В повсякденних розмовах інколи чуємо і самі вживаємо, часто образною мовою, слово "ангел(и)". Хто вони такі? Яка їхня місія? Чи мають вони вплив на людей? Чи можлива присутність диявола і його вплив у Церкві? Чим живе сучасна людина? Чи не ведеться вона на приманки лукавого? Коли буде знищене всяке зло, антихрист і диявол?

«На початку створив Бог небо і землю» – такі перші слова Біблії.

Церква завжди вчила, що під сло­вом «небо» мається на увазі ангельський світ. Його створив Господь ще до створення видимого світу і лю­дини. Ангели – це безтілесні чисті духи, які мають швидкий розум, свобідну волю і покликані служити сво­єму Творцеві. На початку всі ангели були святими і добрими. А потім велика частина, підбурена одним із вищих ангелів Люцифером, повста­ла проти свого Творця і таким чи­ном появився світ злих ангелів, не­чистих духів, демонів, бісів. Відтоді вони є носіями зла і сіють його поміж людьми. Нам, земним людям, важко говорити про небесний світ і розумі­ти його. Це дано тільки тим, хто великими подвигами молитви і пос­ту очистили своє серце від гріхов­ного бруду. Тоді, за словами Хрис­та, можна бачити не лише ангель­ський світ, а й навіть Творця. «Бла­женні чисті серцем, бо вони поба­чать Бога», – сказав Спаситель.

Багато об’явлень ангелів описано в «Житті святих», а особливо про духовні подвиги великих монахів: ас­кетів, пустельників, самітників (згада­ти хоча б святих Антонія, Пахомія, Онуфрія).

Явлення добрих ангелів завжди було захистом і заступництвом проти всяко­го зла. І, навпаки, явлення злих духів було засторогою, небезпекою і загро­зою для душі. Це було знаком і закли­ком до покаяння, а отже навернення до Бога, до строгого посту, щирих і рев­них молитов. Добрий і злий ангел – це дві реальні сили, які завжди і всюди суп­роводжують людину. Якій силі вона на­дає перевагу, на яку більше покладаєть­ся і надіється, до якої більше молиться і твердо вірить у її допомогу – та, влас­не, і допомагає. Добра – на добро, зла – на зло. Кожен з нас, ще від хрещен­ня має доброго ангела-хоронителя, який оберігає від усякого зла, а особливо від гріха. Добровільною згодою на зло ми його проганяємо, а ревністю до добра привертаємо.

Дивна і повчальна розповідь про од­ного, ради Христа юродивого, прихо­дить до нас ще з XVI ст. Юродивими (які свідомо видавали себе за немудрих) пе­реважно були святі люди. Щоби в такий спосіб відкрито прилюдно викривати будь-які і будь-чиї гріхи – вельмож чи навіть самих царів – не боячись кари. Вони вели аскетичний спосіб життя, строго постили і довго молилися. Біль­шість з них жила на вулиці. Майже всі мали дар яснобачення, дар бачити ан­гелів. Ось такий юродивий ходив по міс­ту і кидав камінням чи гнилими яблука­ми в стіни храму чи монастиря, в стіни будинків, в яких творилися всякі безза­коння, – обіймав, цілував і щиро плакав біля них. Як виявилося, він був людиною чистого серця, а отже, бачив біля стін храму і монастиря злих духів, які не смі­ли входити всередину з людьми, а біля стін будинків, де чинилися всякі гріхи і беззаконня, були добрі ангели, які плакали і молилися за душі людські, що ги­нули в гріхах.

В середині XX ст. Папа Павло VI го­ворив, що диявол уже через шпарку пролазить в Церкву. А Пресвята Бого­родиця ще 1917 року в Фатімі (Португалія) говорила, що в кінці світу лукавий входитиме в Церкву через навстіж від­чинені двері і навіть засяде на її верху. Очевидно, шлях, за багатьма ознаками нашого часу і яснобаченнями багатьох святих, від шпарки до відчинених две­рей ми вже пройшли.

Сьогодні замість плоду з дерева доб­ра і зла диявол підносить нам мамону й успішно спокушає народи та людей при­манкою під гаслами: «Нікого і нічого не бійся», «Бери від життя все», «Живи в своє задоволення».

Хіба не такими принципами керується сьогодні світ. Хіба не на це нице, мі­зерне, смертне тіло, яке насправді є лише жменькою землі (з землі ти ство­рений і в землю повернешся), стало ідо­лом і фальшивим богом, ради якого і для якого спрямовані чи не всі сфери діяль­ності людини: і політика, і економіка, і розваги, і медицина тощо. А Церкву Христову, яка проповідує спасенну нау­ку, має, пропонує і дає все необхідне для спасіння, для щасливого вічного життя, сьогодні вже явно витісняють на другий план. А, правду кажучи, і Церква, на превеликий жаль, в особі своїх служи­телів сама відгороджується від суспіль­ства й обмежує на нього свій вплив. Хто, скажімо, в наш час забороняє священ­нослужителям іти з Божим словом до професорів, викладачів, вчителів, сту­дентів і учнів всіх навчальних закладів України, вболіваючи за кожну душу і спасаючи її? Не двічі на рік, на урочисті лінійки, на початку і в кінці навчально­го року, а в будь-який, погоджений з ректорами і директорами час, для лек­цій і уроків найважливішої науки Небесного Вчителя. І першими в цьому, спов­нюючи свою апостольську місію, зви­чайно, мають бути наші ієрархи. Ми не тільки маємо посвячувати храми й офі­си, каплички і таблички (пам’ятні дош­ки) і т. д., брати участь в різних урочис­тостях, ювілеях і святкуваннях, промов­ляючи штамповані вітання, і вважати це головним у сповненні своєї місії. Навіть ревних звершень богослужінь і сповнен­ня обрядів недостатньо. Ми самим Спасителем зобов’язані не лише і не стіль­ки словом, як добрим прикладом влас­ного духовного життя, вчити суспіль­ство чесності й справедливості. Так ми врятуємо наш народ і державу.

Церква – це праведність, чесність, справедливість і порядність. Яка Церква – такий народ, влада і держава.

Диявол поступово опановує люд­ством. І коли його влада стане очевидною і явною для всіх, тоді за повелінням Божим архангел Михаїл зі своїм воїн­ством небесним остаточно знищить ан­тихриста, його послідовників і диявола, і запанує вічне Царство Христа.

Святий архангеле Михаїле, моли Бога за нас.