"Звільню й покрию люди моя..."
Під Покровом Божої Матері
Марія, мати Ісуса... З чим можна порівняти її роль у становленні цивілізації, яка й дотепер ще, після всіх секулярних буревіїв і безвірницького замаху на сутність Творіння, називає себе християнською? Можливо, з тендітною сосною, яка силою свого коріння незбагненно довго тримає колосальні кам’яні брили над безмежжям моря? А може, з прозорим джерелом, яке тихо й навіть лагідно, але нестримно пробиває нашарування мулу?
Християнське світосприйняття немислиме без Марії; храми, присвячені їй, існували вже у V столітті; Вселенський собор 431 року в Ефесі, який визначив Матір Божу як «теотокос», тобто Богородицю, угрунтував традицію християнського Сходу, для якого головним було саме бого-материнство Марії; на християнському Заході натомість вшановують Марію як діву (Мадонну).
Георгій Федотов, згадуючи про написи в багатьох південноіталійських гробницях («Я син Землі і зоряного неба»), зауважує, що навряд чи русичі претендували на друге — небесне —походження. Вони усвідомлювали себе синами-безбатченками Великої Матері. Перетин гинучого язичництва й перемагаючого християнства спричинився до змішання культу Рожаниць із вшануванням Божої Матері, яка постала втіленням Материнства, божественного Материнства як такого. Саме ім’я Божої Матері, яке у грецькому богослов’ї стало знаменням перемоги над несторіанською єрессю, Русь позбавила теологічного присмаку, наповнивши надзвичайною емоційною силою. «Безбатченки»-русичі у слові «теотокос» ставили наголос не на першій, а на другій складовій цього імені. Для них Марія — не лише мати Христа, але вселенська Мати. Божественна жіночність дає дивовижний імпульс усьому давньоруському космосові, й той не втомлюється обертатись навколо ідеї пошуку могутньої, яка перевершує все уявлюване, жіночої сили.
Вшанування Марії увійшло в плоть і кров християнізованих народів, її образ надихав і титанів, і людей зовсім простих, абсолютно не обізнаних у богословських премудрощах. Богородиці присвячували й велично-суворі акафісти та паракліси, і щиро-зворушливі селянські молитви.
В Україні ставлення до Марії особливе: не казатиму, що найтепліше з-поміж усіх народів — хто здатний це визначити? — але все ж особливе. Русичі вірили, що Пресвята Матір допомогла Ярославові Мудрому розбити печенігів 1036 року, що вона покарала половців у XII столітті за знищення Десятинної церкви і врятувала Почаївський монастир у XVII столітті від «турків з татарами». Марії присвячено безліч українських обителей і храмів, її образи в Києві та Зарваниці, Корсуні та Самборі, Добромилі та Почаєві народ і Церква шанують як чудотворні. Свято Покрови Божої Матері було храмовим на Січі, отож зовсім не випадково 14 жовтня 1942 року вважається днем заснування Української Повстанської Армії.
Я вже не кажу про незліченні замовляння, величання, колядки й побожні пісні, присвячені Богородиці, про літературні твори — від апокрифічного «Ходіння Богородиці по муках» княжої доби до Шевченкової Марії, про українську топоніміку з її Богородицями і Богородчанами.
Посвята українського народу під Покров Божої Матері має дуже давню традицію. 1037 року віддав під її опіку свій народ і військо Ярослав Мудрий, 1940 року митрополит Андрій Шептицький повторив цю посвяту, благаючи Пречисту Діву взяти під свій покров стражденний «в цих лютих часах війни» народ. «Ти одна... можеш повести діло з’єдинення Церков такими дорогами, що різні українські віровизнання наблизяться, що зникнуть між ними всякі роздори, спори й ненависті, а запанує братня любов...» — писав незадовго до смерті митрополит.
2 серпня 1970 року у французькому Лурді кардинал-патріарх Йосиф Сліпий знов посвятив увесь український народ під Покров Богородиці, звернувшись до неї з палкою, гарячою молитвою. «Ще дзвенять у наших вухах стогони й голоси борців, що клали голови за волю України в чотирикутнику смерті... Хто ж нам допоможе, як не Ти, Пречисте?»
Нарешті позаминулого року, у травні 1995-го, відбулася посвята українського народу під Покров Божої Матері ієрархією Української греко-католицької церкви. Ця подія зібрала в західно-подільському селі Зарваниця, з давніх-давен відомому як чудотворне місце, близько мільйона учасників. Було прочитано вітання папи Івана Павла II (його оприлюднив кардинал Франьо Кухарич), глава УГКЦ кардинал Любачівський виголосив проповідь; відбулися урочисті процесії, нічні чування, конференції для молоді тощо.
Посвячуючи Україну під омофор Богородиці, владики просили в неї ласки для нашої країни й чи не найбільше — єдності. Єдності в суспільстві, єдності для церков. «Мати Божа, — сказано в соборному посланні ієрархії УГКЦ, — вислухала наші молитви та благання й вимолила у свого Сина волю і незалежність для українського народу, а для Церкви в Україні — повну релігійну свободу... Випроси нам великих святих, героїв християнської любові, дай нам таких синів і дочок, які працюватимуть для єдності Церков».
Людина і світ. — 1997. — №10. — С. 23—24.
Людмила КАЛІНІНА
