Патріярх Йосиф (Сліпий) подав УГКЦ гасло – «Будьте собою» і вперше проголосив Патріярхат Києво-Галицький і всієї Русі. Він також видав 1972 р. «Патріярхальний устав Помісної Української (Руської) Католицької Церкви», з 59 канонами. Згідно того документа основою для самоуправности патріяршої Церкви є 33 артикулів Берестейського порозуміння (не прийняті Римським Престолом) і декрет «Orientalium Ecclesiarum» ІІ Ватиканського Собору (кан. 2 «Патріярхального устрою»). Ця Церква, на основі мандату, переданого Христом Петрові та іншим апостолам (кан. 4) обирає свого голову і організує духовне життя своїх вірних, як на власній території, так і в решти світу (кан. 9). Оскільки такі настанови повинні бути актуальними і по нинішній день подаю тут цей важливий документ. Щоб зрозуміти його дух, потрібно читати цей устав, поставивши його у відповідний історичний контекст.

ВИДАННЯ БЛАГОВІСНИКА ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ Кн. 3.

EDITIONES «LITTERAE NUNTIAE» PARTICULARIS ECCLESIAE CATHOLICAE UCRAINORUM N. 3.

Патріархальний устав

Помісної Української (Руської)

Католицької Церкви

De constitutione patriarchali

Particularis Ecclesiae Catholicae

Ucrainorum (Ruthenorum)

Кастельґандольфо біля Риму 1974 In Castello Gandulphi

 

І. ВВЕДЕННЯ

1.

В ІМ'Я СВЯТОЇ ЄДИНОСУЩНОЇ ЖИВОТВОРЯЩОЇ

І НЕРОЗДІЛЬНОЇ ТРОЙЦІ ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА. АМІНЬ.

2.

Українська Католицька Церква, одна із східніх помісних Цер­ков в злуці із Святим Апостольським Престолом Римським, визнає за правди віри все, що визнає і вчить св. Католицька Церква, « Глава со­юзу любови » (св. Ігнатій Богоносець).

За своїм обрядом, церковним правом, духовною і богословською спадщиною та надбанням належить вона до т.зв. візантійської обрядової групи, але задержує свою власну обрядову форму і традицію, введену від хвилини загального хрещення Київської Русі-України Вел. Кн. Володимиром. Основу її устрою ста­новлять головно постанови Берестейської Унії і Декрет II Ватиканського Собору про Східні Католицькі Церкви.

3.

Українська Католицька Церква, згідно з історичною дійсністю від найдавніших часів, тобто від створення Київської і Галицької Митро­полій, обіймає всіх вірних українського (грецько-руського) обряду на землях України і поза її межами – отже:

1. Всі єпархії і області Київської і Галицької Митрополій, тобто сучасну Україну, Закарпаття й Буковину.
2. Всіх вірних, що від часів Берестейської Унії еміґрували із
   згаданих областей до Центральної, Південної й Західньої Европи, до обидвох Америк, Африки, Азії й Австралії, – і їхніх нащадків.

Влада Української Католицької Церкви є територіяльна, а поза межами – персональна. Вірні – інших обрядів, латинського й вірмен­ського, в областях України, як сказано під ч. 3,1 – підлягають судовластю своїх власних єрархів з персональною юрисдикцією.

Всі єпархії і області, зорганізовані для духовної опіки над вірними Української Католицької Церкви, що живуть поза межами рідних зе­мель, отримують своїх єпископів.

4.

Божественний Основник Церкви, Господь і Спас наш, Ісус Хри­стос, дав св. Петрові й усім Апостолам владу навчати, освячувати й управляти. Ця влада перейшла і далі переходить на Наступника Петро­вого, на Римського Вселенського Архиєрея, і на єпископів цілого світу, наступників Апостольського Собору.

Єпископи силою Божої установи займають місце Апостолів, щоб під верховною владою Вселенського Архиєрея пасти Христове стадо і від перших віків християнства управляють поодинокими єпархіями і обла­стями згідно з їх звичаями й обрядами.

5.

Із вище сказаного випливає завдання Української Католицької Цер­кви дбати про пастирську опіку над своїми вірними по всьому світу і там, де живе більше їхнє скупчення, забезпечити їм власну душпастирську опіку та свою власну єрархію.

 

II. ВІДНОШЕННЯ ДО ВСЕЛЕНСЬКОГО АРХИЄРЕЯ

6.

Українська Католицька Церква від початків свого існування до сьогодні визнавала й визнав, що Римський Вселенський Архиєрей в Наступником Верховного Апостола Петра й видимим Головою Христо­вої Церкви і ніколи виразно не заперечувала цього.

7.

Римський Вселенський Архиєрей, як наступник св. Петра, має повну й найвищу владу над цілою Вселенською Церквою. Ім'я його має бути згадуване в служенні Божественної Літургії і в інших богослужбах згідно з літургічними приписами.

8.

Всі інші взаємовідносини між Апостольським Престолом в Римі та Українською Католицькою Церквою нормує загальне і частинне цер­ковне право.

 

III. ПАТРІЯРХ АБО ВЕРХОВНИЙ АРХИЄПИСКОП

9.

Головою Помісної Української Католицької Церкви є Патріярх, або Верховний Архиєпископ, Митрополит Київський і Галицький. Йому юрисдикційно підлягають всі митрополити, архиєпископи та єпископи, як у межах України, так і поза нею, тобто по всіх країнах українського поселення.

10.

Патріярх, або Верховний Архиєпископ, разом із Помісним Собо­ром всіх Єпископів, несе відповідальність за дочасне й вічне благо цілої Української Католицької Церкви, як перед Богом, так і перед Вселен­ським Архиєреєм і цілою Вселенською Христовою Церквою.

11.

Патріярхові, або Верховному Архиєпископові, прислуговує титул: Блаженніший Патріярх, або Верховний Архиєпископ, Київський і Га­лицький.

12.

Звичайним осідком Патріярха, або Верховного Архиєпископа, є один або другий з первопрестольних городів, Київ або Галич, згл. Львів, хоч упродовж століть наші Первоєрархи мусіли нераз переносити свої місця осідку до інших городів. Під сучасну хвилину таким осідком є старинна церква Пресвятої Богородиці Жировицької і свв. Мучеників Сергія й Вакха в Римі (Площа Мадонна деі Монті, ч. 3). Може бути і інший город, якщо заходить потреба в часі переслідування.

13.

Патріярха, або Верховного Архиєпископа, вибирає на доживоття Помісний Собор Єпископів Помісної Української Католицької Цер­кви, правильно скликаний для тієї цілі, тайним голосуванням і біль­шістю 2/3 голосів.

14.

Зібраний на вибір Патріярха, або Верховного Архиєпископа, По­місний Собор, повідомляє про довершений вибір Вселенського Архиєрея, а нововибраний Патріярх, або Верховний Архиєпископ, пересилає заяву вірности, любови й послуху та просить Апостольського Благословення. 

15.

Докладніше про вибір Патріярха, або Верховного Архиєпископа, про хіротонію, якщо вибрано когось з єреїв, і про возведення на пре­стол говорить помісне церковне право.

Управління цілою Помісною Українською Католицькою Церквою виконує Патріярх, або Верховний Архиєпископ, при помочі Постійного Синоду, як дорадчого і виконавчого органу Патріярха, або Верховного Архиєпископа, згідно з приписами церковного права, як теж з рішен­нями Помісних Соборів усіх Єрархів Української Католицької Церкви, який він скликує періодично та відповідно до потреб.

16,

I.  Патріярх, або Верховний Архиєпископ, вибирає собі одного з членів Помісного Собору на свого Заступника – Протосинкела. Протосинкел виконує на зовні поручення Патріярха, або Верховного Ар­хиепископа. На випадок важкої недуги чи іншої перешкоди, він засту­пає Патріярха, або Верховного Архиєпископа.

II.  На випадок смерти Патріярха, або Верховного Архиєпископа, він бере під свою опіку всі цінності та документи Патріярхату, пові­домляє Вселенського Архиєрея, як також всіх членів Помісного Со­бору про смерть Патріярха, згл. Верховного Архиєпископа, та скликує їх до трьох місяців після смерти на вибір наступника на означений час і місце. Він проводить елекційним засіданням аж до згідного вибору наступника Патріярха, або Верховного Архиєпископа, до якого рук передає всі акти і документи Патріярхату.

III.  Протосинкел є Канцлером Українського Католицького Універ­ситету ім. св. Климента Папи в Римі.

 

IV. МИТРОПОЛІЇ І МИТРОПОЛИТИ

17.

Митрополити, як і всі єпископи і священики, мають обов'язок по­минати Патріярха, або Верховного Архиєпископа, на Божественній Лі­тургії і на всіх інших богослужбах, зараз після Вселенського Архиєрея.

18.

Митрополит в Українській Католицькій Церкві – це єпископ, що стоїть на чолі церковної области, в якої склад входить більше єпархій.

19.

Митрополитів вибирає Помісний Собор Єпископів. Їх хіротонія на­лежить до Патріярха, або Верховного Архиєпископа, якщо вибрано єрея, і возведення на престол, якщо вибрано архиєрея.

20.

Обов'язком митрополитів є відвідувати підлеглі їм єпархії та да­вати звідомлення про їх стан Патріярхові, або Верховному Архиєпи­скопові, і його Постійному Синодові.

21.

Патріярх, або Верховний Архиєпископ, у своїй власній митрополії виконує всі обов'язки митрополита. Одначе, у виїмкових випадках може доручити відвідини інших підлеглих йому єпархій котромусь із підчинених патріярхії (архиєпископату) єпископів.

22.

Всі єпископи і священики митрополії мають обов'язок поминати свого митрополита на Божественній Літургії і на всіх інших богослужбах, зараз після Вселенського Архиєрея і Патріярха, або Верховного Архиєпископа.

 

V. ЕПАРХІЇ І ЄПИСКОПИ

23.

Епархію очолює Єпископ, а його влада обмежена до території єпар­хії. Єпископи, згідно з правом, є підпорядковані митрополитові, а через нього підчинені Патріярхові, або Верховному Архиєпископові, як бать­кові і голові Помісної Церкви.

24.

Єпископи з Божої волі є пастирями повіреного їм стада.

Єпископа для означеної єпархії вибирає ввесь Помісний Собор Єпи­скопів – під проводом Патріярха, або Верховного Архиєпископа. До цього ж Собору належить і правне перенесення єпископа з одної єпархії в іншу, як теж і звільнення його з обов'язків. Вибір єпископів потвер­джує Патріярх, або Верховний Архиєпископ, і повідомляє Св. Отця.

25.

Вибраних і назначених єпископів висвячує митрополит даної обла­сти, якщо Патріярх, або Верховний Архиєпископ, сам не довершив би обряду хіротонії.

26.

В їхніх обов'язках і завданнях помагають їм:

1. Єпископ-помічник єпархії, синкел (заступник), судовий-вікарій та інші епархіяльні співробітники.
2. Протопресвітери і пресвітери-парохи.
3. Покликані єпископом представники мирян.

27.

Священики мають обов'язок поминати свого єпископа в Божествен­ній Літургії й у всіх інших богослужбах, після Вселенського Архиєрея, Патріярха, або Верховного Архиєпископа, і Митрополита.

28.

Єпископи мають право й обов'язок відвідувати протопресвітерати і парохії, як також монаші обителі в справах обряду і душпастирювання, і про їх стан давати звідомлення митрополитові, а через нього Па­тріярхові, або Верховному Архиєпископові, та його Постійному Синодові.

29.

Право посвячувати Святе Велике Миро та Антимінси належить єдино Патріярхові, або Верховному Архиєпископові. Він може, з уваги на потребу й обставини, відпоручити це право митрополитам та єпископам.

 

VI. ЄПИСКОПИ – ПОМІЧНИКИ

30.

Єпископи-Помічники стоять до помочі Патріярхові, або Верхов­ному Архиєпископові, Митрополитам і правлячим Єпископам. Їх виби­рає, як і всіх інших архиєреїв, Помісний Собор Єпископів, а вибір по­тверджує Патріярх, або Верховний Архиєпископ, і подає до відома Св. Отцеві Папі Римському.

31.

Єпископам-Помічникам при їх найменуванні дається титул одної із старих єпархій, в яких, під сучасну пору, вже нема єпископського престолу. Їм можна також давати титул одної з важніших соборних церков того єпископського городу, до якого призначений Єпископ-Помічник.

 

VII. ЕКЗАРХІЇ

32.

На чолі тих українських католицьких громад, що є поза межами єпархій і не мають більшого числа вірних, стоїть Екзарх Патріярха, або Верховного Архиєпископа.

33.

Екзархи Патріярха, або Верховного Архиєпископа, можуть мати єпископські свячення, якщо очолюють більші громади. Вони підлягають Патріярхові, або Верховному Архиєпископові, та його Постійному Си­нодові і йому мають обов'язок звітувати про стан екзархії.

 

VIII. ПОМІСНИЙ СОБОР

34.

Помісний Собор Єпископів є виявом спільного правління Україн­ською Католицькою Церквою і відповідає, як древнім традиціям східніх Церков, так і постановам Вселенських Соборів, особливо II Ватиканського, що обновив традиції християнського Сходу. Його повинен скликати Патріярх, або Верховний Архиєпископ, щороку, якщо можливо.

Кожна постанова, вирішена більшістю голосів, мусить бути для важности потверджена Патріярхом, або Верховним Архиєпископом.

 

IX. ПОСТІЙНИЙ СИНОД

35.

Крім вище згаданого Помісного Собору Єпископів, при Патріярхові, або Верховному Архиєпископові, діє Постійний Синод згідно з правом як дорадче і виконавче тіло, в якого склад входить з уряду сам Патріярх, або Верховний Архиєпископ, його Протосинкел, правлячі митрополит двох єпископів, звичайно найближчих до його місця осідку, один назначе­ний самим Патріярхом, або Верховним Архиєпископом, а один вибра­ний Помісним Собором, з виразним мандатом на час п'яти років.

 

X. ПАТРІЯРШИЙ СОБОР

36.

Патріярх, або Верховний Архиєпископ, якщо заходить потреба, скликає що п'ять літ Патріярший, або Архиєпископський, Собор усіх єрархів та закликає на нього верховних настоятелів монаших чинів, мужеських і жіночих, протопресвітерів, представників священиків, на­значених і вибраних єрархією, по одному представникові мирян з кож­ної єпархії і екзархії, та трьох представників мирян, для обговорення і вирішення важніших церковних справ, які предложені парохіями і затверджені Єпископом.

Якщо Патріярх, або Верховний Архиєпископ, не може скликати Собору, тоді скликує його Протосинкел Патріярха.

 

XI. НАДЗВИЧАЙНИЙ СИНОД

37.

Для вирішення дуже важливних і далекосяглих церковних справ, як доктринального богословського, так і обрядового й канонічного порядку, Патріярх, або Верховний Архиєпископ, скликає Помісний Надзвичай­ний Синод всіх єпископів і вибраних трьох представників світського духовенства й архимандритів та мирян, з точно означеною програмою і відповідними комісіями вчених та знавців добре приготованими темами.

 

XII. ПОМІЧНИКИ ЄПИСКОПА: СВЯЩЕНИКИ, ДИЯКОНИ ТА НИЖЧІ КЛИРИКИ

38.

До помочі єпископам в управі стоять священики, їх співробітники, що становлять з ними одне Священство, з його різними завдан­нями. Під владою єпископа вони освячують частину повіреного їм стада і нею кермують; роблять видимою Вселенську Церкву та вносять важливу частку в побудову Христового Тіла.

39.

У відношенні до єпископа священики є його співробітниками і наче б синами й приятелями по прикладу Христа, що назвав своїх учнів не слугами, а друзями. З єпископським чином є з'єднані титулом священ­ства й служіння всі священики, як епархіяльні так і єромонахи.

40.

На нижчому єрархічному щаблі стоять диякони, яким дається ру­коположення « не до священства, але до служби ». Вони, злучені з єпи­скопом і з пресвітерами, скріплені благодаттю Тайни, услугують Бо­жому людові в служінні Літургії, у проповіді благовісти та у всякій доброчинності.

41.

Точні завдання дияконської служби: уділювання деяких св. Тайн, читання й пояснення св. Письма, провід вірних у богослужбі й молитві та інше, опреділює церковний закон, або постанови Патріярха.

42.

Крім дияконів, Українська Католицька Церква має ще до помочі пресвітерам нижчі чини, тобто: чин піддиякона, четця, співця та свічконосця.

43.

Згідно з давньою безпереривною українською традицією, як до нижчих чинів, так і до дияконату й пресвітерату можуть бути допущені також кандидати в жонатому стані.

44.

Найближчим співробітником і помічником єпископа є його синкел, священик з належним богословським і церковним знанням та кращих прикмет ума й серця.

45.

Епархія, для кращої її обслуги, є поділена на протопресвітерати, а ті, на деканати, якщо потрібно, і, вкінці, на парохії.

46.

На чолі протопресвітерату стоїть протопресвітер, на чолі деканату – декан, а парохією управляє парох. Всіх їх іменує єпископ, після засягнення ради своїх епархіяльних радників, на час, відповідний до звичаю чи потреб.

47.

У великих церковних парохіях до помочі парохам даються свяще­ники – сотрудники.

48.

Кожний ново висвячений єрей повинен сповняти впродовж перших п'яти (або бодай трьох) років священичу службу на становищі сотрудника, підлеглого старшому священикові, щоб могти краще запізнатися з практикою священичого служіння.

49.

Як епархіяльний клир, так і іеромонахи-душпастирі є важко обов'язані відмовляти часослов, вести бездоганне життя, виконувати всі духовні вправи, та брати участь у соборчиках і конференціях, як і в окремих курсах, призначених для доповнення богословського, обрядо­вого й канонічного знання та практичного душпастирювання.

50.

Епархіяльному духовенству повинно бути дане соціяльне забезпе­чення на випадок недуги, старости й каліцтва, згідно з вимогами хри­стиянської справедливости.

 

XIII. МОНАХИ

51.

В Українській Католицькій Церкві були завжди і є тепер численні чернечі громади, мужеські і жіночі, що живуть за євангельськими ра­дами і є основані на словах і прикладах самого Господа та Апостолів й поручені Учителями та Пастирями Церкви. Вони є одним з тих дарів Божих, харизмів, що багато причинюються до зросту Таїнственного Христового Тіла.

52.

Вселенський Архиєрей може силою свого першенства у власті над цілою Вселенською Церквою, в порозумінні з Патріярхом, або Верхов­ним Архиєпископом, з огляду на добро Вселенської Церкви і Україн­ської Католицької Церкви і з уваги на наявну користь, вийняти якунебудь установу цього досконалого стану та поодиноких її членів з-під законовласти помісних єрархів та підпорядкувати її виключно собі.

53.

У подібний спосіб ці ж чернечі установи і громади можуть також підлягати виключно владі Патріярха, або Верховного Архиєпископа.

54.

У двох повище наведених випадках члени монаших спільнот, збері­гаючи свої правила, мають обов'язок, згідно з церковними законами, шанувати й повинуватися єрархові місця, відповідно його прийняти, задля його пастирської влади і задля необхідної згоди, єдности й ладу в апостольській праці.

 

XIV. МИРЯНИ

55.

Миряни, цебто всі християни, що через хрещення втілені в Христа і на свій лад сталися учасниками священичого, пророчого, й царського служіння самого Господа Ісуса, по своїй часті виконують у нашій Цер­кві окреме післанництво так, щоб усі дочасні справи відбувалися й роз­вивалися по думці Христового Євангелія на славу Бога Отця.

56.

Апостольство мирян є участю в самому спасительному післанництві Церкви і до нього вони призначені через хрещення і миропомазання, щоб учинити Церкву присутньою і діючою там, де вона тільки через них може стати сіллю землі.

 

XV. БРАТСТВА

57.

Крім цього загального апостольства можливе, й навіть необхідне, є покликання багатьох мирян до більш безпосередньої і тісної співпраці з єрархією, на взір тих святих мужів і жінок, що помагали Апостолам у благовістуванні Христовім. В Українській Католицькій Церкві є тра­диція церковних Братств.

58.

Оснування Церковних Братств, затвердження їх статутів, нагляд над ними, наділення прав і привілеїв – належать до Єпископів, а по­середньо до Патріярха, або Верховного Архиєпископа, та його Постій­ного Синоду, якщо вони ставропігійні.

 

XVI. ЗАРЯД ДОЧАСНИХ ДІБР

59.

Заряд церковного майна належить до парохій, згл. Єпископів і Митрополитів. Нагляд над цим має Патріярх, або Верховний Архиє­пископ.