Перед арештом. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1946 рік
У Святоуспенській Унівській Лаврі о. Климентій продовжив боротьбу за збереження єдності греко-католицької Церкви, залишаючись при цьому головним противником переходу духовенства до московської православної церкви. На цей час було вже арештовано більшість найвірніших сподвижників Архимандрита Шептицького. У серпні заарештували капітулярного вікарія о. Миколу Ґалянта. Тоді ж було затримано також колишнього ректора греко-католицької Богословської Академії о. Івана Чорняка та колишнього віце-ректора Семінарії о. Степана Сампару. Арештовано також священика Володимира Фіґоля, ініціатора — разом із о. Климентієм — листа-протесту до В’ячеслава Молотова.
На початку літа 1945 року у кімнаті, де жив о. Климентій у Митрополичому палаці Святоюрського комплексу, заарештовано брата Віталія (Володимира Матковського), аптекаря й лікаря монахів-студитів. Восени схоплено монаха-студита Івана Шестюка (ігумена Унівського монастиря) та настоятельку монастиря сестер-студиток Йосифу (Олену Вітер). Усім арештованим було пред’явлено звинувачення у переховуванні та наданні допомоги пораненим бійцям УПА.
У повідомленні від 6 лютого 1946 року за підписом керівника органів державної безпеки УРСР Сергія Савченка зазначається, що «Климентій Шептицький, який переїхав із міста Львова в Унівський монастир, продовжує підтримувати зв’язки з противниками православ’я, які залишилися у Львові, та «сколочує» навколо себе реакційне духовенство з метою продовжити дальші дії, спрямовані на спротив щодо переходу на православ’я» (тут же. — С. 526). Наказом від 19 лютого 1946 року, затвердженим наркомом Державної безпеки СРСР генералом Армії Меркуловим, щодо плану агентурно-оперативних заходів НКДБ УСРС у зв’язку з проведенням собору уніатської церкви у Львові, у другому пункті, органи державної безпеки були зобов’язані «у період, що залишився до собору, основну увагу спрямувати на виявлення ворожої діяльності й намірів архимандрита Климентія Шептицького та його найближчих однодумців, маючи на увазі, що Шептицький виступає головним організатором ворожої частини уніатського духовенства, які чинять спроби зірвати собор» (тут же. — С. 526).
Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький
Відомий з історії Львівський псевдо-собор було проведено з 8 по 10 березня 1946 року. У його роботі взяли участь 216 представників місцевого духівництва та делегація московської патріархії, які одностайно проголосували за ліквідацію Берестейської Унії 1596 року та возз’єднання з Російської православною церквою. Запрошення на псевдо-собор вислали також найбільш активним противникам цих дій, серед яких був і о. Климентій. Щоправда, як писали у звітах, запрошення «вислали так, щоби противники возз’єднання отримали їх в кінці собору» [тут же. — С. 628].
У доповідній записці від 7 вересня 1946 р. уповноважений Ради у справах релігійних культів у Львівській області П. Кучерявий доповідав начальству, що «Монахи-студенти (так в оригіналі, слід читати «студити») в кількості 58 осіб сконцентровані в монастирі в Уневі, там же знаходиться і Шептицький Климентій. Монахи займаються сільським господарством… Усі державні поставки та податки за 1946 рік виконали повністю».
[Більш детальніше див.: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)… — С. 166]
Протягом 1946-1947 рр. о. Климентій Шептицький написав п’ять листів, про які відомо і які дійшли до наших днів: один до кардинала Еудженіо Тіссерана, два до о. Кирила Королевського й по одному до брата Станіслава та племінниці монахині Йосафати. Усі ці листи Архимандрита Климентія, а також переданий зі Станіславова 7-сторінковий звіт ігумена Романа Бахталовського ЧНІ потрапили до рук Йосипа Кладочного й переслані не до адресатів, а до радянської спецслужби, бо його заарештували 17 травня 1947 року. В історії з листами й донині залишається багато незрозумілого, бо витлумачити факт наявності в нього листів, написаних 1947 року, можна, але чому в нього зберігався лист, написаний о. Климентієм на рік раніше? І чи цей лист потрапив до рук органів безпеки саме під час арешту Кладочного, чи за інших обставин, питання відкрите. Публікуємо у хронологічній послідовності всі листи, зазначаючи, що у справі збереглися тільки російськомовні копії, які подаємо у власному перекладі українською або ж у перекладі о. Юстина (Юрія Бойка).
[Переклади листів російською мовою в ГДА СБ України. — Ф. 6, спр. 74978- ФП, Т. 1, арк. 319–329]
Раднику конгрегації [Студитів — І. М.] при Ватикані
Кирилу Королевському
Унів, 15.8.[19]46 р.
Преподобний і найдорожчий отче Кириле!
Користаюсь із так виняткової, в даний час, нагоди зв’язку з Римом передовсім, щоб обійняти Вас по-братерськи й сказати Вам, що я живий і, на що також надіюся, що, незважаючи на тяжкі часи війни, нічого поганого з Вами не трапилось і що Ви продовжуєте свою працю, і все ще у Студіоні, де ми бачились у травні 1939 року під час нашого перебування в Р.[Римі — І. М.].
Скільки подій. Скільки розрухи, скільки смертей. Який ураган, котрий знищує нашу бідну греко-католицьку церкву й залишає де-не-де в живих тільки лишки серед сміття.
1-го листопада 1944 року помер митрополит Андрей. 18.10. відслужив свою послідню Літургію вже з великим трудом, а до цього дня завжди працював і писав дійсно все, що траплялось у нього часто у масовому масштабі. Зла грипа була його останньою хворобою — три дні агонії, після цього спокійна смерть у 2-3-ій дня латинських святих (тобто, о 14-15-ій годині в латинське свято Всіх Святих — І. М.).
Його наслідник Йосиф Сліпий арештований увечері 11.4.[19]45 р., перевезений у Київ і висланий звідси в кінці липня 1946 р. невідомо куди.
Разом із ним були арештовані єпископи Миколай БУДКА (тут помилка, очевидно допущена перекладачем з французької — Микита Будка — І. М.), Миколай Чернецький (тут також помилка у прізвищі — Чарнецький — І. М.), єпископ Станіславова високопреосвященний Хомишин і його помічник у послідній час. Арештовано й вислано із Києва також Перемишльського єпископа високопреосвященного Коциловського, після чого послідувала велика пропаганда за унію з Москвою й відокремлення від Риму.
Запрошення на псевдо-собор у 1946 р.
У Галичині є три «православні» єпископи: у Станіславові ПЕЛЬВЕЦЬКИЙ, у Дрогобичі МЕЛЬНИК, обидва у минулому уніяти, у Львові МАКАРІЙ, вроджений православний, як кажуть, побожний і чесний чоловік, поблажливий у відношенні до тих, які не хочуть відступництва й переходу в схизму.
Звіт, який доктор КЛ [адочний — І. М.] дасть Вам прочитати, прояснить все і позволить Вам дізнатися в деталях про наше жалюгідне становище. Але якщо доля хоче зробити з нас погній для унії, яка краща, ніж наша, то…[дальше фраза грецькою мовою — перекл.].
Наш «Типиков» [слід читати «Типікон» — І. М.] — може бути відкладений у архів через причину часів, які так мало сприятливі для плідної роботи. На випадок, якщо мої пропозиції були не вірними і де-не-де змінений текст, прошу мене пробачити на перший раз, щоби поки ще живий, я його прийняв в українському варіанті.
Чим займається Руссікум? Хто там ректором та скільки учнів російських й інших? Наш отець ієромонах Рафаїл Хомин був убитий восени 1944 р. — велика втрата для нас, т[ак] я[ак] у релігійному малярстві він мав душу артиста у найвищому степені. Навіть у самому важкому становищі він говорив і робив те, що слід було, не забуваючи обов’язків своєї совісті й інтересів Церкви.
Радянська влада почала у 1945 році таку ж політику у відношенні до нашої Церкви, яка відповідала режиму царизму часів Катерини ІІ, Миколи І, Олександра ІІ, тобто насильно ліквідувати унію греко-католиків із Римом та підчинити їх московському патріархові.
Сумні результати цієї акції влади представить монах Йосиф Святому Престолу (це речення в перекладі було підкреслене — І. М.).
Якщо правдою є, як видається, що радянська влада не хоче продовжувати цю акцію насильного навернення в «православ’я» — вони залишають продовження цієї справи новій «православній» ієрархії бувшої Галичини.
Серед 3-ох нових православних єпископів цього краю (ПЕЛЬВЕЦЬКИЙ у Станіславові, МЕЛЬНИК у Дрогобичі, МАКАРІЙ у Львові останнього /народжений в Україні як православний/ можна розглядати як найменш з’єднуючого до церкви, тобто це чоловік побожний і поблажливий по відношенню до тих, совість яких їм не позволяє на відступництво).
Насильне навернення у «православ’я Москви», яке чиниться радянською владою, стосувалося виключно греко-католицького кліру. Де-не-де притягали також до православ’я дияконів, але якщо «православні єпископи» почнуть ними розпоряджатися згідно сану, представляти інших кандидатів, то можна опасатися, що велика їх кількість перейде в «православ’я».
Накінець, комуністи (члени комуністичної партії) не ведуть антирелігійної боротьби, як партія й атеїзм, — головний пункт їхньої програми, як вже наповнених життям, відсунутий на другий план. На сьогоднішній день атеїстична пропаганда являється справою індивідуальних атеїстів, які не мають впливу на населення.
Населення радянської Росії й радянської України байдуже ставиться до релігійного життя або ж зовсім неосвічене /навіть ті, які у своїх серцях мають релігійні потяги — атавістичні/.
Фото після собору 1946 р. м. Львів. Зліва направо – свящ. Євген Юрик, а згодом – митрополит Львівський Миколай, псевдо-протопресвятер Гавриїл Костельник, псевдо-єпископ Станіславський і Коломийський Антоній (Пельвецький), Патріарх Алексій (Симанський), псевдо-єпископ Дрогобицький і Самбірський Михаїл (Мельник), свящ. Іван Лоточинський з Івано-Франківська
У Західній Україні /колишній Галичині/ не дивлячись на те, що у школах всіх рівнів не викладають Закон Божий, і незважаючи на те, що в діяльності парафій є багато перешкод, щоби не сказати, що вони зовсім розвалені відступництвом більшої частини священиків, попри все, молодь нашої країни у своїй переважній більшості в глибині душі залишається релігійною та чинить спротив антирелігійній пропаганді там, де вона існує, але нормальна культура страждає й дикість звичаїв поступово захоплює молоде покоління наших сіл, незважаючи на те, що інтелектуальний рівень початкових шкіл при радах, порівняно з тим, якими вони були раніше, значно вищий.
Початкова школа (можливо, є виключення) не проповідує в активній формі антирелігійності серед дітей наших сіл, у середніх школах й університетах наші ученики, у більшості випадків, не піддаються, щоб їх використовували для антирелігійної пропаганди.
Вони працюють над отриманням необхідних знань і над забезпеченням себе в достатній кількості насущним хлібом і засобами для життя. Це заповнює їх час, і їхнє ставлення до релігії часто є дуже добрим. Я вважаю, що можна сказати, що мораль майже всієї молоді, за невеликим винятком, має релігійні тенденції — у одних через переконання, у других, можливо, просто як реакція на труднощі реального життя та як опозиція до правлячих сфер.
Найбільш актуальним питанням дня є небезпека великого міста. Бессарабія, Велика Україна й низка областей навколо Москви стали в цьому році жертвою такої посухи, що урожай сільськогосподарських продуктів на цих землях, які займають такі великі простори, зводиться майже до нуля. Земля покрита глибокими тріщинами й неначе спалена сонцем. Урожаю минулого року не вистачає для харчування населення цих районів — і вони запасаються продуктами в Галичині.
У цьому році Східна Галичина теж мала недостатній врожай, викликаний засухою. Незважаючи на це, держава не зменшила державних податків, а навпаки, ці податки, які називають «контингентом», були збільшені на 35%.
Усі запаси минулого року населення Сходу купляє за надзвичайно високими цінами: прагнення продавати за цими цінами велике, тобто селяни повинні мати за що купляти сукно й шкіру для одежі та взуття, які нині теж дуже дорого коштують. Продавати хліб заборонено до тих пір, поки не буде заплачений «контингент продуктів» державі.
Із 20 липня ми мали трохи дощу — для хліба це було вже досить пізно, — але врожай картоплі й покіс другого сіна виграють, якщо посуха не повториться.
Посіви будуть у цьому році сильно зменшені, тобто не буде достатньої кількості хліба, щоби засіяти всі поля, таким чином, 1947-й рік обіцяє стати роком, у якому не буде вистачати продуктів першої необхідності.
Одне із нещасть нашої країни — це діяльність так званої УПА. Українські повстанці, яких совєти, від імені їх шефа армії БАНДЕРИ, називають «бандьори» або ж частіше «бандити». Велика кількість нашої молоді захопилися словами надмірного націоналізму — за ці теорії заплатили своїм життям або свободою.
Ця «армія українських повстанців», там, де тільки можна, вимагає від нашого сільського населення продуктів, необхідних для їхньої діяльності, провокуючи тим самим репресії зі сторони Совітів, які знову спадають на мирних селян, які дійсно більше не знають, як виходити із становища. Державна поліція не гарантує їм безпеки, а повстанці не щадять не тільки життя тих, які відмовляються від їхніх вимог (вони часто беруть силою), але є багато випадків, коли, крім мужчин, вбивають їхні сім’ї, жінок і дітей.
Ціла серія невинних жертв обтяжує рахунок цього лиха УПА — і все це через причину їхньої політики наша країна все ще знаходиться в стані війни.
Еудженіо Тіссеран – кардинал Католицької Церкви, секретар Святої конгрегації у справах Східної Церкви у 1936 – 1959 рр.
Факт, що багато членів греко-католицького духовенства далися втягнутися священиками у повстанську армію, стало приводом для Радянського уряду, щоб об’явити війну всьому греко-католицькому духовенству та знищити греко-католицьку Церкву.
Майбутнє? Воно, здається, буде темним і невпевненим. Голод — хвороби — різня і безкінечна партизанська війна до повної поразки повстанців, які не здають собі справи з того, до якої степені їх «націоналізм» є руйнівним для української нації.
Якщо Господнє покровительство, милість якого безмежна, не втрутиться, щоби нам послати мир, то можна остерігатися, що наша нація знайдеться в рядах «смертників» історії, яких Бог попередив — бо, незважаючи на все, вона має багато добрих якостей — ця бідна українська нація.
П[ост] С[криптум]
Я отримав офіційну газету православної єпархії Львів-Тернопіль. Між іншим, знайшов там статтю КОСТЕЛЬНИКА, де він перераховує «догматичні й дисциплінарні зміни, внесені після повернення до православної церкви».
Говорячи про закон про шлюб, він пише наступне: «Існує велика різниця між римським і православним законом про шлюб. Римський костел признає тільки дві причини, які можуть послужити розірванню шлюбу: 1. Viset Metus (сила і страх). 2. «Impotentia physica» (статеве безсилля), і тільки в тому випадку, якщо воно передувало прийняттю шлюбу».
У православній церкві говориться не про анулювання шлюбу, а розірвання, і передбачається ціла низка причин, яких достатньо для розірвання шлюбу. Для орієнтації духовенства слід тут перерахувати всі ці причини:
«Viset Metus» /сила і страх/.«Impotentia physica» /статеве безсилля/
Перелюб і сексуальні гріхи, які суперечать природі.
Хвороба прокази й сифілісу.
Посягання на життя одного із подружжя або дітей — теж саме, якщо над одним із подружжя чи дітей знущаються.
Тяжка й невиліковна психічна хвороба одного із подружжя.
Якщо один із подружжя взяв новий шлюб.Якщо один із подружжя був засуджений на пожиттєвий термін.
Злобне залишення одного з подружжя другим.
Старий розрив подружньої спільності та неможливість виконання подружніх обов’язків через різницю в характері подружжя.
Цей подружній кодекс в союзі з Євангелієм і вимогами гуманності буде звільняти від жорстокого римського гніту. Священики повинні з власної волі радити таким подружнім парам, щоби вони старалися розірвати їх нещасливий шлюб за допомогою влади для розводів…».
За допомогою цих засобів, православна духовна влада розраховує добитися подвійного результату: 1) усі нещасливі подружжя будуть старатися отримати розвід, який, згідно одного із десяти пунктів, буде завжди можливим; 2) каса єпархій завжди буде мати солідне джерело доходу — як його мала в часи Польщі каса православного митрополита Варшави Дениса.
Із французької російською переклала:
Переводчица 3 отдела 1 УПР МГБ/УССР
мл[адший] лейтенант
/ Шохор /
« » січня 1947 г.
м. Київ
Далі слідує кругла печатка з написом:
«Министерство Государственной Безопасности УССР. Для справок № 43» .
Опісля рукою дописано:
«Подлинник документа хранится в 1-м Управлении МГБ УССР. Зам[еститель] Нач[альника] отдела /нерозбірливо/ капитан /нерозбірливий канцелярський підпис/
Унів, 30.[0]4.1947 р.
Дорогий і шановний отче Кириле!
Мого листа я написав 15. [0]8.[19]46 р., вже більше 7 місяців. Доктор КЛАДОЧНИЙ розкаже Вам справжню ситуацію нашої Церкви і в чому, як мені здається, криється єдина надія на покращення. У Києві арештований також і коад’ютор Перемишля ЛАКОТА.
Адреса митрополита ЙОСИФА: Маріїнський округ, Кемеровська область, Маріїнське ІІ/Я 247/32. Є надія на гарний урожай, але ще 3 місяці. Слава Богу ми маємо картоплю, а тому голод нам не загрожує. Але скільки людей зі Сходу, які все залишили там, приїхало сюди, щоби знайти середники для існування — скільки їх залишиться живими до нового урожаю? Які часи, які часи! Мій Боже!
Як Ваше здоров’я? Як Ваша робота? Якщо наш [Типікон] схвалений, прошу, перешліть мені, будь ласка, один екземпляр через доктора К[ладочного].
Ігумен зі Львова /Петра Скарги/ випущений на волю, але йому заборонено залишатися у Львові, тому він зараз знаходиться в Уневі.
Вивезено наших 4 єромонахів і 2 монахів, але усі вони, слава Богу, здорові, та потрібно, можливо, частіше пересилати їм продовольства, щоби вони не дуже страждали через голод.
Чи Ви маєте якісь новини про отця де Режіона? Чи він знаходиться в Парижі, чи, можливо, повернувся до Руссікуму?
Наша іконописна школа, яка зруйнована війною, відновлюється в Уневі. Один чоловік, який закінчив військову службу, повернувся до Унева. Це є унікальний талант в галузі східного релігійного живописного мистецтва — це найкраще з того, що ми мали до сих пір.
Село Підлюте — місце Митрополита — зруйноване й спалене, як також усі інші місцевості в цьому районі. Узагалі, наша країна, будучи 10 років театром війни і партизанських боїв, — це країна розрухи.
Я поновлюю своє прохання, яке я виклав у першому листі: по-перше: будьте такі ласкаві переписати мого листа Конгрегації — і друге: які умови є затвердженими, щоби Ви були такі ласкаві переслати мені через доктора К[ладочгого] один екземпляр, щоби можна було до нього пристосувати український текст?
Треба завершувати. Отож, я обіймаю Вас по-братськи від усього серця і поручаюся Вашим молитвам. Будьте ласкаві передати моє вітання отцям Тишкевичу і ще [приятелям з Колегій] Атаназію й Ансельману. Як поживає Р.П.? Передайте йому особливо багато привітів від мене.
А тепер до побачення, дорогий отче Кириле, до побачення, але, напевно, вже не тут. Якщо випаде Вам нагода, передайте мій гарячий і уклінний привіт генералові Редемптористів та Р.П.ГОНДЕСЕК.
Весь Ваш, вельмишановний і дорогий отче Кириле, не будемо забувати один про одного в наших молитвах.
Ваш у нашому Господі ієромонах Климентій.
Я не передаю листа Конгрегації. Доктор К[ладочний] доповість про ситуацію нашої Церкви.
«Министерство Государственной Безопасности УССР. Для справок № 43» .
Опісля рукою дописано:
«Подлинник документа хранится в 1-м Управлении МГБ УССР. Зам[еститель] Нач[альника] отдела /нерозбірливо/ капитан /нерозбірливий канцелярський підпис/
Лист до брата генерала Станіслава Шептиького:
Унів, 10. 05.1947 р.
Мій найдорожчий!
Маю можливість, щоби написати тобі хоча б словечко сердечного привіту й обіймів. Я кілька разів намагався [переслати цього листа] поштою до Корчини, але мені здається, що [він] не доходив.
Я живу тут. Сиджу в Уневі і почуваю себе старим, але в теперішній час не можна цьому дивуватися. Священик Д. К. [доктор Кладочний — І. М.] розповість тобі деталі, а я тільки так тебе обіймаю й цілую.
Чи ми побачимося ще тут, на цій землі? Дуже сумніваюся.
Бог з Вами … Сердечні вітання Стасі, Гані, Ізі.
Завжди Ваш отець Климентій
P.S. Позавчора, 8.[0]5., у часі святкової Літургії, я згадав про святого Станіслава й про Вас двох та щиро поручаю Вас нашому Спасителю, також повторюю побажання всього найкращого та щастя.
Кирило Королевський (властиво Jean François Joseph Charon) – католицький священик, публіцист і письменник (1878-1959)
Лист до Матері Йосафати (Софії Марії Броніслави (1904–1958), доньки Леона і Ядвіги Шептицьких)
Унів, 11. 05.1947 р.
Дорога і возлюблена мати Йосафато!
Це рідкісна можливість, щоби дати знак життя й переслати Тобі сердечний привіт! Тепер ми знаходимося далеко — і простором, і кордонами, — але близько та щоденно ми зустрічаємося біля ніг нашого доброго Господа й Спасителя.
Занадто довго, щоби писати про все. А так — тільки великий сердечний привіт!
Як Твоє здоров’я?
До побачення, дай, Боже, коли-небудь зустрінемося в небесах, якщо Він у своєму милосерді й мене перепустить через всі ті двері, незважаючи на мою
нікчемність.
Твій старий стрик!
Отець Климентій
Від імені ув’язнених єпископів о. Климентій керував греко-католицькою Церквою до 5 червня 1947 року, до часу арешту. Опісля керівництво Церквою перебрав редемпторист о. Йосиф де Вохт, якого змусили залишити територію СРСР 16 грудня 1948 року.
Іван Матковський
