Православна революція. Авторитетний священник УПЦ — про те, чи дійсно його церква розірвала зв’язки із Москвою й може об'єднатися з ПЦУ
Ольга Духніч
27 травня Собор Української православної церкви (УПЦ) зібрався, щоб визначити майбутнє церкви, що останні роки асоціювалася у пересічного українця з лояльністю до Москви та міцними зв’язками з Російською православною церквою (РПЦ). Відомості про остаточні рішення Собору та подальшу долю УПЦ й досі доволі суперечливі, оскільки в церкві існують різні групи інтересів, як відверто промосковські, так і патріотичні.
За кількістю приходів УПЦ є найбільшою церквою в країні, їх більше 12 тис., в той час як у Православної церкви України (ПЦУ) — близько 7 тис. Втім, за опитуваннями КМІС влітку минулого року, найбільше число прихожан саме в ПЦУ — 58% православних співвітчизників, а УПЦ віддають перевагу 25%.
За тлумаченням ситуації із УПЦ НВ звернувся до її священика, а сьогодні волонтера Андрія Пінчука, відомого своєю проукраїнською позицією та активною боротьбою всередині церкви за її вихід зі сфери впливу РПЦ. Саме Пінчуку належить ініціатива звернення до Патріарха Варфоломія з проханням ініціювати над головою РПЦ Кірілом найвищий церковний суд, під якою підписалися 400 українських представників духовенства.
В інтерв'ю НВ Пінчук розмірковує над майбутнім найрозгалуженішої церкви країни, та ділиться власними спостереженнями, щодо головних її ризиків в новому невизначеному статусі.
— Що відбулося на Соборі і як це вплине на майбутнє УПЦ?
— Якщо ще 26 травня церква, до якої я належу, називалась УПЦ і до неї додавалося МП (Московського патріархату), то вже 27 травня сталися неочікувані для багатьох зміни. Я б сказав, збулися найоптимістичніші очікування і був повністю розірваний зв’язок із Московським патріархатом, УПЦ по факту оголосила про свою незалежність та автокефалію, лише не вживши цього слова. Зараз це слово має певне негативне значення для деяких парафій УПЦ всередині країни, але все одно можна сказати, що 27 травня в Україні з’явилася нова самостійна церква та проголошено «Геть від Москви!»
Перший етап розірвання стосунків з Москвою відбувся, тепер черга за другим етапом — рецепцією (сприйняттям) цього розриву, а після нього можливий третій етап — це об'єднання двох православних церков в Україні. Щодо другого етапу, рецепції, або прийняття нової реальності церкви треба розуміти, що церква — не армія, тут немає головнокомандувача, який в директивному порядку спускає рішення. Кожна парафія — і закон України це дозволяє — буде окремо погоджувати або не погоджувати рішення Собору. І на сьогодні, я певен, що прийняте рішення не буде сприйняте усіма парафіями та єпархіями ПЦУ. Наприклад вже сьогодні в Запоріжжі буде збиратися такий собі міні-Собор і, я думаю, що це зібрання дасть нам дуже неприємні сюрпризи з боку Запорізької єпархії.
Прийняття та сприйняття нового статусу УПЦ буде проходити одразу в трьох напрямках. Перший — це рецепція рішення Собору УПЦ в середині самої УПЦ. Цей етап вже почався, і є ті, хто вже проти рішення Собору. Вже про свою незгоду заявили кримські єпархії, також донецькі. Особисто я очікую, що жодна з єпархій на окупованих територіях не прийме рішень Собору. Сподіваюся, що на територіях, що вільні від окупації, парафіяни підтримують рішення одностайно.
Другий напрям рецепції - це прийняття рішення Собору і УПЦ в її нової якості українським суспільством, ПЦУ, владними структурами. І тут важливо багато говорити з людьми, пояснюючи сутність змін. Третя рецепція, і вона для церкви, с точки зору майбутнього, найважливіша, це прийняття рішення Собору та розуміння його іншими помісними церквами світу. І ось тут нас очікують великі проблеми. Зараз в своєму статусі УПЦ помінялася місцями з бувшою УПЦ КП (тепер ПЦУ), і на цю рецепцію з боку міжнародної спільноти може піти не один рік, а то й навіть не один десяток років.
— Ви кажете про УПЦ як про складний організм. Як би ви оцінили співвідношення в церкві умовно проросійських спільнот до умовно проукраїнських?
— На сьогодні можна казати, що всі єпархії УПЦ проукраїнські. Окрім Запорізької, окрім Закарпаття, окрім особистої персони митрополита Антонія (Паканіча), який родом з Закарпаття, тому там я очкую складнощі, й окрім Києво-Печерської Лаври на чолі з митрополитом Павлом — їх я б назвав осередками промосковської російської позиції в УПЦ на зараз. Вони й на Соборі агітували нагло та беззастережно, а митрополити Лука (Запорізький та Мелітопольський) та Павло взагалі поводили себе неприпустимо недипломатично і провадили свою промосковську політику. Тому я б сказав, що в УПЦ є не осередки проукраїнської думки, а навпаки УПЦ сьогодні є проукраїнська церква за виключенням окремих, але вони є, осередків промосковського руху. Тому зараз питання чи ці осередки підкоряться рішенню Собору, чи змінять ставлення до своєї Батьківщини, або залишаться з Росією та Путіним і стануть російським екзархатом в Україні.
— Головна інтрига стосується того, які зміни були внесені в устав церкви. Чи можна про них сказати щось визначене?
— Я можу точно вам казати, які зміни внесені в устав, бо в мене були на руках ці зміни. Центр рішень, як і право приймати рішення щодо долі УПЦ, перенесені з Москви в Київ. Митрополит Київський перестає бути членом священного Синоду РПЦ, а українські архієреї - членами органів управління РПЦ, викинуто пункт про те, що рішення керівних органів РПЦ — Собору, Синоду, помісного Собору є обов’язковими для УПЦ. Київський митрополит після обрання не має бути затверджений Московським патріархом. Відновлення мироваріння в Києві є ще однією вторинною ознакою автокефалії. УПЦ віднині дозволяє собі відкривати парафії за кордоном, наприклад, для біженців війни, і зараз вже десять таких парафій створено. Тож, по факту, це проголошення повної автокефалії, і такого ніхто не очікував. Треба сказати, що митрополити Лука, Павло та диякон Новинський [є доларовим мільярдером і діловим партнером Ріната Ахмєтова] протестували проти цих тез, закидали запереченнями, обурювалися, кричали. Взагалі це був дуже яскравий та живий Собор. За кожну зміну в статуті голосували окремо, і «за» в середньому було 85−90% випадків, це дуже великий процент підтримки змін, що відвертають церкву від Росії.
І ви також бачили реакцію РПЦ на Собор УПЦ. Вони не знають, що робити, тож роблять вигляд, наче нічого не сталося взагалі. Вони лише останнє, що сказали, що «будуть аналізувати» рішення українського Собору.
— Чи дійсно диякон Вадим Новинський вплинув на те, що Синод УПЦ у фінальному документі патріарха Кіріла не засудив, а залишив формулювання, що «не погоджується з патріархом Кірілом»?
— Я думаю, вони всі разом на це рішення впливали з Павлом та Лукою, і це була не позиція Собору, це був вже кінець Собору, і я, чесно кажучи, не знаю, хто там виступав по цьому пункту, але перше формулювання було «засудити». В такому разі це був би повний розрив з РПЦ. А в цей самий час проходило підвішене засідання Синоду в Москві, вони чекали наскільки жорсткою буде резолюція Собору УПЦ. В них була альтернатива — або відправити митрополита Онуфрія в заборону, позбавити його сану, заявити на весь світ, що УПЦ розкольники і закликати до непокори служителів церкви та паству, або вибрати другий варіант, який вони власне й вибрали. Собор УПЦ дуже правильно не став зациклюватися на тому, що для нас є сьогодні РПЦ, на чварах. В рішеннях Собору про неї майже забули, в нас нове життя, нова сторінка українського православ’я.
Хоча, на мій погляд, треба було б дотиснути, щоб резолюція вийшла саме з засудженням патріарха Кіріла, я про це говорив з багатьма делегатами Собору, бо ж саме цей пункт викликав найболючіші судороги у промосковських делегатів.
— УПЦ наразі перебуває у доволі невизначеному стані. Є РПЦ, з якою відбулося, за вашими словами, розставання, є Константинопольський патріархат, з яким стосунки не менш складні. Як буде виглядати канонічний статус церкви?
— Церковне право так вибудоване, що коли церква хоче отримати автокефалію, то має просити про неї у церкви, від якої вона йде. У випадку УПЦ такою церквою є РПЦ, хоча, згідно історичних факторів, РПЦ не є церквою-матір'ю для УПЦ. Так сталося за часів Російської імперії, що ми виявилися підпорядковані. Але звертатися до РПЦ сьогодні — це не просто отримати очікувано негативну відповідь, це неприпустимо з точки зору загально-людської моралі. Думаю і Блаженнійший, і всі учасники Собору розуміли цю колізію, і зараз трактують ту грамоту, яку називають Томосом від 1990 року про автокефалію, так як трактують, наполягаючи на своїй існуючій автокефалії.
Щодо канонічного статусу — він відомий. Є канонічна церква, є церква, яка перебуває в розколі, і є церква, яка перебуває в статусі незаконного зібрання. Останнє означає, що церква кудись йде, або заявляє про свою автокефалію, яку ніхто не визнав і гуртується навколо засудженого ієрарха. От у статусі такого зібрання довгий час перебувала УПЦ КП. УПЦ підвисла у якомусь четвертому, невизначеному стані, доки не отримає визнання від інших православних церков світу.
— Як взагалі, перебуваючи у такому маргінальному статусі, ви бачите свої відносини з іншими церквами світу? Чи не виглядає це так, що ви зайняли певну позицію та очікуєте, що далі має свої кроки зробити світ навколо вас?
— Є декілька шляхів. Шлях перший — до УПЦ тепер будуть відноситися так, як відносилися до УПЦ КП ці 28 років, тобто, їх ніде не приймали, з ними ніде не співслужили, їх не визнавали канонічною церквою. А можуть відноситися до УПЦ як до православної церкви в Америці. Їй колись Московський патріархат надав автокефалію, цю автокефалію жодна церква не визнала, і це така незрозуміла з точки зору канонічного права церква. Вона не автокефальна, її нема в диптиху, але горизонтальні зв’язки з служителями цієї церкви зберігаються — всі з ними співслужать та спілкуються. В мене є свої аргументи вважати, що корабель УПЦ попливе шляхом церкви в Америці.
— Ми пам’ятаємо як багато аргументів УПЦ мала до ПЦУ і щодо не канонічності, і щодо відходу до Константинопольської церкви. Що зараз, окрім амбіцій та особистісних факторів, розділяє ці дві церкви в поглядах на служіння та церковне майбутнє? Чи є об'єктивні перешкоди об'єднанню?
— Думаю, найсуттєвіше — це агресивна риторика по відношенню один до одного і збоку УПЦ, і збоку ПЦУ. В УПЦ є прибічники об'єднання з ПЦУ, так і його опоненти, і в ПЦУ так само.
Також треба розуміти, що УПЦ — дуже велика і дуже складна організація, це 12 тис. юридичних осіб. На Соборі питання відносин з ПЦУ взагалі не розглядалося, тому що завдання було інше. Це занадто велика церковна організація, щоб одним Собором за один день вирішити всі питання. Питання було тільки одне — УПЦ і Московський патріархат. Тому зараз, коли вже почалася новітня історія УПЦ, в рамках цієї історії будуть проводитися переговори з ПЦУ, буде створена відповідна комісія, яка буде займатися цими питаннями.
УПЦ зараз вразлива і перед реакцією з боку Московського патріархату, і перед внутрішніми своїми опонентами, вона вразлива і перед ПЦУ. Тому сьогодні вона потребує підтримки у тому своєму курсі, що обрала, інакше нам буде складно втримати церкву від автономізації та розпаду, бо є ж і ті, хто цьому порадіють.
— Які ризики для УПЦ залишаються з боку РПЦ? Чим вірогідно помститься російська церква?
— Без сумніву вона спробує анексувати церковні парафії на окупованих територіях, думаю, вже найближчі дні будуть дуже в цьому показові. Це можуть зробити доволі швидко за допомогою ФСБ, місцеві архієреї під тиском можуть підписати те, що треба московській владі.
Щодо іншого, ми не можемо прогнозувати рівень планів Кіріла, він невіруючий цинік і просто антихрист, людина, що відводить людей від Христа. Я думаю, провалля, що зараз утворюється між УПЦ і РПЦ, критичне. Можливо Кіріл закличе духовенство до непокори митрополиту Онуфрію, можливо взагалі зберуть Синод, який відлучить митрополита Онуфрія від церкви, як колись зробили з Філаретом. Від патріарха Кіріла можна очікувати зараз чого завгодно.
— Нещодавно ви зібрали понад 400 підписів під зверненням до Патріарха Варфоломія ініціювати над Московським патріархом Кірілом найвищий церковний суд, яка доля цього звернення?
— Ми цього листа відправили Патріарху Константинопольському Варфоломію, ми його відправили в інші помісні церкви. Я хочу подякувати Блаженнійшому митрополиту Єпіфанію, на останньому засіданні Синоду ПЦУ вони підтримали це звернення і погодилися, що потрібно вершити такий суд. І нам дуже приємно, що ПЦУ нас підтримала і звернулися до свого патріарха Варфоломія, щоб патріарх Кіріл був засуджений.
Ми б дуже також хотіли, щоб патріарх Кіріл та його оточення потрапили в санкційні списки Україні, а також США та Європи. Щоб Патріарх Кіріл більше не їздив кататися на лижах в Швейцарію, щоб РПЦ була позбавлена права голосу в міжнародних релігійних інституціях. Щоб всі знали, яку роль РПЦ зіграла в розв’язуванні та онтологічній підтримці цієї війни і понесла покарання за всі ті жертви, до яких привели її благословення.
