Яким, на думку митрополита Шептицького, має бути справжній лідер та що його гартує?

1. Першою передумовою лідерства за Шептицьким є вміння шукати не свого, а загального добра. Цю рису митрополит Андрей сформулював у одній зі своїх молитов: «Нехай Бог завжди дає нашому народові мудрих провідників у суспільному й політичному житті, які би шукали не свого, а загального добра, які би здійснювали провід, а не улягали кожному вітрові загальної опінії, які би сміливо і голосно признавалися до принципів Христової віри».

2. Лідерство — це не панування, а служіння. Андрей Шептицький формулює духовну основу ефективного служіння так: «Хай Божий закон буде правилом вашої поведінки й вашою метою. Ідучи цією дорогою, без жодного сумніву, найкраще послужите Батьківщині й майбутньому нашого народу».

3. Любов — важлива ознака лідерства, що творить природну і надійну основу порозуміння. Адже без любові лідерство неминуче набуде ознак маніпулятивності та зловживання людською довірою. Андрей Шептицький каже: «Аби привернути душу народу, треба його любити, треба розуміти всі його потреби, цінувати всі його чесноти, шанувати й любити його культуру і традиції та прагнути змінити чи ліквідувати лише погане».

4. Щоб бути успішним лідером треба повністю «воплотитися» у життя тих, кого ти хочеш повести за собою, стати для них своїм. У своїх молитвах ми звично просимо для родини: здоров’я, щастя, достатку, життєвого успіху. Таким є голос нашої епохи. Натомість молодий Андрей Шептицький перед постригом у монахи просить у Бога: «Зволь, Господи, вибрати собі з нашої родини священників, апостолів, святих мучеників». У цих словах ми бачимо його спроможність до самопосвяти на служіння й мучеництво.

5. А ще митрополит зазначає:«Служба любові, мої дорогі, не знає лаврів доти, доки жертва ще не повна, а жертва однієї хвилини не заступить довголітньої мурашиної праці. Не зривами однієї хвилини, лише безупинним напруженням і безупинним жертвами аж до крові та смерті багатьох поколінь двигається народ. І легше часом кров пролити в одну хвилину ентузіазму, ніж довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і переносити спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір'я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед перемогою, ані винагороди перед заслугою!».

Чимало серед нас зрікаються свого революційного пориву до чистоти і зневірено йдуть на компроміс зі всюдисущим злом. Українці можуть бути прекрасними у своєму ентузіастичному пориві, проте на довготерпеливу «мурашину працю» їх, останнім часом, явно не вистачає.

Митрополит закликає нас бути готовим іти проти течії і переносити все те, на що наштовхується інакодумець: «і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір'я своїх…». Ці прикрі супутники часто стають ознакою того, що ти йдеш правильним шляхом.