєва можна взяти готовий текст у того ж митр. Луки, що був свого часу жваво поширений архиєреями самої УПЦ МП, без жодних протестів з боку колег! Достатньо замінити лише ім’я предстоятеля:

«Відтепер і надалі до відмови Московського Патріархату від прийнятих ним рішень для всіх священнослужителів Української Православної Церкви неможливим є співслужіння з кліриками РПЦ, а для мирян – участь у таїнствах, які звершуються в її храмах. Так званий "патріарх" Кирил осквернив своє серце і свої руки зрадою Бога і порушенням Його святих заповідей. Завдяки дії цієї людини, наша свята Українська Православна Церква обливається кров'ю і сльозами, і ми дякуємо Богові за надану нам можливість проявити свою вірність Його Слову і дотриманню Його Волі. Ті ж, хто з так званого "послуху" готові слідувати за покликом "вовка в овечій шкурі", я з усією відповідальністю за свої слова перед Богом і перед Його Святою Вселенською і Апостольською Церквою заявляю — ви цим зраджуєте Христа! Зломудрий пан Гундяєв, співслужитель ворога роду людського, вже втратив право іменуватися не тільки патріархом, а й православною людиною.

Відповідаючи за кожне своє слово перед Богом, упевнений: пан Гундяєв — людина, яку диявол вразив страшною хворобою — гординею, і через це зробив його своєю зброєю. Його завдання — розколоти Церкву, посіяти ворожнечу, принести збентеження, занапастити не твердих у вірі, похитнути тих, хто сумнівається, принести збентеження в розуми і викликати спокусу. З патріарха він перетворюється на апостола сатани і вірнопідданого диявола!

Дорогі мої та рідні брати у Христі, прошу вас разом з апостолом — бережіть віру і бережіть себе від ідолів (1Ін.5:21)!»

На додачу можна згадати й улюблені архиєреями УПЦ МП суто магічні формули про те, що «всі священні дії будуть безблагодатними, недійсними та недієвими. У Божественній Літургії хліб нехай не перетвориться на Пречисте Тіло Христове, а вино не перетвориться на Пречисту Кров Христову».

Але чи почуємо ми щось подібне на адресу Кирила Гундяєва з боку єпископату УПЦ, яка «зовсім не МП»? Навряд. Як не почуємо слів каяття та вибачень з боку тих архиєреєв УПЦ МП, що роками та десятиліттями пропагували «русскій мір» в Україні в посланнях, в інтерв’ю та амвонів, проповідуючи ідею «трієдіной Русі», які навчали, що «задача Церкви(!) зберігати та відроджувати бездумно порушену політиками священну єдність, богозаповідану духовну, історичну, культурну і народну єдність країн Русского Миру. Це викликає роздратування націоналістичних політиків на Україні, що намагаються не лише розірвати єдність народів України і Росії, але й розірвати нешитий хітон церковний, розірвати віковічну єдність основ буття наших народів». Власне це і було кричущою декларацію такими архиєреями їхніх найвищих цінностей, своєрідний їхній символ віри. Старанно сіяне в голови пастви, згодом дало рясні плоди з цілковитою готовністю визнати «русскій мір» найвищою цінністю, заради якої треба «постояти до смерті». А сам плеканий «русскій мір» визрів у зручне знаряддя для послідовників антихриста, а такі архиєреї-популяризатори стали його, антихриста, поплічниками. Чи покаявся хтось з них насправді – питання риторичне. Втім, покаяння архиєреїв звично не виходить за межі опереточного формату.

Десятиліттями ми звикли до гучних фраз з боку священноначалля та єпископату УПЦ МП про «стояння в чистоті віри», «мій священний обов’язок як архиєрея», «пастирський обов’язок», «слід сміливо назвати речі власними іменами», «моя архиєрейська совість не дозволяє мовчати» з нагадуванням про те, що «мовчанням зраджується Бог», з театральним заламуванням рук та декларацією готовності в ім’я правди терпіти гоніння. Все це в стилі дешевої оперети та часто з істерикою відбувалося з будь-яких причин і будь-який час. Втім, коли з’явилося справжнє антихристиянство, раптом виявилося, що цілком «можуть» мовчати, що «архиєрейська совість» та «пастирський обов’язок» цілком це дозволяє, забули і про «зраду мовчанням». Зрештою, не дивно, бо «стояти в істині», «бути сповідником» якось безпечніше на опереточній сцені в форматі реконструкторства та рольових ігор, серед схвальних вигуків звичної публіки.

Ця разюча асиметрія у словах та діях єпископату УПЦ МП стає дедалі все більшої. Відомий в УПЦ МП священик та співак Олександр Клименко, намагаючись виправдати предстоятеля своєї Церкви, зазначив, що не знає чому саме мовчить митр. Онуфрій, але «це мовчання кричить».

Так, мовчання очільника УПЦ МП дійсно кричить, як кричало в травні 2015 невставання митр. Онуфрія та архиєреїв УПЦ МП у Верховній Раді під час хвилини мовчання за загиблими героями України. Як кричить і відмова священнноначалля УПЦ МП остаточно припинити зв’язок з РПЦ, навіть зараз, після декларації останньої про відречення від Христа та слідування за антихристом. Ба більше, навіть зараз митр. Онуфрій продовжує поминати Кирила Гундяєва серед інших предстоятелів, при цьому не поминає тих, хто визнав ПЦУ, бо Гундяєв, хоч і став на шлях слідування антихристу, все ж виявляється ріднішим та більш «канонічним». Все це кричить, як і всі рішення священноначалля УПЦ МП, що заради такої близької до серця єдності «триєдіной Русі» приносили в жертву єдність у Христі, християнство, людей, сумління, правду та здоровий глузд. Це і є сумна ілюстрація справжнього (а не декларованого!) скарбу священноначалля УПЦ МП. Бо «де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мф. 6:21).

Наприкінці 90-х з’явилася концепція «православного атеїзму», згідно з якою можна одночасно заперечувати Бога та вважати себе православним християнином. Наразі спостерігаємо появу «антихристової канонічності», – виявляється «щоби не втратити своєї канонічності», можна і навіть треба залишатися з тими, хто зневажає і плює на заповіді Христові та декларує своє анти-християнство. Власне, це теж свого роду визнання і яскрава ілюстрація діагнозу, наведеного колись арх. Іоанном (Шаховським):

«“Від Каяфи повели Ісуса в преторію. Був ранок; і вони не ввійшли в преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску”. Образ суспільства, що морально стоїть “на голові”. Ті, хто зраджує і вбиває Премудрість, побоюються “осквернитися” входом у преторію. Яскрава ілюстрація до слів Христових про “сліпих вождів сліпих”... Лжерелігія весь час боїться (це її спеціальність — такий боятися!) “проковтнути комара”. І весь час ковтає стада верблюдів... Відвернена лжецерковність, “канонічність”, позбавлена любові, і матеріалізм дихають ненавистю до Сина Божого».