Острозька Біблія та її значення для розвитку богословської думки в Україні

Інтелектуали Острозької академії в першу чергу працювали над тим, щоб виробити конкурентоздатну богословську й філософську культуру, яка б могла протистояти західній експансії. Вони намагалися максимально використати потенціал візантійської та давньоруської традицій, обережно адаптуючи елементи культури Заходу. В Острозькій академії (хай і не безпроблемно) творився синтез культур Сходу й Заходу, синтез, на основі якого мала б постати оригінальна культурна традиція. Виявом цієї тенденції стала Острозька Біблія.

Будучи надрукованою на початку 80-х рр. ХVІ ст., вона отримала значне поширення серед православних слов’ян, а також молдаван і румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників. Шанобливе ставлення до Острозької Біблії як з боку православних, так і представників інших християнських конфесій стало однією з причин того, що зберіглося чимало примірників цього видання в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, а також Росії, Білорусі, Польщі, Литви, Румунії, Ватикану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії, Голландії, Болгарії, Франції, Великобританії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Узбекистану, Киргизії тощо.

Робота над Біблією була складною справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх. Слід зауважити, що до появи Острозької Біблії в православних слов’ян не було повного тексту Святого Письма Старого й Нового Завіту.

Чи не найголовнішою проблемою, яка постала перед редакторами, було питання, який текст взяти за основу для Біблії. Про це, зокрема, йдеться в першій передмові до видання, написаній від імені князя Острозького.

Хоча Острозьку Біблію до друку готували різні фахівці (знавці сакральних мов та біблійних текстів, учені-філологи, майстри друкарської справи), все ж головну роль у її появі відіграв князь Острозький. Мотиви видання книги (принаймні частково) були пояснені в передмові до Біблії, написаній від його імені. Князь говорив, що відважився на видання Святого Письма, сподіваючись на милосердя Боже, знаючи, як нелегко людям спастися. Для Василя-Костянтина видання Біблії було передусім богоугодною справою. Водночас князь звертав увагу на справи земні, власне, на міжконфесійну боротьбу, що точилася в той час на українських землях, ведучи мову про переслідування «Христової Церкви», тобто православ’я.

Щодо структури Острозької Біблії, то її аналіз засвідчує, що, незважаючи на її православне і навіть полемічне спрямування, вона мала «поліконфесійний характер». При її укладенні використовувалися не лише біблійні тексти, що поширені були в православних церквах (книги Нового завіту, перекладені старослов’янською мовою, грецька Септуагінта), а й також католицька Вульгата, чеські та польські переклади (схоже, протестантські). Можливо, використовувалися і єврейські тексти.

Не вдаючись у структурний і текстологічний аналіз Острозької Біблії, спробуємо проаналізувати передмови до цієї книги. Вони дають нам уявлення про релігійно-ідеологічний характер видання та його богословське спрямування.

Так, перед першою передмовою до Острозької Біблії на звороті титульного аркуша розміщено зображення герба Василя-Костянтина Острозького і вірш, автором якого був Герасим Смотрицький. Цей вірш «Зри сія знаменія...» – присвята, звернення до князя. Кожний символ герба ніби знаменує вірність князя Острозького православній вірі. У верхній правій частині гербового картуша зображений Юрій Змієборець, який долає нечисту силу списом. Князь Острозький перемагає «мисленного сопостата», захищає чистоту православної віри, використовуючи Біблію – «гостріше меча обоюдогостре слово боже». Смотрицький порівнює князя і з іншим лицарем – вершником, зображеним у лівій верхній частині герба Острозьких. Подібно до цього воїна з мечем Костянтин відсікає «темряву ідольської зваби», відганяє «єретиків полки». Зірка в нижній частині герба нагадує про зорю, що засяяла над Віфлеємом, сповіщаючи про народження Спасителя; хрест – розіп’ятого Христа. Пафос хреста домінує у вірші. Поет порівнює князя Ост­розького з візантійським імператором Костянтином Великим, який у 313 р. легалізував християнство[1].

Зрозуміло, ця віршована передмова містить низку символів-натяків. Маємо алюзію щодо імператора Костянтина Великого, котрого шанують у православній церкві як святого. У свідомості православних він був оборонцем істинної віри. Таким же в цій передмові постає князь Острозький, який мав офіційне ім’я Костянтин. Водночас бачимо заклики автора до князя боротися зі злом, злими людьми, які руйнують церкву. Хто вони, у цьому вірші не уточнюється.

Після вступного вірша, на новій сторінці роз­­по­чи­наються передмови. Пер­ша з них, як зазначалося, написана від імені князя Острозького, другу, згід­но з вка­зівкою в самому тексті, написав Герасим Смотрицький.­ Дослідники висловлюють різні думки щодо реального авторства першої передмови. Очевидно, її князь не писав, а доручив це комусь зробити з кола редакторів Біблії, найімовірніше Герасиму Смотрицькому. Проте немає сумніву, що в цій передмові викладалися міркування князя.

Перша передмова є декларацією видавця-мецената. Водночас це твір полемічного характеру, спрямований проти ворогів православ’я.

У передмові повідомляється, що головна мета Біблії – посилення авторитету православної церкви, яка переживає не найкращі часи[2]. Автор передмови декларує, що порятунок може дати Святе Писання, яке дав Бог «роду людському»[3]. Автор просить читачів прийняти Біблію не як річ людську, а як даровану згори річ духовну[4].

Також у передмові розповідається про велику підготовчу роботу, яка передувала виданню Острозької Біблії. До Острога привезли багато Біблій «різних письмен», здійснивши порівняльний аналіз. Князь багато радився із зібраними в Острозі книжниками. Одностайно було вирішено «незмінно» йти за традиційним перекладом 72-х мудреців. Малася на увазі Септуагінта. Наприкінці передмови йдеться про те, яке величезне значення має Святе Писання для навернення людини до істинної віри[5].

Загалом редактори Острозької Біблії зробили велетенську роботу, здійснивши порівняльний аналіз різноманітних біблійних текстів. Навіть у Західній Європі, де філологічна наука була достатньо розвинутою, до подібної роботи лише приступали.

Якщо перша передмова присвячена в основному історії видання Біблії, то другу передмову Смотрицький присвячує боротьбі з єрессю аріан-антитринітаріїв. Він пише, що в час нинішній з’явилося[6]. Найстрашніша з них єресь послідовників Арія, які заперечують догмат Трійці. Смотрицький намагався довести правильність цього догмату, посилаючись на слова пророка Ісайї[7]. Божественна природа Христа, вважав Смотрицький, полягає в єдиносутності святої Трійці. Вищу трансцендентну сутність Бога можна пізнавати тільки «від розмислів із вірою». Тому «блаженні ті, хто не бачив, але увірував»[8]. Автор закликає благовірних читачів не піддаватися на бісівські підступи єресей, глибоко розуміти «божество Христово», що Хрис­тос не тільки «син Давидів», а «сам Бог-син, єдиносущний Отцю й Святому Духові»[9].

По­трібно «іспитати» Писання, тобто знайти в ньому суть про Христа, яка приведе до життя вічного. Читаючи Біблію, варто намагатися зрозуміти її духов­ний зміст, вмістити його в собі[10]. Також потрібно жити за заповідями Хри­ста [11]. Наприкінці передмови автор смиренно просить не судити його суворо за недосконалість пе­редмови, котру він написав, як міг[12].

Після другої передмови йде вірш Смотрицького «Всякаго чина православний читателю». У ній поет славить князя Острозького, який рятує народ від «бісівських впливів» та «єретичних полків» Святим Писанням. Він порівнює князя з великими князями Київської Русі – Володимиром і Ярославом[13].

Як бачимо, тексти передмов мали проправославну полемічну спрямованість, як, зрештою, загалом увесь текст Біблії. Вістря цієї полеміки було спрямовано проти католиків та протестантів. Загалом же вихід повної друкованої Біблії церковнослов’янською мовою підносив престиж цієї мови як мови конфесійної, сприяв консолідації православних України, зміцненню її церкви. Тобто ця книга творила для православних важливий фундамент богословствування.

Острозька Біблія кодифікувала оновлений українцями варіант старослов’янської мови, який набув поширення в православному слов’янському світі. Мова Острозької Біблії – це вже не мова Кирила й Мефодія. Це була українізована старослов’янська мова. Видання Острозької Біблії стимулювало формування на цій мові релігійної, богословської термінології й розвиток богословської думки. З іншого боку, Острозька Біблія стала певною адаптацією західних традицій на українському ґрунті. І справа не лише в тому, що для її випуску скористалися технікою книгодрукування, яка прийшла з Заходу. При укладенні Біблії використовували не лише старослов’янські й грецькі тексти, що відповідало духу давньоруських і візантійських традицій, а й тексти, які прийшли із Заходу. Острозька Біблія стала прелюдією для появи наприкінці XVI – на початку XVII ст. полемічної православної літератури, написаної тогочасною українською книжною мовою. Ця література переважно створювалася викладачами, учнями Острозької академії або авторами, наближеними до їхнього середовища.

Збереглися примірники Острозької Біблії з помітками-маргіналіями. Вони свідчать про спроби українських книжників осмислити Священне писання, вписати його в контекст сьогодення. Значний інтерес у цьому плані становлять записи на полях примірника Острозької Біблії, що зберігається в Харківській науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка. Цей примірник належав трьом різним власникам, кожен із яких залишив у ньому записи релігійного, а також полемічного характеру. Найбільш цікаві записи належать до 20-х рр. XVII ст.[14] Анонімний автор цих записок отримав у науковій літературі умовну назву «волинського вільнодумця». Йому також приписували авторство записів на полях рукописної книги «Бесіди Іоанна Златоуста на послання апостола Павла до корінфян», яка довгий час зберігалася в бібліотеці Крехівського монастиря[15]. Для «волинського вільнодумця» притаманний яскраво виражений антиклерикалізм. Виступаючи проти католиків та уніатів, він засуджував також православних священнослужителів, оскільки вони «байок лише учать людей, не вчать правди божої, а лише людських вимислів», наклали на селян важку панщину, незвиклі податки і т. ін.[16] «Волинський вільнодумець» негативно ставився до обрядового благочестя. Зі скепсисом говорив про поклоніння іконам, культ святих, виступав за невтручання Церкви в державні справи[17].

З одного, боку, Острозька Біблія була відповіддю на закиди єзуїтського ідеолога Скарґи, що старослов’янською мовою неможливо богословствувати (а отже, й філософствувати). Давши повний корпус біблійних книг старослов’янською мовою (реально створивши слов’янський біблійний канон), острозькі книжники продемонстрували, що існує база для богословствування цією мовою. Звідси стають також зрозумілими намагання українських полемістів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. подати старослов’янську мову як «божественну». Також у цьому контексті варто осмислювати появу різноманітних азбук, граматик, словників цієї мови, вершиною яких стала «Граматика» Мелетія Смотрицького.

Острозька Біблія кодифікувала оновлений українцями варіант старослов’янської мови, який набув поширення в православному слов’янському світі. Видання Острозької Біблії стимулювало формування цією мовою релігійної, богословської термінології й розвиток богословської думки.

[1]Там само. – Титульний арк., зв.

[2]Библіа сиріч книгы ветхаго и новаго завіта по языку словенску. – 2 нн зв.­ арк.

[3]Там само – 2 нн арк.

[4]Там само. – 3 нн зв. арк.

[5]Там само. – 3 нн зв. арк.

[6]Там само. – 5 нн зв. арк.

[7]Там само. – 4 нн зв. арк.

[8]Там само. – 4 нн зв. арк.

[9]Там само. – 5 нн арк.

[10]Там само. – 6 нн арк.

[11]Там само. – 6 нн арк.

[12]Там само. – 7 нн арк.

[13]Там само. – 7 нн зв. арк.

[14]Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці ХVІ – першій третині ХVІІ ст. – К., 1984. – С. 61.

[15]Мицько І.З. Ідеологічна боротьба на Україні в ХVІІ ст. і формування та склад бібліотек // Бібліографічна інформація і сучасність. – К., 1981. – С. 109.

[16]Фотинский О. А. Волынский религиозный вольнодумец ХVІІ ст. // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1905. – Кн.18, вып. ІІІ-ІV. – С. 80.

[17]Там само. – С. 81, 85, 87, 88.