Я вакцинувався Ковішілдом. Коли йшов до лікарні, то відчував себе, як та жінка-хананейка, що просила крихт з панського столу (Мф 15:21-28).

Наші лікарі - це справжні герої, які заслуговують на захист в першу чергу. А з тих вакцин, що залишаються після них, щоби не викидати, наразі можемо вакцинуватися й ми, хананеї.

Як це відбувалося: дуже ефективно, зручно і швидко. Прийшов, заповнив анкету, отримав вичерпні відповіді на всі запитання, роздивився ампулу і все що на ній написано, і вколовся. Усього 15 хвилин. Персонал у звичайній київській лікарні дуже чемний, приязний, надав всю потрібну інформацію. Практично як в моєму шпиталі ім. Рональда Рейгана при Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, де я приписаний.

Я в принципі міг би трохи почекати і вколотися там, бо стояв вже там у черзі. Але вирішив, що принципової різниці між американськими Пфіцером або Модерною та індійським Ковішілдом немає. Так, ефективність Ковішілда трохи гірша, але у цьому випадку гірший не значить поганий. Набаго гірше зволікати з вакцинацією.

Про мій стан наразі: увечері після вакцинації піднялася температура, яку збив американським Квілом. Зранку відчуваю себе у чудовій формі, без температури. Плече болить, лише якщо його м'яти. Отже, нічого страшного не відбувається. Натомість психологічний катарсис значний.