Протоієрей Костянтин Холодов: «Капелан в українській армії повинен бути військовослужбовцем»

Чому тепер військових капеланів на фронт відправляється значно менше ніж у гостру фазу російсько-української війни? Яким має бути статус військового духовенства в Україні, де Церква відділена від держави? Чому військовий капелан повинен бути військовослужбовцем, а не працівником Збройних сил України, як нині?

Про це Радіо Свобода поговорило із Костянтином Холодовим – заступником голови Синодального управління військового духовенства ПЦУ, співавтором проєкту №4626 «Закону про Службу військового капеланства». На пленарному засіданні 29 квітня 2021 року розгляд цього законопроєкту Верховна Рада відклала.

– Доводилось й чути, й читати точку зору, мовляв, навіщо державі утримувати військових капеланів, якщо Церкву в Україні від держави відділено. Що відповісте?

– Саме так стосовно законопроекту науково-експертна комісія Верховної Ради й аргументувала: «так не може бути, ми не можемо фінансувати Церкву». Панове, ви не Церкву фінансуєте. Ви маєте фінансувати військовослужбовця, якого делегувала Церква для духовної місії, духовного служіння у війську.

Модель, яку ми запропонували в законопроекті після року співпраці над ним представників різних (крім однієї) конфесій в робочій групі, дозволяє вирішити низку проблемних питань військового капелана одним-єдиним пунктом – він повинен бути військовослужбовцем. Нині ж військові капелани в Збройних силах України мають статус «працівник», тобто укладають трудову угоду зі ЗСУ.

Зауважу, що в світі існують держави ще більше секуляризовані ніж наша («saecularis» з латини – світський, мирський, умовно це перехід держави до світських (нерелігійних) взаємовідносин – ред.). Україна не одна така в світі, де Церкву відділено від держави.

Законопроєкт ми готували враховуючи як наші внутрішні проблеми, так і з оглядом на досвід світовий, тісно співпрацюючи, наприклад, з країнами Балтії. Там армії створювалися з нуля вже за стандартами НАТО, і там духовний персонал – частина Збройних сил, а військові капелани є офіцерами.

Гарну модель військового капеланства усталено в Польщі, але сумніваюся, що у нас така прижилася би.

В Збройних силах України деінде (у тому числі на вищих управлінських ланках) менталітет залишився совєцьким: «релігія – зло». Водночас солдати, їхні батьки, та й самі священики хочуть, щоб капелан знаходився поруч із військовослужбовцем там, де воякові найважче.

– Запропонована модель передбачає, щоб військовий капелан у Збройних силах України, інших мілітарних формуваннях був військовослужбовцем. Чому це важливо?

– Як я вже говорив, нині капелан є працівником Збройних Сил України відповідно до наказу міністра оборони від 2016 року. Не військовослужбовцем, який служить за контрактом, а працівником за трудовою угодою. Такий стан речей показав себе як недієвий та неефективний.

Одне із найголовніших питань стосується функціональних обов’язків військового капелана. Не має бути так, що прийшов він у військову частину й не знає, що йому робити: чи то святити казарму, чи вести бесіду з солдатом... Це ж армія, обов’язки у військовій частині повинні бути прописаними, особливо, якщо ти працюєш із особовим складом. Планувати, організовувати, виконувати, давати вказівки. Не придумувати собі роботу, а працювати згідно із розробленим планом, звітувати перед командиром і тим, хто цей план спустив зверху.

– До речі, кому підпорядковується капелан? Командиру підрозділу чи Церкві?

– І командиру підрозділу, і Церкві, оскільки він священик, а капеланство є місією церкви.

Далі ще один суттєвий мінус: нещодавно працівникам ЗСУ скоротили заробітну плату. Якщо кілька місяців тому капелан отримував 7 тисяч гривень на місяць, то сьогодні – 5 тисяч, а серед капеланів є такі, кого взагалі поставили на півставки.

Надбавок, як у військовослужбовців, за першу-другу лінії в зоні бойових дій немає, а перебування на війні потребує забезпечення – речового, продовольчого. Їсти він не має права разом із особовим складом, бо не стоїть на котловому забезпеченні.

Звісно, що «голим-босим-голодним» його не залишать. Хоча був, скажімо, прецедент, коли контролюючі органи наклали штраф на військову частину, де в солдатській їдальні разом із усіма обідав священик. На його харчування гроші не виділяються, а він їсть, значить, одного солдата не догодували. Така от логіка перевіряючих.

Якщо капелан отримав поранення, лікуватися буде за власний кошт – в госпіталь дорогу йому закрито, бо він не є військовослужбовцем. У разі його загибелі виплати родина не отримає.

Тому командири зараз нечасто відсилають військових капеланів у зону бойових дій. Нині на фронті значно менше військових священиків ніж було, скажімо, у 2015-2017 роках.

Зрозуміло, що й їжа знайдеться, й одяг волонтери привезуть. Але це категорично неправильно – ми повинні не йти всупереч законам, а бути прикладом їхнього виконання. Віруючі люди поважають свою державу та її закони.

Тому ми хочемо, щоб цей аспект був вирішений. А це може статися лише в один спосіб – коли капелан буде військовослужбовцем. Як цивільний відповідного соціального пакету він не отримає.

– Духовний персонал користується захистом відповідно до Женевських конвенцій 1949 року. Чи траплялися випадки загибелі військових капеланів у російсько-українській війні, що триває восьмий рік?

– Конкретно від кулі, дякувати Богові, ніхто з священиків не загинув. Проте чимало серед нас втратили на війні своє здоров’я. Є священики з контузіями, з набутими на війні хворобами. Були такі, що померли від цих захворювань. Їхав на війну здоровим, повернувся і в 45 років його не стало через інсульт. Так в нас померли два капелани.

– Якою передбачається проєктом закону відповідність військових звань і штатних посад?

– Після призову солдатом і проходження курсів капелан отримує військове звання або молодшого лейтенанта, або лейтенанта. Далі він йде на приготовану посаду: якщо капелан батальйону, то це буде капітанська посада. Капелан бригади – посада майора або підполковника.

– Чим був не такий попередній проєкт Закону про військове капеланство, який Верховна Рада VIII скликання навіть ухвалила в першому читанні?

– Він був так би мовити «велосипедом із квадратними колесами». В тому законопроекті йшлося про створення Асоціації капеланів як юридичної особи, що надаватиме послуги Збройним силам України. Які такі «послуги»? Таке взагалі могли придумати люди без жодного уявлення про капеланську службу й про те, як вона має виглядати.

Хоча маю визнати: нині набагато важче займатися темою військового духовенства в армії. Тема дещо перезріла – робити це треба було ще в 2014-2015 роках, у гостру фазу війни.

– Як у запропонованому вами проєкті №4626 «Закону про Службу військового капеланства» врегульовано питання московського патріархату? Чи є у Збройних силах України капелани від УПЦ (МП)?

– Про московський патріархат в законопроєкті не йдеться взагалі. Але є одна норма, яка відсилає до закону, який забороняє допускати на режимні об’єкти представників релігійних спільнот, центри яких знаходяться в державі, що здійснила агресію проти України. Тобто представник такої організації не має права бути в українському війську.

Щодо священика від московського патріархату, один такий нині є в бригаді тактичної авіації під Києвом. І виходить, перебуває він там всупереч закону.

Ірина Назарчук