Посеред багатьох стресів і випробувань цього року Небеса порадували справжнім подарунком – бути причетною до такого інтелектуального бенкету, як Літня богословська школа у Волосі, Греція. Школа, що проходить уже вп’яте (але для мене – вперше), є жестом підтримки України з боку уряду Греції та Еладської Православної Церкви. В її рамках Волоська академія богословських студій робить внесок у підвищення освітнього рівня викладачів українських духовних закладів.

Але назвати подію «курсами підвищення кваліфікації» значило би не сказати нічого. Школа вразила без перебільшення зоряним складом викладачів – із Греції (митр. др. Грігоріос Папатомас, проф. Дімітріос Мосхос, др. Пантеліс Калаїдзидіс, др. Ніколаос Аспруліс, др. Нікос Куременос), США (проф. Гейл Волощак, Марія Терсс), Канади (проф. Пол Ладусер), Австрії (с.др.Васса Ларін), Британії (о. проф. Брендон Галлахер), Німеччини (др. Георгіос Вландіс), Румунії (др. Іонут Біліута), Туреччини (митр. др. Максим Вгенопулос).

Однак і українські слухачі підібралися, скажімо прямо, непересічні. Олександр Філоненко, о.Володимир Вакін, о.Андрій Дудченко, о.Георгій Коваленко, о. Іов Ольшанський, о.Олег Кожушний, Лідія Лозова, Олексій Чекаль,– щоб назвати лише кілька імен. Відповідно, освітній процес не зводився лише до викладання матеріалу. Це завжди був двосторонній обмін думками, жвавий і безпосередній.

Лекції охоплювали широке коло предметів: сучасне богослов’я, церковне мистецтво, історія Церкви, патрологія, канонічне право, еклезіологія, практичне богослов’я, психологія і психотерапія, біоетика, міжрелігійний і міжконфесійний діалог тощо. І кожна тема викликала резонанс і породжувала дискусії.

При моєму чималенькому досвіді участі в подібних подіях, мені все ж здається, що цього разу обговорення між слухачами і лекторами були як ніколи глибокі, серйозні і плідні. І впевнена, що це не випадково. Річ у тім, що Школа зібрала у Волосі (у такому рідкісному сьогодні офлайні!) низку провідних українських філософів і богословів, які, разом із усім нашим народом, переживають одне велике спільне потрясіння. Ця обставина великою мірою виводить за дужки усі внутрішні розбіжності і концентрує всі думки на спільному колі питань – про нашу ідентичність, нашу історію, наше покликання в контексті ширшого світу. Насправді, у доброзичливій та інтернаціональній атмосфері Школи ми особливо гостро відчули потребу зрозуміти самим і пояснити світові, хто ми і в чому унікальність традиції, яку ми представляємо.

Подекуди ми могли гостро реагувати на те, що здавалося поширеними штампами стосовно української культури; однак викладачі зустрічали наші уточнення дуже охоче. Вони були раді познайомилися з українським баченням, яке практично не фігурує у міжнародному академічному просторі, навіть на найбільш відкритих площадках. Адже наш голос досі заглушений усталеними наративами, в яких Україні просто немає місця.

Це усвідомлення спонукало всю нашу команду міркувати, ЯК зробити православне богослов’я України помітнішим на Заході і ЩО саме ми як традиція маємо повідомити світові. Результатом цього брейнштурму став проект низки конференцій з українського богослов’я, орієнтованих на західну аудиторію. Першим кроком до втілення цього амбітного задуму є виявлення проблем, які впродовж століть були вузловими для української богосовської думки – і тих больових точок, які спонукають нас мислити сьогодні. Ці вузлові моменти періодично виявлялися і в ході обговорень на Школі.

Одним із неочікуваних для мене моментів став стриманий підхід усієї нашої – досить ліберальної – команди до «лівої» агенди, притаманної великій частині сучасного західного богослов’я. У контексті протистояння відвертому геноциду важко сприймати образ християнства, де нічого не важать національні та культурні особливості, де світла есхатологічна перспектива прагне затьмарити й упразнити як історичну пам’ять, так і напругу актуального моменту. Дебати довкола цієї проблематики виявились найбільш запальними, але й творчими і повними інсайтів.

Звісно, не обішлося і без дискусій про природу «русского мира», патанатомією якого займається дедалі більше фахівців усього світу. Що відбувається на наших очах у самісінькому центрі Європи? Архаїчне зіткнення етносів, за яким стоїть лише «етнофілетизм» кожної зі сторін? Змагання модерних націй? Чи боротьба вільних європейців із гібридним постмодерним симулякром, який всього лише експлуатує національні та релігійні наративи?

Усіх питань і усіх тем не перелічити. Але два тижні такої інтенсивної інтелектуальної роботи, без сумніву, і оголили лакуни в нашій сучасній богословській думці, і надихнули працювати над ними, і згуртували команду з корифеїв і початківців, готових братися до такої роботи. За це натхнення ми щиро дякуємо Богові, уряду Греції, Димитріадській митрополії Еладської православної церкви і гостинним організаторам Літньої школи.