Блог о. Михайла Мельника_image

Блог о. Михайла Мельника

Поки ми ще в потязі земного життя... Успіння Пресвятої Богородиці

28.08.2014, 14:25

Всі великі, середні та малі церковні празники – це вшанування Божих Осіб: Отця, і Сина, і Святого Духа, Богородиці, ангелів, пророків, святителів, мучеників і всіх святих і спомин визначних подій євангельської та церковної історії. Кожне свято – це окремий урок духовності, на якому ми все глибше пізнаємо не лише святих, але й самих себе, відкриваємо свій згубний гріховний стан, вчимося як не допустити зла до свого серця, а коли воно закралося, як побороти і вирвати його з корінням, а натомість, побільшити віру, скріпити надію і примножити любов. Можна сказати, що свято – це і пожива, і великий заряд духовної енергії, якої повністю вистачає до наступного празника чи неділі. Всього година-дві-три проведені в храмі на відправі: слухання Божої науки, прийняття святих Христових Тайн – є запорукою високої духовності та моралі, як результату і добрих плодів у повсякденному житті за порогом храму: в сім’ї, на роботі, на вулиці, у своїх стосунках з усіма ближніми. Та над цим необхідно глибоко роздумувати і аналізувати свій душевний стан, свою поведінку, щоб не допускатися помилок, а коли вони появляються, спішно і успішно їх виправляти. І це можна назвати основною місією всіх церковних свят.

Та, на превеликий жаль, більшість з нас і навіть священнослужителів допускаємося грубої помилки, думаючи, або й не думаючи, що найважливіше перед Богом – це відбути відправу, помолитися, подякувати за все Господу і прославити Його. Насправді Христос Сам прийшов, щоб послужити справі спасіння і відкрив, що людина важливіша за суботу. А цей святий день спокою, як і всі наші празники є лише засобами для осягнення мети – життя в правді, чесності, справедливості, мирі, злагоді і любові. І до цього своїм духом закликають усі свята.

Наприклад, сьогоднішнє свято спонукає нас задуматися і про наше успіння. З церковно-слов’янської мови це слово означає сон. І дійсно, цей стан є прообразом нашої смерті, коли втрачається відчуття і переживання реальності часу і місця. І цю тайну не збагнути і не пояснити. Та важливо не лише визнавати свою повну залежність і цілковиту приреченість кожного з нас, як і всього живого створіння цьому невідворотному акту – смерті, але не забувати і керуватися в житті цією пам’яттю, щоб не творити ніякого зла. «Завжди пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш», – вчили святі отці.

Дуже шкода, але ми живемо так, ніби це земне життя триває безкінечно, хоч добре розуміємо, що ми тут не вічні і про це будь-коли можемо сказати. Тому важливо не просто це розуміти, а жити цим розумінням.

Ще гірше, не лише дивно, смішно, наївно, але й немудро і жалюгідно, думати, або, не думаючи про це, жити так, ніби на цій землі ми маємо щось своє особисте, що придбали, здобули чи заробили… Ми ж так стараємося і працюємо, щоб мати всього якнайбільше та якнайкраще, а виходить, що воно все не наше. Кажемо, що дбаємо для своїх дітей і їм все залишимо, але і воно також не їхнє. У світ цей ми нічого не принесли і нічого з нього не винесемо. А що і куди поза світ можна винести. І все, що створила людина, створила не з нічого, а з готового матеріалу згідно з законами, які вкладені Творцем у природу. Отже, людина закони не творить. Її заслуга тільки в тому, що вона їх відкриває. А вони свідчать про єдиного Творця світу – Законодавця.

Так, ввесь світ, як і всі ми – власність нашого Творця. І навіть діти наші більшою мірою належать Йому, ніж нам.

Був час, коли людства не було на цій землі і прийде час, коли знову його не стане. Згідно з Божим Об’явленням у Святому Письмі, цей світ в своїй основі згорить і переплавиться у вогні, щоби постало, і обов’язково постане (!), нове небо і нова земля. І час цей уже недалекий, бо майже усі пророцтва і знаки, які з давніх-давен віщують його уже сповнені. Та хто сьогодні хоче про це думати і говорити???

Також мало хто з людей хоче говорити і слухати про смерть, бо так, кажуть, легше і спокійніше жити. Та таке життя мені виглядає ніби в пітьмі. Бо де ж та дорога, яка веде до світлого майбутнього, коли все закінчується смертю? А хіба не найбільша частина людства віддає всі свої сили і знання, власне, заради кращого майбутнього? Яке ж воно, в чому краще і коли вже настане? Бо життя – це постійна і важка боротьба за краще місце під сонцем. На ці запитання дає правильну відповідь картина величезного потягу, який вміщає в собі все людство. Свій рух він почав з появою перших двох пасажирів. З часом їхнє число стрімко зростало і тому появлялися, та й сьогодні появляються, все нові і нові вагони. Проте, в той же час безперервного руху потягу, перші вагони, заповнені людьми різного віку від ненароджених, наймолодших і до найстарших, різних рас, націй та народів, один за одним постійно і безповоротно провалюються в бездну смерті. І про це, крім немовлят, малих дітей і хіба що душевнохворих, добре знають усі пасажири потягу, але задумуватись, обговорювати цього не хочуть, бо, виходить, що так краще і легше провалитися в прірву небуття. Натомість майже всі захоплюються вирішенням проблем якнайкращого влаштування на цьому потязі. І це є нашим найбільшим лукавством і глупотою. Бо хіба є хоч якась мудрість в тому, щоб віддати всі свої духовні, душевні та фізичні сили для миттєвої (бо що є наших нехай і 100 років життя перед вічністю???) мандрівки, щоби в кінцевому результаті безповоротно зникнути на вічно??? Ось ця тема мала б бути першою і найбільш обговорюваною усім людством. Та, на жаль…

А Успіння Пресвятої Богородиці відкриває нам непроминаючу велич людини через праведність і святість її життя. Історія цього свята свідчить, що Ту, Яку в Церкві величають «чеснійшую херувимів і славнійшую серафимів», Господь з Її тілом забрав до неба. І всі ми, один за одним, кожен у свій час душею покинемо цей світ. І не страшно, що тіло залишиться на цій землі, ставши нею, бо з неї і взяте. А ми, чи живі чи мертві, згідно з наукою святого Павла завжди Господні. Та найважливіше понад усе на світі поборювати гріх і зло в собі, придбати якнайбільше духовних скарбів праведного життя, які разом з душею у скарбниці нашого серця переступлять поріг смерті. А за них наш Творець, Господь і Спаситель нагородить нас щасливим і вічним життям. Амінь.

Останні новини