Різдвяні дива від Зої Жук

Усе починалося з Різдва… Світ, мрія, віра, радість, майбутнє і… казка.

– Ще з дитинства з усіх свят найбільше я любила саме Різдво, — розповідає Зоя. – Мені подобалось усе, хоч трохи пов’язане з цим святом: колядки, свята вечеря, народні обряди, листівки, вірші, вистави, мультики… Це захоплення довгий час не було усвідомленим, тільки десь років у шістнадцять я раптом це зрозуміла… Уже в студентські роки якось спробувала надіслати на конкурс свою «Казку про справжнє Різдво», і вона посіла І місце. Тоді й почала потроху збирати свою «різдвяну колекцію»: прозові та поетичні твори українських і закордонних авторів, анонімні перекази та народні легенди, пов’язані зі святом.

На той час молода студентка-філолог і не підозрювала, що згодом її «золотий запас» спричинить справжню пригоду й принесе тисячам читачів неабияку святкову радість…

«Штурхан» від «хресної-феї»

Ще будучи студенткою, Зоя познайомилася з Галиною Кирпою, письменницею і перекладачкою. Якось ненароком поділилася з нею, що дізналася про цікаве американське різдвяне видання і вкотре зітхнула: «Чому таких книжок немає в Україні?» І почула у відповідь: «То зроби, ледача дівка! Сидиш на скарбові й нічого не робиш! Відчиняють тому, хто стукає… Розроби план книжки й запропонуй у кілька видавництв. Хтось та й зголоситься. Нині є велика потреба в таких книжках...»

Як не дивно, але саме цей «штурхан» став зав’язкою довгої казкової історії.

– Хоча тоді я лише розсміялася на такий заклик, – згадує молода письменниця. – Для мене те «зроби» прозвучало, як «дістань місяць з неба й наріж на скибки».

Але важливі слова просто так не забуваються. Вони крутяться в голові набридливим вихором і не дають спокою. І, щоби «мати чисту совість, мовляв, нічого не вийшло, але спроба була», Зоя таки зробила перелік письменників, які працювали в жанрі «різдвяної історії», реєстр текстів, що в неї вже накопичилися, а також намітила перспективи подальшого дослідження теми. А далі все робилося за тепер уже (через кілька років роботи) звичною схемою: дівчина набрала кілька проектів різдвяної антології й розіслала в декілька відомих видавництв. Але… справа не рухалася. Аж поки добрий різдвяний янгол не нашептав їй на вухо ще одну слушну пораду: запропонувати проект цієї книжки не дитячому, а релігійному видавництву. Минуло кілька днів, і з львівського «Свічада» прийшов лист: «Висилайте рукопис, ми беремося за видання книжки».

Головний редактор запропонував укласти якусь найпростішу різдвяну збірку за тим переліком текстів, який надіслала Зоя. «Якщо вдасться її продати, можна буде вести мову про видання всієї антології десь у трьох томах...», — завершив він свого листа.

«Різдвяна Антологія» й інші книжки до свят

Першою «ластівочкою» стала «Різдвяна ніч» (Львів: «Свічадо», 2006). Перший наклад цієї книжки майже розійшовся за два місяці – і це попри відсутність реклами й небажання світських книгарень брати видання до реалізації!

– Це був успіх, дарований Богом, – каже пані Зоя. – То ж можна було сміливо готувати наступне видання. Друга книжка мала називатися «Різдвяна проза українських письменників». Коли тексти були набрані, попередній обсяг підрахований, на нас знову, вже вкотре, чекала несподіванка: святочний доробок українських авторів неможливо помістити в одну книжку, чи навіть у дві… Так «Різдвяна Антологія», що спершу мені бачилася, як одна книжка, потім як тритомник, нарешті перетворилася на цілу серію.

Наразі вона складається з таких видань: «Різдвяна ніч» (історії та легенди в переказі ЗЖ, 2006), далі — три томи, що охоплюють твори українських письменників від ХІХ ст. до початку ХХІ ст. – «Святий вечір» (оповідання, 2007), «Казки Різдвяного Ангела» (казки, 2008), «Перед Божими яслами» (легенди, 2009). Також у «Свічаді» вийшли: «Мандрівка святого Миколая» (2007) – вона містить і житіє святителя, і розмаїтий художній доробок українських письменників (легенди, народознавчі замальовки, нариси про Микільські храми України, казки й оповідання); і збірник п’єс «Святий Миколай» (сценарії до свята, 2008).

Цьогоріч також вийшов збірник різножанрових творів для дітей українських письменників, подарункова версія для наймолодших читачиків – «Сніжнокрилі янголи». Ангельські казки й колискові, легенди про Божих посланців і віршовані молитви оселилися під однією палітуркою.

– Якщо чесно, – зізнається Зоя, – я боялася виходу цієї книжки, як іспиту, до якого не готова. – І додає: – Але за «Сніжнокрилих янголів» не соромно. Їх хочеться і читати, і роздивлятися… Книжка буде чудовим подарунком до зимових свят чи іменин. Мені хотілося у сім чи вісім років отримати таку книжку в подарунок, шкода, що не можна повернутися в дитинство й погортати цю книжку ТАМ. І я просто по-людськи щаслива, що долучилася до створення цього дива. У книжці не просто кольорові малюнки, а багато чудесних детальок: пір’їнка, що перелітає зі сторінки на сторінку, автопортретні мініатюрки художників у змісті, манюнє янголя після бібліографічно-технічних даних на останній сторінці… Дітям буде добра забава відшукати й порахувати всіх янголят.

На сьогодні Зоя працює над кількома серіями книг. Серед них — не лише різдвяні – адже, хоч все й починається з Різдва, але ним не закінчується…

У різдвяного проекту є сестра-близнючка, яка щойно стає на ноги, – це великодня серія. Уже цього року вийшла одна книга Пасхальної антології – «Великоднє диво». Є і ще один проект — «Християнські казки», який Зоя з любов’ю називає «нашою відповіддю Хронікам Нарнії» («Казки Божого саду»: твори українських письменників, «Свічадо», 2009).

Християнські читанки для родини та школи

Зоя Жук також бере участь у колективному проекті «Християнська читанка» як один із координаторів проекту. Уже вийшли «Весняна книжка», «Осіння книжка» й «Зимова книжка», а нині готується до друку «Літня книжка». За попереднім задумом, серія сезонних читанок має охопити все річне коло християнських свят за православним календарем. Багато молодих письменників-християн пишуть свої твори для цих книжок, підтримують починання й автори старшого покоління – бо всіх поєднує любов до Бога і дітей.

– Єдиний проект, який стоїть осібно від інших, – «Християнська читанка». Бо це не зовсім моя мрія. Це не просто командна робота чималої кількості людей: і редакції, своєрідного ядра (до якого входжу і я), і наших авторів-промінчиків. Але не ми вимріяли ці книжки… Отак уперше я зіткнулася з тим, що «відповідаю на чужу молитву». Серія «Християнська читанка» – особлива праця. Є читач, який чекає на книжки. Є талановиті автори, розкидані по всій Україні. Є неймовірно світла й обдарована художниця, яку Бог послав нам в останній момент, коли здавалося, що книжок не буде, або ж вони будуть без малюнків (страшно подумати!). Є трійко редакторів, які кожен має свою буденну працю, бачаться раз на сто років, зате ледь не щодня хоч-не-хоч стрічаються в Інтернеті. Є план-зміст із переліком тем, що мусять бути заповнені. Тільки головного немає – текстів. І їх потрібно створити: багато, різних, цікавих, натхненних, і щоб вони всі лягли в тематичну карту й добре пасували одне до одного. Щоб таке диво сталося потрібно багато молитов. Я ще, скажу чесно, не вмію молитися з такою самопосвятою. Тому роблю, що можу – трохи координую авторську команду й трохи редагую.

Усі автори та редколегія цього проекту працюють безкоштовно, сподіваючись не на гонорари, але на нагороду на небесах, свято вірячи в те, про що самі пишуть. Молоді письменники твердо переконані: якщо самі не напишуть якісних високоморальних книжок для своїх дітей, їх не напише ніхто. Щоправда, ініціатори проекту сподіваються, що з часом видання стануть на комерційну основу, і можна буде віддячувати письменникам не лише двома авторськими примірниками книжок.

Ініціатором проекту є Київське молодіжне православне братство святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба. Тому видання читанок підтримала Православна Церква Київського Патріархату. Це допомогло відшукати для них уже готову мережу розповсюдження.

Цьогоріч на Вінницькому різдвяному книжковому ярмарку відбудеться презентація цієї серії, що, як сподіваються організатори, дозволить донести видання до нових читачів.

Друзі та книжки

Молода письменниця не лише займається укладацькою роботою. Вона ще й просто автор, у чиєму серці зароджуються море казкових фантазій, які згодом виплескуються оповіданнями, повістями, віршами, скоромовками… Мріє видати власну книжку.

– Боюся поспішати з авторським дебютом. Часто за першою книжкою й визначається письменницька доля. Хай краще спершу мої твори прийдуть до читачів через часописи й збірники, а тоді – апробовані й розсмаковані – самостійною книжкою.

Торік Зоя Жук запропонувала своїм трьом подругам – Оксані Лущевській, Валентині Вздульській, Ксенії Сахацькій – разом написати конкурсну роботу «Рiздвянi повiстi». І вони посіли другу премію «Золотий лелека» видавництва Грані-Т – книжка щойно до свят вийшла з друку.

– Жанр «різдвяної історії» мені чисто інтуїтивно видався прохідним – і таки інтуїція не підвела, – усміхається ініціаторка. – А взагалі, головне завдання кожного з моїх проектів – дати читачу щось, що раніше було «літературною діркою», а кожному з авторів – поштовх і віру, щоби дорости до авторської книжки.

Для цього письменниця також проводить майстер-класи на своєму блозі. Вона вірить у якісну й цікаву літературу для дітей – християнську літературу! – і її віра творить дива. І не лише різдвяні…

Про творчу майстерню

– А що ти відчуваєш, коли зароджується ідея, коли ти її втілюєш, і коли вже є плід праці? – запитую.

– Мабуть, усі мої проекти від безсоння. Ото лежиш: «Овечка номер 5, овечка номер 25, овечка 137… Біла овечка… Пастухи, Вифлеєм… Різдво… Книжки… Скоро треба вже подарунки купляти… Ото би знайти в книгарні для N. таку книжку! Та, напевне, такої немає… Як немає? Та повинна бути!» Ось із цього здивування: «Як такої книжки немає? Вона має бути!» – починалися більшість моїх проектів: «Різдвяна антологія», «Сніжнокрилі янголи», «День святого Миколая», «Християнські казки». Це я перераховую лише ті, що вже увінчалися успішними виданнями. І я вилізаю з-під теплої ковдри, поночі набираю на комп’ютері план-ідею проекту – і лише тоді можу заснути.

Інколи я «бачу» тільки назву і тему збірника, решта приходить під час роботи. Інколи – всі деталі майбутньої книжки, включно з поліграфією… У будь-якому випадку, ця мрія має бути настільки харизматичною, щоби довкола проекту виросла команда однодумців.

Так було зі «Сніжнокрилими янголами». Я лежала в ліжку, після чергової застуди, щойно минули зимові свята, було сумно-нудно. І раптом мені запахла книжка – той, хто працює з поліграфією, знає, що свіжонадруковані книжки по-особливому пахнуть. У ту хвилину я знала вже про майбутню книжку все: тему (зима та янголи), жанр (казки, молитви, колискові), колір обкладинки (синя), розмір, обсяг… І головне – то має бути робота якнайбільшої кількості письменників і художників, бажано, молодих. Єдине, чого я не знала: де я візьму авторів і видавця для своєї мрії. Я підвелася з ліжка й то все розказала чоловікові. І він – як завжди! – повірив у мене: «Спробуй! Це успішна ідея!» І я написала план проекту – отак, як його бачила: від палітурки до настрою творів. І показала це кільком друзям – друзі вподобали майбутню книжку для своїх дітей. Потім кільком знайомим письменникам – і їм захотілося писати на задану тему... І раптом робота закипіла. Й видавець озвався одразу, як тільки показала сирі напрацювання.

– Усе так просто?

– Я не хочу сказати, що книжки народжуються легко. Є і праця до запаморочення (у бібліотеці, з авторами), і суперечки між редакторами (особливо важкі через дистанційний спосіб роботи), і такі життєві капості, як подорожчання паперу в кілька разів… Але якщо ти робиш щось із повнотою віддачі, з любов'ю, з вірою – воно обов'язково здійсниться, яким би запаморочливо нереальним не видавалося на початку, і принесе радість людям.

– А далі, яка вона – зустріч із готовою книжкою?

– Коли здаю рукопис у видавництво, то почуваюся, як витиснутий лимон. Кілька днів відсипаюсь і їм шоколад. А тоді втома відступає і в голові виринають нові ідеї. А тоді несподівано швидко пролітають 6-7 місяців – і з друкарні приходить наклад. І раптом твоя праця (та що там праця – мрія!) стає матеріальною: вона пахне папером і фарбою, шелестить сторінками… і навіть тексти, які ти разів сто прочитав під час редагування, надрукованими мають інакше звучання, інакшу ауру… вони ніби оживають, крокуючи до читача. А ти дивуєшся: «Як, я чимось причетний до цього дива? Не може бути…» Бо вже давно живеш іншим проектом, іншою книжкою…