Палкий прихильник стилю Миколи Лисенка
150 років тому народився композитор Остап Нижанківський
Український композитор, хоровий диригент, педагог, священик, громадський діяч Остап Нижанківський народився в селі Малі Дідушичі Львівської області 150 років тому, 24 січня 1863 року. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспити на вчителя музики в Празькій консерваторії, був викладачем шкільного співу, організатором у м. Бережани, що на Тернопільщині, філії Львівського товариства «Боян», засновником музичного видавництва «Бібліотека музична». Він продовжив лінію композиторів-священиків і був відомий у артистичних колах як палкий прихильник стилю Миколи Лисенка та продовжувач його традицій.
1896 року Остап Нижанківський склав у Празі іспит на вчителя музики. І хоча завжди ретельно відправляв свої душпастирські обов’язки, водночас дуже активно й плідно займався музично-громадською діяльністю. Так, розуміючи брак друкованих нот із творами вітчизняних українських митців, він «на свій страх і ризик» заснував 1885 року видавництво «Бібліотека музикальна», що найбільше піклувалася поширенням української професійної творчості, особливу увагу приділяючи виданню творів Миколи Лисенка, а також представників «перемишльської школи».
1892 року отець Остап Нижанківський заснував у Бережанах (тепер — районний центр Тернопільської області) філію хорового товариства «Боян» і був його незмінним керівником впродовж декількох років. Згодом керував хорами «Бояну» у Львові (1895 — 1896) і, отримавши парафію в селі поблизу м. Стрия Львівської області, взяв на себе керівництво стрийським «Бояном».
У травні 1919 року Остап Нижанківський був заарештований польською окупаційною владою й розстріляний у Стрию польським офіцером без будь-якого звинувачення й підстав. Вина його була лише одна: він був українцем і писав для українського народу свою музику.
Архів Остапа Нижанківського був розграбований чужими та своїми мародерами, тому значної частини його рукописів поки що не віднайдено.
Остап Нижанківський володів надзвичайно яскравим музичним талантом, однак, на жаль, не мав можливості його розвинути як слід, хоча й прожив 56 років. Тому найповніше він реалізував себе в традиційних для галицької музики жанрах — духовних і світських хорах, солоспівах, вокальних ансамблях, обробках народних пісень, не лише українських, а й інших слов’янських народів, які він збирав у окремі «В’язанки». Чутливо сприймаючи новітні західноєвропейські художні віяння, насамперед романтичні й післяромантичні, Остап Нижанківський пробував звертатися й до такого не вельми поширеного, нового для українців Галичини інструмента, як фортепіано, написавши для нього декілька мініатюр та більшу фантазію «Вітрогони».
У вокальній та хоровій творчості Остапа Нижанківського переважають сильні драматичні почуття, різкі контрасти, інтенсивна гра барв. Саме тому йому були такими близькими вірші Тараса Шевченка, на які він створив справжні вокальні «перли» — солоспіви «Вітер в гаю нагинає» та особливо — «Минули літа молодії».
Іншим поетом, винятково співзвучним внутрішньому світові митця, був Юрій Федькович, «буковинський соловей», що надихав його на створення хорової сцени «Гуляли» з характерним різким зіставленням картин безтурботного свята та душевного страждання головного героя, а крім того, ліричного монологу «З окрушків».
Одним із перших Остап Нижанківський відчув красу символічної поезії Олександра Олеся й відгукнувся на неї вокально-інструментальним ансамблем «О, не дивуйсь» для сопрано, скрипки та фортепіано.
Солоспів «І молилася я» на вірші Олександра Кониського Остап Нижанківський присвятив славетній співачці Соломії Крушельницькій, котра охоче включала чудову ліричну сцену, глибоко емоційну й чутливу, справжню «сповідь нещасної жінки» до своїх концертних програм.
У Львові, на вулиці Остапа Нижанківського, 2, працює Львівське державне училище культури та мистецтв, випускником якого є автор цих рядків. На вулиці Остапа Нижанківського, 5, у Львові працює Львівська державна музична академія імені Миколи Лисенка. Можливо, що на Сході та Півдні України про Остапа Нижанківського українці знають значно менше, ніж на Заході України. Але газета «День» постійно веде свою просвітницьку роботу на сторінках «Культури».
Творчість українського композитора в середній школі України на уроках музики та співу вивчають мало й поверхово. У радянські часи в Києві працювало видавництво «Музична Україна», яке багато писало про хоровий спів і музичну грамоту, про «українську дожовтневу музику» тощо, була дешева музична література. При незалежній Україні нам уже двадцять один рік бракує коштів на музичну культуру, на музичні інструменти. Але українська музична культура іноді живе коштом спонсорів, щирих шанувальників її.
Про Остапа Нижанківського можна говорити й писати багато. Нам потрібно на практиці пропагувати його твори й постійно пам’ятати, що в Україні колись жила така людина.
Володимир БРЕНЬКАЧ
