Про новий статут і новий статус УПЦ кажуть дуже багато, проте ні у самій церкві, ні поза нею ніхто достеменно не знає, що насправді сталося і якою буде її подальша доля.

В той же час, багато релігієзнавців, коментуючи рішення собору, назвали їх гібридними, адже з них одночасно можна зробити висновок як про проголошення фактичної автокефалії (без вжитку цього слова), так і про збереження статусу-кво, який був в УПЦ до 27 травня, та збереження єдності з РПЦ. «Ви автокефалії не бачите – а вона там є, ви не бачите єдності з Москвою – а вона там є». Фактично опубліковані у пресі формулювання згодом дозволять УПЦ рухатися як в один, так і в інший бік. Проте, більшість експертів упевнені, що швидких змін у будь-яку сторону очікувати не варто, принаймні поки не завершиться війна Росії проти України.

І хоча релігієзнавці, близькі до УПЦ, переконані, що насправді йдеться про «закамуфльовану автокефалію», судячи з офіційних коментарів РПЦ – там упевнені, що йдеться про камуфлювання подальшого перебування УПЦ у складі Московського патріархату і зрештою уникнення можливої заборони в Україні. Зміна статуту УПЦ і справді виводить її з-під дії закону, відповідно до якого ця церква повинна була змінити свою назву на «РПЦ в Україні». Проте, цей закон був прийнятий задовго до початку широкомасштабної війни і лише звірства російської армії та схвалення дій російських солдатів патріархом Кірілом змусили УПЦ змінити свій статут.

Водночас, Собор УПЦ дав чітко зрозуміти, що про жодне об’єднання із Православною Церквою України не може бути й мови. Адже для цього УПЦ вимагає спочатку припинити перехід парафій до Православної церкви України, хоча відповідно до українського законодавства таке рішення приймає кожна окрема громада самостійно. В УПЦ також черговий раз натякнули, що, попри наявність Томосу про автокефалію, не вважають ПЦУ справді автокефальною, так як вона самостійно не варить мира і не має парафій закордоном (хоча насправді це не є ознаками автокефальності). А ось УПЦ заявила, що хоче парафії закордоном мати, задумується про мироваріння і продовжує писати назву ПЦУ в лапках.

Тим часом кожного тижня нові парафії УПЦ приєднуються до Православної церкви України. Від початку повномаштабної війни таких уже близько 500, а від початку отримання Томосу у 2018 р. – майже тисяча (939).

Попри усі декларації про бажання переговорів, фактично для ПЦУ набагато вигідніше (хоч і набагато довше) приєднати до себе УПЦ окремими парафіями, аніж цілою структурою. В цей спосіб ПЦУ уникне входження до свого складу єпископату УПЦ, чисельність якого майже вдвічі більша за чисельність єпископів ПЦУ: 111 проти 59. У майбутньому, при об’єднанні двох церков на рівні структур у єдину церкву, УПЦ змогла б отримати «монобільшість» і при відсутності «свого» глави церкви контролювати у ній усі рішення. Водночас, і церква митрополита Онуфрія не поспішає об’єднуватись з ПЦУ. Однією з причин може бути та, що УПЦ не влаштовує, що об’єднану церкву очолить митрополит Епіфаній. Адже, в будь-якому випадку діятиме принцип: одна країна – один Томос про автокефалію (і цей Томос уже відданий ПЦУ), а отже фактично УПЦ може лише приєднатися до Православної Церкви України і визнати главою митрополита Епіфанія. І велике питання чи можливе таке об’єднання, ще за управління УПЦ митрополитом Онуфрієм (дай Боже йому довгого віку). Водночас, при об’єднанні двох церков, можливе повторення ситуації, що сталася із патріархом Філаретом, який так і зміг змиритися з тим, що ПЦУ очолив не він і згодом відійшов від Церкви. Чи зможе митрополит Онуфрій поступитися власними інтересами задля єдності українського православ’я? Напевно, ні, але не стільки з огляду на власні амбіції, як огляду на те, що не вважає ПЦУ канонічною, а єпископські хіротонії більшості її єпископів дійсними.

Поки, провівши собор УПЦ з тими рішеннями, які прийнято, митрополит Онуфрій залишив за собою відкриті двері можливостей повернутися до РПЦ і взяв час на роздуми щодо подальших дій поки триватиме війна. І тут, як і в українсько-російських переговорах усе залежатиме від ЗСУ і вирішиться на полі бою. Адже тільки після закінчення війни стане остаточно зрозуміло, скільки єпархій є в УПЦ і скільки парафій у неї залишилося. 31 травня Ровеньківська єпархія, що знаходиться на окупованих територіях, заявила, що припиняє поминання митрополита Онуфрія і залишається в РПЦ і не виключено, що таке рішення приймуть інші єпархії з окупованих територій і не тільки. Водночас, перехід парафій з УПЦ до ПЦУ ймовірно триватиме протягом усієї війни, а чи вдалося, завдяки рішенням прийнятим на Соборі, УПЦ уповільнити цей процес, ми побачимо вже найближчим часом.

Переговори «на рівних» між двома церквами стануть можливі тільки тоді, коли вони вирівняються за кількістю парафій і кількістю єпископів, або в процесі перемовин двом церквам вдасться напрацювати рішення, коли ПЦУ не побоюватиметься повного контрою в об’єднаній церкві єпископатом УПЦ.