Рош га-Шана. Солодке свято серед гіркоти буднів

Впродовж двох днів, 19-20 вересня, євреї відзначатимуть Рош га-Шана – новий – 5781 рік. Чим він відрізняється від європейського нового року, а чим на нього схожий? Укрінформ розповідає про цікаві особливості цього свята.

Голова року

За часів «пізнього» Брежнєва був такий анекдот: «Один радянський громадянин звертається до радянського єврея: «А скажіть, будь ласка, у вас вже 5740 рік?» «Ну, так», - відказує той. «І що, як там було – чи дожили ми до розвиненого комунізму?» «Та кому як…», - задумливо відповідає єврей». До речі, нині у Мережі потужно поширюється свіжа версія: У того ж діда запитують; « Правда, що у євреїв починається 5781 рік? – Правда, а шо? – Чи не підкажете, чим закінчився 2020-й?» Щоправда, не відміну від попередньої версії, старий нічого не відповідає. Чим завершиться 2020-й – це складніше за комунізм...

Утім, жарти жартами, а Рош га-Шана насправді свято серйозне і відповідальне. І зовсім не схоже на європейське святкування нового року: ані вам келихів шампанського о дванадцятій ночі з загадуванням бажання під ялинкою, ні гучних феєрверків. Рош га-Шана перекладається з івриту як початок, «голова» року. Святкується два дні поспіль, які називають одним «довгим днем». Перший день Рош га-Шана завжди припадає на один із чотирьох днів тижня: понеділок, вівторок, четвер чи суботу. І ніколи на неділю, середу чи п’ятницю. Варто також зауважити, що це передовсім релігійне і родинне свято, сповнене величезної кількості смислів.

По-перше, це день народження світу, перший день існування людини, але, водночас і День суду. Цього дня в Книгу життя записується доля всього світу і визначається, що повинно статися з кожним у новому році. А ще це час духовного звіту кожного юдея за минулий рік і неодмінне зобов’язання духовно оновитися.

Рош га-Шана не є найбільш веселим єврейським святом (найвеселіші – Пурім і Сімхат Тора) – радше радісним. Надзвичайно весело його відзначають хіба що Брацлавські хасиди, послідовники цадика Нахмана, які щороку з’їжджаються на святкування нового року в Умань.

Подарунки на Рош га-Шана раніше не дарували, але часи змінюються, свята комерціалізуються і на сході, і на заході, тож нині, навіть у релігійних сім’ях, прийнято щось дарувати, передусім дітям. Також у ці дні ходять у гості, відвідують родичів.

З Рош га-Шана починаються 10 днів молитов і покаяння, які ще називаються «грізними й великими» днями, а закінчуються найголовнішим і найбільш урочистим святом – Йом-Кіпур (День спокути, Судний день).

Осінь, молодик і Терези

Рош-га-Шана завжди святкують восени, першого і другого тішрея (вересень-жовтень). Єврейський календар – місячно-сонячний, тому всі свята є «рухомими». Тішрей – сьомий місяць єврейського релігійного календаря. А ще цей місяць пов’язаний із сузір’ям Терезів. Згідно з кабалістичною традицією, це також дуже символічно, адже на шальках терезів знаходяться добрі й погані людські вчинки.

І ще одна цікава особливість Рош га-Шана: свято відзначається під час молодика, коли природній супутник Землі фактично не видно. «На яке свято Місяць ховається? – запитує Талмуд. – На Рош га-Шана». Всі інші єврейські свята припадають на другий чи третій тиждень місяця, коли на небі повний місяць, або майже повня. В цьому теж проглядається певний символізм: Всевишній навіть у День суду залишається Милостивим і наче «приховує» людські проступки.

Святковий стіл

Як і до будь-якого іншого свята, єврейські господині готуються до Рош га-Шана заздалегідь. На святковому столі в ці дні можна побачити ті продукти і страви, які символізують все те добре, що люди хотіли б мати в прийдешньому році.

Новий рік варто неодмінно почати з добрих прикмет. Після спеціальних молитов і омовіння рук розрізаються хали – спеціальні круглі хліби у формі вінка, що символізують циклічність часу. Шматочок хали вмочують обов’язково в мед, а не в сіль – щоб рік видався солодким. На столі неодмінно має бути риб’яча чи бараняча голова (в залежності від общини, тому що нюанси святкування у кожній із них можуть різнитися) – щоб бути «на чолі, а не в хвості», морква, нарізана кружальцями – за формою і за кольором вона нагадуватиме золоті монетки й символізуватиме багатство; овочі й фрукти – знак надії на щедрий урожай. Також головним традиційним фруктом Рош га-Шана є гранат, зернятка якого мають символізувати людські чесноти. Цього дня забороняється їсти щось гірке чи кисле, аби прийдешній рік не був сповнений гіркоти.

Шофар

Одним із головних атрибутів цього свята є шофар – порожнистий баранячий (чи козячий) ріг, трубні звуки якого стійко асоціюються з Рош га-Шана. Навіть ті євреї, які дуже рідко ходять у синагогу, цього дня обов’язково мають туди прийти, щоб послухати шофар. У нього також трублять і наприкінці Йом Кіпур. Шофар має нагадувати про Божий суд і спонукати кожного до самопожертви. Також вважається, що трубні звуки шофара очищують помисли, схиляють до покаяння і свідчать перед Престолом Слави на користь Ізраїлю. Звук Великого щофара, виготовленого з рогу барана, принесеного в жертву замість Ісаака, має сповістити про прихід Месії. Існує також давня хасидська легенда про те, що звуки шофара збивають з пантелику Сатану, який доповідає Богові про людські гріхи. Нечистому заважають голосні звуки і він ніяк не може сконцентруватися: плутається, починає знову, аж поки Богові не обридає і він не проганяє його геть. Ну, а грішним людям лише того й треба…

Ташліх

Цікавим обрядом Рош га-Шана є ташліх – ритуал першого дня свята, який здійснюють ближче до вечора. Після відповідної молитви гріхи минулого року символічно – у вигляді хлібних крихт – викидають у проточну воду (в море чи річку).

Образно кажучи, це називається «згодувати свої гріхи рибам», або «вивернути кишені та втопити гріхи». Молитва ташліх має вірші з книги пророка Міхи (7:18-19; в українській традиції – Михей): «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину… Знов над нами Він змилується, наші провини потопче…, кине у морську глибочінь усі наші гріхи».

Розкаяння

Однією з важливих складових Рош га-Шана, наступних десяти «грізних днів» і Йом Кіпур є розкаяння (на івриті тшува) – ключове поняття юдаїзму. Тшува – це абсолютна й цілковита реконструкція особистості, яка охоплює не тільки теперішнє, але й минуле і майбутнє. Людина має швидко каятися в своїх гріхах, не відкладаючи це «на потім». Існує така хасидська притча: Якось банда розбійників вирила підземний хід і втекла з в’язниці. Тільки один злодій відмовився втікати разом із усіма й залишився. Коли прийшов тюремник, відкрив камеру й побачив у ній лише одного бандита, то побив його палицею, приповідаючи: «Жалюгідний волоцюго! У твоєму розпорядженні був підземний хід, через який ти міг би вибратися на свободу, але ти не зробив цього! Тепер начувайся!…» Підземний хід у цій притчі означає тшуву, а розбійник, який не втік – грішника, котрий зволікав з покаянням. Тож справа людська – каятися, а Божа – милувати.

Як повторював Бердичівський рабі Леві Іцхак: «Подібно жінці, котра страждає від пологових мук і каже, що ніколи не ляже зі своїм чоловіком, але згодом забуває про свою обіцянку, ми щоразу… зізнаємося в своїх гріхах і обіцяємо виправитися, але потім знову продовжуємо грішити. Ти ж продовжуєш прощати нам гріхи наші».

Свято будь-де і за будь-яких обставин. Навіть, у концтаборі

Рош га-Шана святкували завжди і за будь-яких обставин. Наприклад, у Радянському Союзі це було тихе родинне свято і його відзначали завдяки старшим жінкам, які були носіями культурно-релігійної традиції. Героїня одного з творів Ісаака Башевіса Зінгера зізнається, що навіть у концтаборі на Рош га-Шана ніколи не залишалася одна і завжди намагалася святкувати це свято.

Власне про це згадує і Елі Візель – в’язень Освенціма і Бухенвальда. У нацистських концтаборах він перебував разом із батьком. Разом вони теж намагалися – наскільки це було можливо – дотримуватися релігійних звичаїв свого народу. У таборі смерті… Це було дуже важке святкування: «Десять тисяч ув’язнених зібралися на урочисту службу – старости блоків, капо, служителі смерті. «Благословіть Вічного…» Голос рабина був ледве чутний. Спочатку мені здалося, що це вітер. «Благословенно Ім’я Вічного!» Тисячі голосів повторювали благословення, схиляючись, наче дерева під час буревію…» (Елі Візель, «Ніч»). Люди воліли залишатися з Богом і за таких обставин, коли Він їх, здавалося б, покинув…

Побажання Тев’є-молочара

На Рош га-Шана вітають одне одного і бажають щасливого і солодкого нового року. Це свято радісне, але не галасливе. Спрямоване вглибину і вгору водночас. Свято совісті – звіту за минулий рік і сподівань на рік прийдешній. Свято подяки. А ще – надії на те, що новий рік буде ліпшим ніж минулий – завдяки милості Божій і людському прагненню стати трішечки кращими. Для кожного окремо і для всіх разом.

Що ж, повторимо вслід за Тев’є, героєм оповідань Шолом-Алейхема, побажання на Рош га-Шана: «Нехай допоможе так Бог мені і вам у прийдешньому Новому році, щоби було у вас, як у молитві сказано: «Онови дні наші, як і в давнину…» А мені нехай допоможе Господь у моїй справі! Щоб я і конячина моя були здорові, щоби корови давали багато молока, щоб я й надалі міг служити вам вірою і правдою, доставляючи сир і масло…» Зі святом!

Світлана Шевцова