Будівництво патріаршої Церкви справа не з легких. Ідею патріархату розвинув і пропагував патріарх Йосиф Сліпий в 60-80 рр. XX ст. Після виходу  УГКЦ з підпілля усі зайнялися відновленням  греко-католицьких церковних структур і будівництвом храмів. У 90 рр. XX ст. в рамках діалогу Змішаної Православно-Католицької Комісії велася гаряча дискусія навколо того, чи взагалі східні католицькі Церкви (найбільшою з яких є УГКЦ) мають право на існування. Умовою  подальшого діалогу Православної і Католицької Церков православні вважали ліквідацію УГКЦ, греко-католики мали стати або католиками, або православними. Про жоден патріархат вже не йшлося.

Ставши у 1996 рр. єпископом-помічником тодішнього Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, владика Любомир Гузар багато зробив для того, щоб відновити в УГКЦ дух прагнення патріархату, як і формування в ній усіх необхідних для Патріаршої Церкви структур. Серед іншого, патріарх Любомир видав послання «Про утвердження патріаршого устрою УГКЦ», в якому представлено бачення розвитку УГКЦ як патріаршої Церкви. І хоча 2004 р. греко-католикам у патріархаті відмовлено, процес формування патріаршої сутності запущено і він поки  перезавантаженню не підлягає.

За словами відомого греко-католицького богослова о. д-ра Михайла Димида,  однією з найбільших заслуг патріарха Любомира є сформування її синодального устрою. Для УГКЦ, яка є Східною Церквою, природно, щоб вона управлялася  Синодом, на чолі якого перебуває Глава Церкви. Після Берестейської Унії синоди продовжували відбуватися, але вже не були незалежними у своїх рішеннях.  Греко-католицькі очільники другої половини XX ст. доклали чимало зусиль до того, щоб спочатку відродити в УГКЦ синодальне управління Церквою. Як зазначає о. д-р Димид, до цього часу патріарх Любомир є тим, хто провів найбільшу кількість церковних синодів в УГКЦ, 14 сесій патріаршого (за участю всіх єпископів УГКЦ) і 44 сесії «митрополичого» (за участю єпископів в Україні) синодів.

За словами церковного історика Олега Турія, поки ключовою подією в патріаршому служіння Блаженнішого Любомира стало повернення осідку Глави УГКЦ до Києва.  Цьому передував початок будівництва  Патріаршого собору Воскресіння Христового. Сьогодні будівництвом собору займається київський єпископ-помічник владика Йосиф Мілян і воно практично завершується. Разом із тим, теперішній Патріарх доклав чимало зусиль для того, щоб розвинути централізований церковний управлінський апарат – Патріаршу курію. Коли греко-католицький центр знаходився у Львові, то частково роль центрального управління  виконувала  курія, що на Святоюрській горі, а єпископи збиралися лише на синоди. Із поверненням осідку Глави УГКЦ у Київ  виникла нагальна потреба сформувати  Патріаршу курію УГКЦ, яка координувала б церковне життя упродовж усього року. Сьогодні її очолює молодий перспективний єпископ, владика Богдан Дзюрах.

Греко-католицький богослов о. д-р Мирон Бендик, зазначає, що  сучаcний очільник УГКЦ мав великий вплив на розвиток богослов’я київської Церкви. В УГКЦ видали ключові богословські документи: «Екуменічну концепцію УГКЦ» та «Один народ Божий у краї на Київських горах». У них розглядаються принципи співпраці УГКЦ з іншими частинами колись єдиної Київської Церкви. Як пряма спадкоємиця Володимирового Хрещення, УГКЦ прагне щораз-то ближчої і глибшої співпраці з українськими традиційними Церквами.

Усім на подив, у цьогорічному рейтингу впливових греко-католиків в газеті «НАШ СОБОР» немає Патріарха. Його вплив поширюється далеко поза межами УГКЦ. Він – понад рейтингом. Будучи глибоко смиренною особою, впливає на найбільш впливових і стає близьким навіть до тих, хто найдальше. І тому сьогодні можемо сміливо сказати, що підсумувати перше десятиліття не сумно, бо, дивлячись на  такого Патріарха, щораз-то більше відчуваємо себе Патріаршою Церквою.

Коментарі:

Владика  Ігор Возьняк: він дає людині можливість діяти

Блаженніший Любомир лояльний чоловік. Його особливістю є те, що в багатьох випадках він дає людині можливість діяти. Коли я був його помічником, ніколи не відчував якогось обмеження у діяльності і праці. Він як Глава Церкви, а також як Львівський архиєпископ довіряв мені, залишивши усе на мене без якогось контролю. Вважаю, що це є такою доброю рисою.

Владика Василь Семенюк:

Блаженніший Любомир – праведний муж, муж молитви, людина, котрою усі захоплюються. Я зустрічав на Східній Україні людей, котрі, може, навіть і далекі від Бога, але з великим бажанням слухають його. Пам’ятаю, що коли він ще не був Патріархом,  у Зарваниці відбувся великий конфлікт між «Тризубом» і поліцією. Він своїм словом, своїм авторитетом примирив ці сторони.

Владика Тарас Сеньків:

Я сказав би, що Він зашвидко народився – це людина завтрашнього дня. Ідеї Блаженнішого на сьогодні ще не мають ґрунту, на котрому б виросли. Він випереджує час, щоб ми не спали.

Юлія Морозюк, 6 курс, Києво-Могилянська академія:

Здається, греко-католики – єдині християни в Україні, котрі не критикують Главу своєї Церкви всередині своєї Церкви.  Коли повага до пастиря йде від серця, Його хочеться в усьому наслідувати, до Його слова хочеться дослухатися, Його настанови, виголошені у проповіді або в інтерв’ю якомусь виданню і випадково почуті з телевізійного екрану або прочитані, стають твоїм внутрішнім камертоном, голосом совісті. І ти вже боїшся зрадити цим настановам, але не через страх кари чи ще якихось негативних наслідків, а через страх образити людину, котру від усієї душі, по-дитячому любиш,  хоч, можливо, ніколи не мав змоги знати владику особисто або навіть просто тихенько підійти по благословення. Завдяки таким церковним ієрархам ми вчимося розуміти Бога як Батька і любити Його. 

о. Андрій Нагірняк, референт з кадрових питань Патріаршої курії УГКЦ:

 «Впливовість» Блаженнішого не в Його управлінських здібностях, а в Його людяності, Його простоті, Його щирості. Це не адміністративний вплив. Він «впливає» своєю доброзичливістю, «впливає» тим, що з великою увагою та повагою ставиться до конкретної людини, бачить її особу, а не її «акциденти» (ранг, титул, майно). Він впливає своєю вірою, вірою в Бога – «люблячого Татуся» і вірою в людину – Його творіння.

Оксана Вербовецька, молода мама:

Коли Блаженіший Любомир очолив нашу Церкву, я по-новому відкрила її для себе. Усі мої друзі, які належать до інших конфесій, з велкиою пошаною говорять про Блаженнішого, визнають Його найвагомішим духовним авторитетом України, мені це дуже приємно. Я просто люблю Блаженнішого і розумію, що Він тільки людина, але через це розуміння люблю ще більше. У моєму розумінні Він завжди є добрим пастирем, мудрим, глибоким, щирим, турботливим і відважним. Якби я була дитиною, то, певно, тільки так собі уявляла б святого Миколая.

о. Ростислав Пендюк, Голова Патріаршої молодіжної комісії:

Дивовижно, наскільки Господь усім мудро керує. На мою думку, Блаженніший Любомир є великим даром для нашої Церкви саме зараз. Розважливий і мудрий, переконливий і простий – Він захоплює людей, Його хочуть слухати, з Його думкою рахуються, навіть якщо не належать до нашої Церкви. Блаженніший випромінює внутрішній мир, який різко контрастує з навколишнім хаосом і, водночас, притягує. А ще, він молодий, бо любить бути з молодими, розуміє їх, молодь тягнеться до свого Патріарха! Многих і благих літ Блаженнішому Любомирові!

Олег Розвадовський, аналітик:

Блаженійший для мене – це один із моральних авторитетів сучасності. Це не просто владика, це – філософ. Своїм впливом на суспільство Він дуже схожий на Івана Павла ІІ. Коли проголошує свої ідеї – без агресії, без нахабства, але дуже глибоко і толерантно. Це перша людина, з котрою я радив би спілкуватися тим, хто шукає свою життєву дорогу.

Богдан Трояновський, видавець:

Блаженніший Любомир є, перш за все, виразним моральним авторитетом. У час кризи моральних авторитетів, також серед духовних осіб, цей аспект досить важливий. Він розуміє місце Церкви в державі, її роль, добре розрізняє що «Боже, а що, кесарське». Через це не вплутує Церкву в політичні відносини. Найважливіше, однак, на мою думку, є те, що Він має широку і перспективну візію Церкви. Йдеться тут як про саму УГКЦ, так і її місце і значення у Вселенській Церкві, особливо в контексті Церков Київської традиції.