Релігія в кіно
Не говоритиму тут про фільми, які сюжетно пов’язані з біблійними чи біографічними історіями. Там мало хорошого, хіба що чотири (Пазоліні, Скорцезе, Кавані та Гібсона) вартують уваги.
ТІЛО ХРИСТОВЕ (режисер Ян Комаса, Польща, 2019)
Один з найсміливіших фільмів останніх років, які досліджують силу віри сучасної людини. Історія хлопця з кримінальним минулим, який волею випадку та підміни стає священником у віддаленому гірському селі. Поступово йому відкривається як лицемірство офіційних церковників, так і мудрість та сила Божа, яка дозволяє по-справжньому служити заплутаним у власних гріхах людям.
ОБ'ЯВЛЕННЯ (режисер Ксав’є Джаннолі, Франція, 2018)
Фільм підіймає складну тему віри сучасної європейської людини і проектує її у досить ризикованому ракурсі. Розповідає про історію процесу новочасного об’явлення Діви Марії, яке зійшло на молоду дівчину з французької провінції. Перевірку правдивості цієї справи на запрошення Ватиканської комісії розслідує військовий журналіст, який щойно повернувся з Близького Сходу, де втратив свого найближчого друга.
Фільм провокує дискусію про роль церкви у сучасному світі як соціальної та духовної інституції, яка, як і цивілізація, сьогодні також переживає кризу. Але важливішим є те, що він стимулює глибокі роздуми над проблемами персональної віри та морального портрету сучасної людини.
ГОЛГОФА (режисер Джон МакДона, Ірландія-Великобританія, 2013)
Чесне бажання розкрити таємниці людської душі робить фільм персональним сповідальником. А ідеально відтворена візуально-акустична атмосфера сучасної Ірландії, реалістичний сюжет, бездоганна фактура персонажів не дозволяє йому перетворитись у моралізаторство та догматизм. Історія священника, який очікує на власне вбивство і має на це сім днів, набуває символічності універсальної притчі про любов і ненависть, помсту і прощення, доброту і байдужість.
Усі персонажі – такі ж, що оточують нас у повсякденні, різні у силі своєї доброти і схожі у грішній природі. Фільм проникає у приховані шари людської душі, байдуже проминаючи суєтність та марнославство цивілізації успіху, якою вважає себе сучасна Європа.
ШЛЯХ (режисер Еміліо Естевез, США-Іспанія, 2010)
Захоплююче road-movie, позбавлене мелодраматизму чи штампів, про людей з різними життєвими історіями, які наважились на найважливішу у житті подорож – пройти caminо de Santiago, або дорогу паломників.
Це зворушливий фільм про наше життя, про наших сучасників, з різних країн, з різних поколінь, з різними причинами пройти свій шлях. Сюжет фільму делікатно зв’язує життєві історії в одну вервицю, водночас відкриваючи красиві краєвиди Піренеїв, спокій середньовічних містечок, природність старовинних звичаїв, особливості етнічних відмінностей чи принади національної кухні. З героями ми відкриваємо Європу по-новому – з духовними місцями, спільними нічлігами, з добрими зустрічними, готовими допомогти та зрозуміти.
МОВЧАЗНЕ СВІТЛО (режисер Карлос Рейгадас, Мексика, 2007)
Фільм оголює рани людської душі і переконує, що любов та пристрасть, обов’язок та гріх – неминучі противаги, які розгойдують життя кожного.
Для розгортання історії режисер віднайшов на півночі Мексики громаду менонітів – старовинної протестантської гілки північнонімецьких колоністів, які зберегли не лише світле волосся та германську працьовитість, але і вкрай суворі звичаї релігійного і повсякденного життя. На тлі цього розміреного, впорядкованого традиціями побуту зароджується любов фермера, батька шістьох дітей, до іншої жінки з їхньої ж громади. Надихаюче відчуття від зустрічі з жінкою всього життя та усвідомлення неможливості розриву усталених сімейних зв’язків приносять біль трагедії та визволення.
УСМІШКА МОЄЇ МАТЕРІ (режисер Марко Белоккіо, Італія, 2002)
Фільм максимально наближається до релігії як з зовнішньо особистісної, так і з внутрішньо офіційної сторони. Стрічка розповідає про сучасного художника, який був залучений у кампанію про визнання своєі матері святою. З цієї фабули режисер вибудовує справжню драму стосунків людини з церковним оточенням та внутрішніми переконаннями і, звичайно, зображує деякі аспекти життя Ватикану, які для більшості залишаються прихованими.
АНДРІЙ РУБЛЬОВ (режисер Андрєй Тарковскій, 1966, СРСР)
Бездоганно знята і скомпонована філософська притча про піднесене і нице в людській природі, промальована на історичному тлі смутних часів Московського князівства в часи татарського іга. Метафоричні акорди слів та кадрів занурюють глядача кожного нового покоління в молитовний, натхненний духовною силою стан. Фільм, який потребує не лише терпіння, але й максимальної інтелектуальної та духовної роботи під час перегляду.
ПРИЧАСТЯ (режисер Інгмар Бергман, Швеція, 1962)
Бездоганний за художньою формою та змістом фільм, який залишає на руках стійкий запах, але такий рідний, як у новонародженої дитини, яку притуляєш до чола у молитві за її щасливу долю. А ще – у наш самовпевнений час – це погляд надії, звернений до невидимого Бога.
Сумнів, страх, страждання, любов, смерть наповнюють простір фільму. Але лейтмотивом звучить ідея, що людина без віри втрачає свою природу, і, відповідно, сенс. Тема віри розкрита чесно, без жодних компромісів і спрощень. В основі кризи цивілізації лежить криза віри. Усе решта – війни, деградація моралі, ослаблення культури, технологічний занепад – лише наслідок результату стосунків людини з внутрішнім духовним світом, який побудований на вірі. Вірі у Бога, у людину, у кохання, дружбу, людяність.
СЛОВО (режисер Карл Теодор Дрейєр, Данія, 1955)
Класичний фільм, який до сьогодні залишається у фокусі релігійно-філософських дискусій про можливість віри у наш час. Історія про складні стосунки старого батька, віра якого похитнулася, зі своїми трьома синами, кожен з яких по-своєму шукає шлях до гармонії зі світом. Фільм відображає різні грані та способи віри, чим викликає людину на безкомпромісний внутрішній діалог, залишаючи місце як сумніву, так і надії. А універсальність ідей, які підіймаються, робить його актуальним для кожного покоління.
Олег Яськів
Телеграм-канал: https://t.me/cinema_Yaskiv
Повні тексти про фільми на prostir-kino.com.ua
