"Что имеем - не храним, потерявши - плачем"... А сьогоднішні хмельничани навіть сльози з себе не видушать, коли своїми руками донищують те, що залишилося від старого міста Проскурова. Але цій церкві пощастило вціліти. І нині вона - не лише найстаріший храм, а й найдавніша кам'яна споруда, яка збереглася на території міста. Освячено її було у травні 1837 року, відтак цьогоріч їй 175. Ювілею цієї церкви присвячено виставку, яку ми влаштували у музеї історії міста Хмельницького.

"Что имеем - не храним, потерявши - плачем"... А сьогоднішні хмельничани навіть сльози з себе не видушать, коли своїми руками донищують те, що залишилося від старого міста Проскурова. Але цій церкві пощастило вціліти. І нині вона - не лише найстаріший храм, а й найдавніша кам'яна споруда, яка збереглася на території міста. Освячено її було у травні 1837 року, відтак цьогоріч їй 175. Ювілею цієї церкви присвячено виставку, яку ми влаштували у музеї історії міста Хмельницького.

Відверто кажучи, сам не сподівався, що на відкриття виставки прийде стільки людей, у тому числі троє священиків. Відверто кажучи, я непокоївся, чи прийде нинішній настоятель церкви, архімандрит Антоній, якого у місті шанують, але при тому вважають людиною по-чернецьки суворою. Але він не тільки прийшов, а й промовив до гостей виставки. Проповідник він чудовий не за красою слів, а за їх суттю, його промова водночас була проповіддю - і при тому звучала так, що кілька десятків гостей виставки не "заслухалися", а з увагою слухали його. Послухайте частину у цьому відео:

Не справдилися й сумніви, чи не буде виставка бідною на історичні матеріали. Коли збирали експозицію - окрім власних матеріалів, звернулися до управління Хмельницької єпархії УПЦ, обласного архіву, до громадського музею "Православ'я Поділля". На активну участь у створенні експозиції благословення дав митрополит Хмельницький і Шепетівський Антоній. Так в експозиції з'явилися священицькі ризи початку ХІХ століття, стародруки того ж часу, чимало інших експонатів. Допоміг експонатами, документами, фотографіями протоієрей Сергій Причишин, член Національної Спілки краєзнавців України. Він же як науковець виступив з розповіддю про непросту історію православ'я на Поділлі (саме цій темі присвячено значну частину його кандидатської дисертації).

Додав я дещо й від своєї родини - мій прадід у 1920-ті роки був старостою парафії цього храму. Якби знаття - ще років 30-40 тому у старій прадідівській хаті можливо було знайти та врятувати чимало богослужбових книг, які опинилися там після "першого" закриття церкви у 1937 році. А зараз мені вдалося знайти лише частину Требника, який був в ужитку у період з 1896 по 1917 рік...  А мій найближчий родич Леонід Западенко свого часу зробив та зберіг донині фотографій церкви зачиненої. У 1980-ті роки вона була приміщенням міського архіву і, як свідчать фотографії, планувалася то під влаштування музею атеїзму, то під... музей історії міста - саме під той, у якому я зараз працюю, і у якому власне й триває виставка до 175-річчя храму. Дійсно дивний історичний випадок!