Пахлава, яка об’єднує
Ірина Березовська
А цей парубок сам прийшов #На_Каву_з_Іншим_Богом, я його зовсім не кликала. Просто звалився на голову, я не планувала його, якщо чесно. А він взяв і прийшов, і навчив мене тому, з чого мала би починатися будь-яка релігія – гостинності і прийняття інших двоногих. Урок засвоїла, ділюся з іншими.
З Фаридом я познайомилася під час відпочинку. Він працював у готелі, в якому ми зупинилися, і в перший же вечір дуже хотів пригостити мене пахлавою. А я була саме на кетодієті й не дуже втішилася вуглеводам, яких успішно уникала вже п’ять місяців. Цей хлопець хотів зробити мені приємне і старався з усіх сил, мене ж роздирали сумніви. Я змогла протриматися цілих 5 місяців, і от зараз, у чужій країні, подалі від українських смаколиків, серед несмачної екзотичної їжі змушена порушити дане собі слово і з'їсти якусь надзвичайно солодку гидоту, від якої мій організм не отримає нічого корисного, хіба сплеск інсуліну… Доки мій мозок напружено шукав причину відмовити гостинному парубку, в голові майнула думка: коли копт бачить християн з інших країн, він радіє і всіляко намагається допомогти. Оце воно й було! І ніяке це не залицяння! Хух, можна передихнути! Я наважилася і з усмішкою від вуха до вуха потяглася до ароматної смакоти, принесеної моїм братом з далекого Єгипту. Мед стікав пальцями, пахлава додала мені сил після виснажливої прогулянки по спеченій сонцем землі. Глюкоза зробила своє – мозок почав працювати інтенсивніше й на душі зробилося якось радісно і затишно, ніби сиджу з подругою у кафе і знаємося ми з Фаридом уже 100 років…
"Не переживайте, я – такий самий християнин, як і ви. Я хочу зробити ваш вечір приємним", – сказав мені Фарид і показав своє коптське татуювання (традиційного для нас натільного хреста на шиї копти не носять, натомість наносять своєрідні тату-хрестики на внутрішньому боці зап'ястя чи між вказівним і великим пальцями правої руки). Тож я уже впевненіше пішла за ним, коли він запропонував мені воду. У цих краях це найбільша розкіш!
"Я хочу провести тебе до номера, щоб до тебе ніхто не чіплявся", – каже мені Фарид. І я йому зараз вдячна, бо східні чоловіки – ще те випробування, коли ти східноєвропейська дівчина із зеленими очима й білосніжною шкірою. Так піклуватися про мене міг лише брат.
Того вечора я мала спокійний час для відпочинку, а наступного дня знову отримала допомогу від свого брата-християнина: мені дали контакти таксиста, який працює не за всі гроші, скерували у крамницю, де теж не за всі гроші світу можна було купити все, що мене цікавило в цій країні, і взагалі цей хлопець вразив мене своєю готовністю потурбуватися про мій комфорт у чужій країні. Це було так просто і лице його при цьому сяяло якось неземною радістю. Закінчилося все тим, що він досі мені пише.
Цікаві ці копти, скажу я вам… Відкривають нові грані старих істин, про виконання яких ми у своїх широтах забули. Приміром, про послужити іншому і гостинність – наче й звичні речі для християн, але у світі подвійних стандартів вони перестали бути для нас цінністю. Кожен сам у своїй самотності, у соцмережах і на вулицях. А ми могли б допомогти одне одному й розбавити самотність, як це працює з хімічними розчинами.
Їх мало, але вони вірні своєму. Нас багато і ми забуваємо елементарне. Я не знаю, як краще. Ми різні, але в нас потужне одне – бути вірними своїй традиції. Спільнота, яка зберегла себе як народ завдяки Церкві і сьогодні в Церкві будує своє майбутнє, – це феномен. І про це їхня релігія – це відчувається якось підсвідомо, коли тільки зустрічаєш когось із її представників. Ми жодного разу не вдавалися до літургійних чи богословських тонкощів за три роки знайомства. Ніхто нікого не старався переманити на свою сторону. Я навчилася у свого друга з далеких країв піклуватися про своїх гостей, як про найближчих родичів, і Авраамове правило про гостинність відкрилося мені по-новому. Це так радісно може бути!
Хай усі інші речі, які нас відрізняють, вирішать наші церковні інстанції, ми ж з моїм братом і другом Фаридом обрали вибір – любити, і щасливі від того, а хто правильно молився – це вже дізнаємося після всього. Я не питаю його, як його релігія допомагає йому любити – я побачила це при першому знайомстві й бачу дотепер. Він побачив у мене православний хрестик і зрозумів, що я втомлена, спека і гарячий клімат виснажили мене того дня, я була бліда і знесилена, хвороба робила мене слабшою ніж зазвичай. Інші цього не побачили, а цей хлопець втішив мене того вечора. І тут усі слова зайві, бо копти – це дія. Боюся питати про щось Фарида, щоб усе не зіпсувати, а я ще так багато хочу довідатися… Тому просто підтримую це знайомство, бо в кожного мусять бути такі люди, які вже самі по собі є проповіддю, навіть коли мовчать. Ми не попрощалися, і це важливо для нас обох. Це був особливий похід #На_Каву_з_Іншим_Богом, та пахлава в готелі – це був якийсь майже євхаристійний досвід, принаймні дуже символічний…
Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"
