Поділена церква, яка єднає
О 9.30 орган стихає. За кілька хвилин з дверей з правого боку собору починають виходити здебільшого середнього та поважного віку чоловіки й жінки. Зазвичай на недільну відправу до катедри Святого Петра приходить півтори сотні бауценських католиків.
А тим часом до дверей з лівої сторони підходять протестанти. О 10.30 тут знову заграє орган і розпочнеться молитва іншої конфесії.
“Мені 36 років. Так було завжди, відколи я себе пам’ятаю. Коли я був малим, ніхто ніколи не пояснював мені, чому в одній церкві по черзі моляться католики та євангелісти. Це було нормально і звично. Окрім того, в школі ми вчили про Реформацію, тому ми розуміли звідки взялися різні конфесії“, — каже пан Вінцент. Він щотижня приходить на католицьку Мессу. Раніше — з батьками, а тепер приводить свого сина. “Ми розмовляємо про це. Я пояснюю йому про Мартіна Лютера, Реформацію, історію”.
Simultaneum mixtum
Перша святиня, яку збудували на цьому місці близько 1000 року, була парафіяльною церквою. Через 200 років тут звели монастир. А в середині XV століття місцеві католики уже молилися в соборі, який ми бачимо сьогодні. Після поширення Реформації приміщення храму католикам довелося розділити із протестантами. Така практика не є чимось особливим чи надзвичайним для Німеччини. Але саме Бауценський собор Святого Петра став першою та однією з найбільших міжконфесійних (simultaneum mixtum) церков Німеччини. І вже 500 років зберігає цей статус.
Стіна між конфесіями
“У більшості міжконфесійних церков частини для різних конфесій розділені фізично,” — розповідає протестантський пастор Крістіан Тіде. — “Наприклад, великою стіною. Або ж у церкві є два поверхи і католики моляться наверху, а протестанти внизу чи навпаки. Є також випадки, коли є одне спільне приміщення і одна конфесія використовує її вранці, а інша пізніше”.
В соборі Бауцена католицька частина міститься в колишньому пресвітерії і займає третину святині, решта церкви, де на початках молилися миряни, тепер протестантська.
“У багатьох містах, коли прийшла Реформація, усі в місті ставали протестантами. А церква, яка була католицькою, ставала протестантською в основному за ніч. Коли Реформація прийшла в Бауцен, тут було не більше 30-40 католиків. Я думаю, що їхній тогочасний голова мав дружні стосунки з владою і був добрим дипломатом, тож подбав, щоб міська влада залишила частину церкви католикам. Натомість лютеранів було багато-багато, але це власне їм довелося просити: чи можемо ми отримати частину церкви”, — реконструює події п’ятсотлітньої давнини пастор Тіде.
Дві частини собору відділяє невисока металева огорожа. Колись вона розділяла презбітерій від решти церкви, сьогодні — розмежовує територію різних конфесій. Дві брамки в огорожі часто відкриті навіть під час молитви, а католики залюбки сідають в лави навіть в протестантській частині.
“Мене не турбує те, що ми молимося в дальній частині церкви, а не в передній. Коли в церкві немає відправ, можна ходити в обидві частини і розглядати їх”, — каже євангелістка пані Розмарі, котра попри поважний вік, їй 79, активно волонтерить в соборі, а тепер ще й провадить курси німецької для українських біженців.
Жінка показує що в соборі кому належить: “Кожна конфесія має власний орган. Католицький — справа від вівтаря, а протестантський в задній частині собору. Два одночасно грають лише іноді — на концертах”.
Практичний підхід щодо входу до церкви
Також поділені входи до церкви. Хоча всього катедра має 5 входів, нащодень використовують два: зліва — протестанти, а справа — католики. Головний вхід вже багато років зачинений. “Це не практично. Це небезпечно. Він розташований фактично на дорозі. Якщо намагатися зайти чи вийти цим входом, вас одразу переїде автомобіль. Тому ми використовуємо бічні входи” — аргументує пастор Тіде. “Центральний вхід відкриваємо лише в дуже особливих випадках, здебільшого тоді, коли нас про це просять з телебачення, коли вони хочуть мати гарну картинку”.
З 6.00 до 10.00 католицький час. З 10.00 до 14.00 — протестантський
Попри спільне місце молитви і приязні стосунки обидві громади дотримуються чітких правил. Існує графік на кожен день, щоб усі знали — зараз протестантська чи католицька частина дня. До прикладу, в неділю ранкові години в соборі належать католикам, а далі час заброньований за протестантами. Є також нейтральний час, він не належить ані католикам, ані протестантам, його займає та конфесія, яка зголоситься першою.
“Якщо пара хоче одружитися, вони звертаються до мене і я спершу перевіряю, чи в час і день, який вони обрали, я можу провести церемонію. Наприклад, щодня між 6.00 і 7.30 ранку це католицький час в цілій церкві, а між 7.30 і 9.00 — протестантський час. І так далі. Але це не означає, що я не маю права що-небудь зробити в церкві між 6.00 і 7.30. Якщо я хочу, скажімо, провести Богослужіння в цей час, я мушу зателефонувати до католицького парафіяльного секретаріату і вони перевірять, чи в них на цей час немає планів. І якщо в них вільно, вони скажуть: звісно, ти можеш служити і занотують у своєму щоденнику, що цей час уже заброньований”.
Щоб усі плани звести докупи, в парафіяльних секретаріатах католиків і протестантів ведуть спільний календар. Якщо протестанти планують якусь подію, їхня секретар дзвонить до секретаря католиків і повідомляє, а католики вносять це в свій графік. Так застерігаються від ситуацій, коли на один час призначено, скажімо, два весілля.
І хоч кожна конфесія має простір та час лише для своїх потреб, але вони намагаються робити дещо разом.
Спільні молитви
Зазвичай на католицькій Службі Божій майже немає протестантів, як і на протестантській молитві не побачиш католиків. Винятки — мішані сім'ї, де батьки належать до різних конфесій.
“Але щоп’ятниці о 18.00 в соборі нас є спільна для католиків і протестанів молитва за мир. Одного тижня її очолює католицький священник, наступного — протестантський пастор. Разом нам добре” — каже католик Вінцент. Цю тезу підтримує Пітер Мрос, священник, котрий служить в Бауцені всього пів року, але такій ситуації не дивується.
“Раніше я служив на парафії за 30 км від Бауцена і там є громада Ефіопів. Вони мають свої Служби в нашій церкві, тож ми звикли до того, що в одній церкві можуть молитися різні люди”.
В Бауценському соборі Святого Петра, окрім того, що тут моляться різні конфесії, відкриті до усіх. Так в протестантський секретаріат звернулися представники ордену Іоаннітів (протестантська гілка мальтійського ордену) і попросили дозволити їм помолитися в церкві й провести посвячення нових лицарів ордену. Така подія відбувається раз на три роки.
Фінансовий бік
Щодо грошей — усі витратні питання, наприклад, реставрацію в соборі, вирішують за стандартною схемою. Католики сплачують третину суми, протестанти — решту. “Таке співвідношення ми застосовуємо у всіх ситуаціях. В певні години церква відкрита для туристів і в цей час тут працюють волонтери. Тож за графіком два тижні працюють протестантські волонтери і один тиждень католицькі. Такий порядок, бо католики мають третину церкви, а решту — протестанти. Ми намагаємося робити так, щоб все було прозоро, чітко і зрозуміло. І ми постійно комунікуємо між собою.
Конфлікти бувають в кожній сім'ї, а тут дві великі спільноти, тож зрозуміло, що в нас теж бувають ситуації, коли у нас різні погляди. Тоді ми багато розмовляємо, щоб спільно щось вирішити” — підсумовує Крістіан Тіде.
Напрямок — до Бога
Серед таких рішень — релігійна книжкова крамничка — це спільний проєкт обох конфесій. Він об’єднує католиків і протестантів, які хочуть робити щось добре разом, а не кожен у своїй спільноті. А до них часто долучаються й ті, хто не ходить до храму.
У східній Німеччині 80% населення не належить до жодної Церкви. Це спадок НДР, каже Розмарі. “Зараз нарешті більше людей починає ходити до церкви, а раніше через політику НДР мало хто ходив до церкви, християнство не популяризували. Сьогодні це змінюється, діти приходять до церкви”.
“Я вважаю, що те, що ми молимося в одній церкві, це великий знак про важкий шлях, який крок за кроком веде до зближення Церков. Це головний напрямок в нашому житті — молитися всім разом. Ми, люди, тут на землі потребуємо різних шляхів, щоб шукати Бога” — каже Вінцент. І в цьому важливо не перешкоджати один одному, не шукати відмінності, а те, що об’єднує.
