Релігійна журналістика набагато цікавіша, ніж про неї думають, — проф. Алла Бойко

— Пані Алло, Ви давно серед тих, хто просуває справу релігійної журналістики. Чому така увага до цього напрямку і з чого все почалося?

— Зараз не дуже модно бути скромною, тому відповім, так би мовити, згідно з трендом. Моя монографія “Преса Православної Церкви в Україні” (2002 р.) була першою науковою “ластівкою”, яка відкрила поле релігійної журналістики в Україні. То було досить давно — я побачила в бібліотеці кілька православних періодичних видань ХІХ століття, почала їх читати і вивчати. А потім усе закрутилось, як у детективному романі — знаходила релігійні газети і журнали, досліджувала творчість публіцистів… Вдалось повернути в культурний і науковий обіг більше 130 назв лише православної періодики. Підготувала кілька лекцій із цієї теми, прочитала спецкурс. З часом з'явилися аспіранти і докторанти, які хотіли досліджувати релігійну журналістику, вони відкривають нові ракурси, — і це дуже цікаво!

Увага до цього напрямку саме тому, що релігійна журналістика — багатоаспектна! Є і буде. У цій темі можна і варто висвітлювати проблеми політики, державотворення, культури, освіти, мистецтва, туризму, війни, навіть спорту. Без розуміння релігійного підґрунтя цих проблем неможливо чітко і ясно висвітлити більшість питань нашого життя.

— Чи є зацікавлення серед студентів у такій спеціальності?

— Так, однозначно! Є вмотивовані студенти, зацікавлені у темі. Але й буває таке: приходить студент на спецкурс, не очікуючи нічого корисного для себе. А потім слухає лекції, розбирається у проблемах — і буквально відкриває очі! Дуже часто чую наприкінці занять: “Ми й не думали, що може бути так цікаво!” Радію.

Але ще один момент: коли є якась видатна релігійна подія — то мені постійно телефонують, пишуть у месенджер, на е-мейл, навіть приходять на роботу студенти і випускники. Питання всі типові: як висвітлити ту чи іншу подію; які історичні передумови її; які прогнози тощо. Коли були події, пов'язані з Томосом, я майже не відходила від комп'ютера і не випускала з рук телефон. І від багатьох наших журналістів чула: “Чому нам не пояснювали це, коли ми вчились в університеті?” Тоді й укріпилась думка: магістратура з релігійної журналістики необхідна. Адже потрібні якісні медіа, серйозні фахівці, здатні цікаво подати інформацію.

— Які інституції, фахівці допоможуть студентам отримати практичні релігієзнавчі знання? Як ми знаємо, в Україні багато релігієзнавців і наукових осередків, але коли журналістам потрібно отримати фаховий коментар, то спеціалістів катма...

— Як завжди, Відділ релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди. Вироблена цим творчим колективом методологія є основою і імпульсом для створення магістратури.

Не думаю, що так уже й мало фахівців, які здатні дати журналістам коментар із проблем релігії. Анатолій Колодний, Людмила Филипович, Олександр Саган, Віктор Єленський, Оксана Горкуша, Ольга Недавня, Віта Титаренко та ін. — вони постійно виступають у медіа.

Під час навчання у магістратурі “Релігійна журналістика” багато уваги буде приділено коментарю та іншим жанрам виступів у ЗМІ. Сподіваюсь, це зацікавить релігієзнавців, які здобули освіту на рівні бакалавру і відчувають необхідність у продовженні навчання і в публічній діяльності.

— Який головний акцент буде робитися і чому?

— Акцентуються два напрямки — паломництва і релігійний туризм та мистецтво. Паломництва і релігійний туризм сьогодні набувають величезної популярності. Це один із видів міжкультурної комунікації, і саме тим він цікавий для багатьох. Певно, що складовою релігійного туризму є всі види мистецтва, яке має бути гідно і різнобічно висвітлено, в першу чергу, в ЗМІ.

Втім, релігійний туризм складається із багатьох факторів — не лише культурологічних та просвітницьких, а й політичних, економічних, ідеологічних тощо. Тому й передбачається ще один вид комунікації — написання текстів для екскурсій для різних аудиторій. Насправді, це дуже важливий момент. Часто екскурсоводи використовують свою імпровізовану “трибуну” для пропаганди тієї чи іншої ідеології або акцентують увагу на тому, що здається важливим їм, а не слухачам і глядачам. Тому й будемо вчити працювати з аудиторією.

Викладання в нашому університеті йдеться українською мовою, але під час навчання студенти зможуть вивчити ще кілька мов і удосконалити ті, які вже знають. Я не випадково наголошую на необхідності навчального процесу українською. Адже ми знаємо, що в багатьох державах мешкають наші громадяни. Вони можуть здобувати освіту магістерського рівня і проводити екскурсії для подорожуючих українців, працювати в релігійних медіа, яких чимало в діаспорі. Вітчизняні суспільно-масові і політичні, але в першу чергу, релігійні ЗМІ, потребують фахівців.

— У той же час, як Ви самі сказали, журналісти потребують коментарів насамперед на внутрішньоконфесійні і суспільно-релігійні теми. Чи будуть викладатися дисципліни, які допоможуть зрозуміти ці напрямки релігійного життя?

— Так, певно! Це навчальні дисципліни “Релігійні проблеми в світових суспільно-масових медіа”, “Релігія і проблеми глобалізації та конфліктів”, “Актуальні проблеми релігійної психології” та інші. Ці дисципліни будуть читати серйозні фахівці, професори, доктори наук. По суті, це базові навчальні дисципліни.

— Ви згадали про українців з діаспори, а як вони зможуть у Вас навчатися?

— Так, зможуть. І хочуть. Активно дізнаються про безліч дрібниць — верифікацію дипломів (якщо отримали освіту за кордоном); цікавляться навчальним планом; тими, хто буде викладати. Навіть про можливість практики в іноземних релігійних медіа запитують. Мислення прагматичне — шукають власні шляхи в житті і впевнені, що з нашою магістратурою знайдуть цікаву роботу. До речі, з величезною повагою ставляться до Університету імені Тараса Шевченка. Приємно!

— Зараз популярний такий підхід, що на магістерську з журналістики насамперед запрошують бакалаврів з інших спеціальностей, які мають базову фахову освіту (наприклад, політологія, економіка) і хочуть навчитися її використовувати як журналісти. Чи не варто робити акцент на бакалаврах-релігієзнавцях і навчати їх журналістських жанрів?

— Думаю, що так. Студенти, які отримали ступінь бакалавра за спеціальністю релігієзнавство, мають розширювати свої знання і вміти публічно виступати, в медіа зокрема. Йдеться не лише про жанри. Змушена ще раз сказати — ми вчимо роботі з масовою аудиторією, виступам в ЗМІ, комунікації. Релігієзнавча і журналістська освіта — в пріоритеті. Але й філологи, політологи, соціологи можуть отримати додаткові знання і спеціальність для того, щоб витримати конкуренцію на ринку праці.

— Туризм і екскурсії не зовсім те саме, що журналістика, — вони ближчі до історії і географії. Чим Ви переконаєте вступників, що саме на Вашу програму варто поступати, щоби стати фахівцями з релігійного туризму?

— Йдеться про підготовку фахових текстів для екскурсоводів на релігійних об'єктах, про телевиробництво екскурсій, репортажів і фоторепортажів релігійної спрямованості, публікацію в медіа різножанрових матеріалів для паломницьких і туристичних агенцій, рекламних текстів тощо. Хто проводить екскурсії в храмах і на місцях паломництв? Найчастіше — представники духовенства. Що вони говорять? Переважно те, що вважають цікавим для себе, а не для аудиторії. Або те, що їм надрукували на машинці в десь у 1980 році. До речі, саме священники, які проводять екскурсії або супроводжують туристичні групи в місця паломництв, активно цікавлять нашою освітньою програмою.

— На жаль, на релігійну тематику “фахові” екскурсоводи часто говорять ніяк не краще, а місцями священники дійсно краще, бо не висловлюють цілковиті небилиці задля примітивного “опіуму для туристів”, на кшталт: тут треба потерти для щастя, а тут треба свічечку поставити для сповнення мрій…

— Це не найгірше! Хоча, дійсно, дурять туристів — і це сумно. Дуже прикро, коли замість екскурсії ведеться пропаганда — і не релігійна, а суто політична. Просування “русского міра”, до якого часто вдаються в лаврах на території України, а той в окремих храмах. Ще на початку 2000 років була в Криму, на екскурсії до скельного монастиря. Стільки ворожнечі було в словах духівника про “розкол” в православних церквах, “про засилля татар у Криму”, “про боротьбу з ісламом”! Це екскурсія чи “пятихвилинка ненависті”?

— До речі, а Вам не пропонували викладати щось подібне семінаристам? Щоби вони також уміли працювати з туристами.

— Поки що — ні! Втім, був сумно-кумедний випадок. Прийшли з групою студентів на знайомство з одним із храмів. Старовинна споруда, дуже красива, з драматичною і навіть трагічною історією… Екскурсовод почав говорити про те, які єпископи і архиєпископи служили тут і коли саме — докладно і монотонно, з датами і титулами. Змушена була після екскурсії розповідати про історію храма і церкви в цілому. Лише тоді зацікавились студенти.

— Ви багато років вже викладаєте спецкурс з релігійної журналістики. Які теми у цій сфері найбільше цікавлять молодих журналістів?

— Найбільше цікавляться темою “Церква і політика”. І так уже багато років. На другому місці — проблеми мистецтва, особливо кінематограф. Багато хто цікавиться релігійним туризмом, адже більшість подорожує із задоволенням. А тут ще можна дізнатись про культуру, мистецтво, фольклор тощо.

— Чи плануєте започатковувати ще інші викладацькі проекти, скажімо, окремі вузькотематичні курси, практичні школи, онлайн-заходи? Зокрема, для тих, хто вже фахово працює, але потребує знань і навичок.

— Онлайн заходи — можливо. Проте всі тематичні курси, все інше — лише межах магістерської програми. Вона має бути корисною і цікавою для студентів, а також для їх потенційних роботодавців. Тому й вимагає багато уваги, а значить, часу і сил. Утім, підібралась команда однодумців — у них можуть бути ідеї щодо просування цієї теми.

— Якщо порівняти тематику і кількість публікацій про релігію в українських мас-медіа, то за останні 20 років відбулися суттєві зміни. Але чого Вам особисто ще бракує, щоби Ви хотіли, щоби було більше або загалом появилося?

— Бракує якісної публіцистики. Є дуже цікаві проекти — культурологічні, історичні — проте вони поодинокі і найчастіше присвячені дуже вузький проблемі. В ЗМІ не вистачає філософського осмислення нашого життя, віддзеркалення ролі і функцій духовенства в суспільстві. Дуже і дуже бракує міжнародного контексту. Для багатьох журналістів нібито Церкви у вакуумі існують, разом із священиками і громадами.

— Нарешті, які поради Ви б зробили різним релігійним організаціям і Церквам, щоби їх життя було краще висвітлено у ЗМІ?

— Головне, не ховатись у “мушлю” власної релігійної організації, не закриватись від суспільства. Усвідомлювати, що журналіст “заточений” на сенсацію. Тобто, на першому місці — винятковий випадок, майже завжди зі скандальним шлейфом. Висвітлення благодійної діяльності, життя громади, видатні особи церкви, та ін. не завжди цікавлять журналістів. Тому й аудиторія дізнається про них із вузько-церковних медіа. І то в кращому випадку. Тому, якщо хочете, щоб про вашу релігійну організацію дізналось суспільство — йдіть до журналістів і розповідайте про себе. Амінь!