Інтелігенція та Православна церква чомусь із ще дореволюційних часів (не кажучи про радянські) у нас сприймаються, як антагоністи. Мовляв, Церква – це мракобєси, консерватори та реакціонери, а інтелігенція – вільнодумство, прогрес. Ці штампи значною мірою пов’язані з образом одержавленої Православної церкви, яка існувала в Російській імперії. Хоча і там не все так було легко та однозначно: бо з одного боку був блискуче освічені митрополити Філарет (Дроздов), Євгеній Болховітінов, а з іншого – глибоко віруючі Микола Бердяєв, Сергій Булгаков, у нас: Олександр Лотоцький та багато інших.

Українська православна церква Київського патріархату давно започаткувала діалог із інтелігенцією. Більше того, сама поява Київського патріархат на початку 90-х років ХХ сторіччя не могла не відбутися без активної участі української інтелігенції, які разом із народом підштовхували єпископат і духовенство підняти ідею утворення єдиної помісної Української православної церкви.

Не секрет, що нині українська інтелігенція потребує якщо не оцерковлення, то принаймні елементарного християнського лікбезу, а нашим священнослужителям, як повітря потрібно підвищувати загальноосвітній рівень.

Патріарх Філарет завжди приділяв багато уваги інтелігенції. Численні зустрічі, круглі столи, конференції – це форми співпраці та діалогу з людьми, яка займаються розумовою працею та покликані за визначенням вести народ.

Нещодавно предстоятель Української православної церкви Київського патріархату мав зустріч із українськими письменниками та представниками творчої інтелігенції у приміщенні Національної спілки письменників України. Великий зал Будинку письменників був заповнений вщерть. Люди, щоб послухати великого Пастиря, стояли в коридорі. Про це вже писалося та повідомлялося, але хочу і я, як один із організаторів, зробити деякі зуваги.

Зустріч вів голова НСПУ, Віктор Баранов. Йому допомагав директор Інституту літератури НАН України, академік Микола Жулинський. Він зауважив, що Церква та письменники мають багато спільного. Бо питання українського слова та мови є об’єднавчим фактором суспільства.

Микола Жулинський зазначив, що голос Патріарха Філарета прагнуть почути в стінах Будинку письменників, адже його позиція і його зусилля спрямовані на досягнення єдності православ’я в Україні. Директор Інституту літератури згадав, що 1993 року він у складі уряду їздив до Стамбула на зустріч із Патріархом Константинопольським Варфоломеєм, під час якої обговорювалися перспективи створення єдиної помісної церкви в Україні. На думку Микола Жулинського, було зрозуміло, що Патріарх Варфоломей у той момент не робитиме рішучих заяв на підтримку єдиної помісної церкви в Україні. «Тоді саме Патріарх Філарет сказав мені, що для досягнення цієї мети потрібні час і терпіння», - зазначив М. Жулинський.

Це зрозуміло, адже в нашій країні українське слово, потоптане ганебним законом про мовну політику потребує захисту, як збоку письменників, такі і національних церков.

Пі час зустрічі Святійший патріарх виступив із вступним словом, яке тривало майже 40 хвилин. При цьому присутні не раз реагували на нього оплесками. «Всі ми разом, і служителі Церкви, і ви письменники, являємось служителями слова. А святий Григорій Богослов ще в IV ст. сказав, що коли не діє зброя, то треба застосувати слово. Тому що слово – це найпотужніша зброя, яка діє на людину. І тому бояться слова і бояться служителів слова – письменників. Як і боялась радянська влада Церкви. Тому що Церква мала великий вплив на народ. І ви маєте великий вплив на народ. Тому вас обмежують, щоб ви такого впливу не мали», - сказав глава УПЦ КП.

Патріарх Філарет виступав із державницьких позицій. Відчувалося, що він глибоко переживає за долю українського народу, його національно-демократичний розвій. «Ми зібрались з вами, я не хочу сказати в небезпечний час, не будемо драматизувати. Час непоганий, бо ми маємо свободу, якої не мали в попередньому столітті. Тому ми повинні знати чітко, яке перед нами як служителями слова стоїть завдання - перед Церквою і перед письменниками. Впливати. Але з якою метою впливати? Проти чого ми повинні виступати і до чого вести народ. Ми повинні всіма силами захищати нашу Українську державу. Чому? Тому що не буде Української держави - не буде розвитку української мови і культури, українського богослів’я і духовності. Тому що наш великий сусід всіляко намагається повернути нас до старого. Ліквідувати нашу мову, зробити нашу історію своєю, все найкраще приписати собі. А нас обзивати хохлами. Що й такого українського народу не існує».

Патріарх констатував: «Поки Україна була незалежною від Москви, доти у нас був великий розвиток і великі досягнення».

За його словами, «Святитель Петро Могила написав Катехизис, який був схвалений всіма православними церквами». «Тобто Київська митрополія була світочем у православному світі. А що стало після того, коли ми втратили свою державність. Ми стали звичайною єпархією російської Церкви. Про нас забули. І коли писали історію російської Церкви, то нас підвели під назву – церква південно-західного краю…»
Святійший Патріарх наголосив, що втрата своєї державності поступово привела до втрати української мови. Таким чином російська імперія нищівно впливала на Україну посередництвом Церкви й освіти», - заявив Патріарх.

Говорячи про сьогодення, Святійший Владика зазначив, що Москва і сьогодні йде тим самим шляхом відносно України, який вона проклала здавна. «Зараз Росія хоче підпорядкувати українську Церкву Москві, з одного боку, і веде наступ на українську мову, з іншого боку. Не треба ставитися байдуже до закону про мови. Бо це підступний закон, який тихенько вповзає як змія в наше суспільство для того, щоб так укусити, щоб померло українське суспільство. Якби мовний закон не турбував Москву, то вони б не ставили питання про відродження в Україні російської мови».

Ці заяви Патріарха, деякі антиросійські оглядачі встигли назвати «антиросійськими».

Торкаючись церковного питання Патріарх заявив, що коли б в Україні була єдина Церква, то зараз не було б проблеми роздробленості українського суспільства та відсутності консолідації. Церква не тільки б об’єднала народ, а й повела б українською дорогою.

На завершення, звертаючись до письменників, Патріарх Філарет наголосив: «Ваше слово буде сильне, коли на ньому буде благословення Боже. А для того, щоб ваше слово було сильним, треба, щоб воно вело до добра, щоб утверджувало в людських серцях добро, любов, мир, терпіння, впевненість, віру, а не навпаки розчарування. Зараз часто зло називають добром, а добро – злом. Ми з вами повинні показати, де добро, а де зло. І показати так, щоб слово дійшло не тільки до розуму, а й до серця. Бо коли воно доходить до серця, тоді воно міцне і незнищенне. І це ви можете зробити, бо ви майстри слова».

Вечір пройшов у діалогове русло. До присутніх зверталися відомі українські поети та письменники. Також учасники вечора мали змогу звернутися до Патріарха Філарета з питаннями.

Під час зустрічі Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив Орденом  Христа Спасителя відомого українського письменника лауреата Шевченківської премії Анатолія Дімарова у зв’язку з його 90-річчям. Дімаров – це старійшина українських письменників, учасник Великої вітчизняної війни. Це нагородження є знаковим, бо раніше письменник відмовився від державної нагороди, а погодився прийняти церковну – з рук Патріарха Філарета. Це багато про що говорить.

Нагадаю, що 17 травня 2012 — Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність. Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки «Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву».

Мотив такого вчинку письменника криється не лише в його політичній позиції, але у релігійній. Про випадок, який його ще в молодості привів до Бога, він розповів сам.

Дякуючи Святійшому Патірархові за церковну відзнаку, Анатолій Дімаров, зокрема, сказав: «У молодості я був, як і багато в той час, комсомольцем і безбожником. Але на війні у мене трапився випадок, що змусив переосмислити все житті. Мені під ноги впав снаряд. Він крутився, шипів, прямо під ногами, як живий і мав ось, ось розірватися. Тоді, як нині пам’ятаю, всі клітини мого тіла звернулися до Бога, просто заволали: «Боже, допоможи мені, збережи моє життя, я ж ще так мало пожив, нічого не бачив»!  І трапилося диво. Снаряд покрутився і зупинився. Так і не вибухнув. Я залишився живий. Цей випадок дав мені пізнати Бога і повірити в його реальне існування. І з того часу і донині, ось уже більше 90 років, я кожного дня прокидаючись і лягаючи спати проказую коротку молитву».

До речі, було видно з якою радістю, Патріарх Філарет вручав письменнику та фронтовику Дімарову нагороду. Адже батько Святішого Антон Денисенко не повернувся зі страшної війни – загинув під Запоріжжям і це підштовхнуло Михайла Денисенка присвятити своє життя служінню Церкві.

Зауважимо, що під час більше, ніж двогодинного спілкування з інтелігенцією Святійший Патріарх Філарет відповів на численні запитання. Виступили, зокрема, письменники Іван Драч, Сергій Грабар, мистецтвознавець і богослов Дмитро Степовик. Зокрема, Сергій Грабар поінформував присутніх про те, що на його думку, Святійший Філарет є не просто видатним церковним діячем, але й письменником, адже переклав українською мовою Біблію, великий корпус богослужбової та святоотцівської літератури, постійно виступає з проповідями та доповідями. На це владика відповів, що не вважає себе письменником, але справді в Київському патріархату приділяється багато уваги тому, щоб дати людям літературу рідною мовою. «Ми вже переклали близько 80 томів різної церковної літератури і на цьому не збираємося зупинятися. Наша Церква буде сильною та незнищенною тому, що ми повинні звертатися до віруючих саме українською мовою, рідною для них. Ми нещодавно заснували Інститут церковної історії, який повинен написати правдиву історію нашої Церкви з українських позицій», - розповів Патріарх Філарет.

Загалом атмосфера зустрічі була радісною та щирою. Навіть провокація, влаштована жменькою язичниками, не змогла зірвати зустрічі. Патріарх Філарет готовий і надалі зустрічатися з творчою інтелігенції, свідчити їм про Христову Істину. Було видно, що ця зустріч може започаткувати постійне спілкування.