Любомир Гузар: Перш за все треба постаратися щоби закон був праведний

Виступ блаж. Любомира Гузара на II Всеукраїнській конференції християн-юристів «Біблійні цінності в юридичній діяльності» (http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/45038/)

Гузар: Слава Іісусу Христу! Усіх присутніх я вітаю сердечно, і дякую Вам, що Ви мали відвагу мене послухати. Але я відразу застерігаюся, що якої ж особливої мудрості від мене не почути. Бо я не буду презентувати якусь тезу, чи якусь тематику особливо. Я дуже вдячний за те, що я за останні кілька хвилин почув, це мені дуже-дуже сподобалося і я дуже вдячний попередньому доповідачеві, панові Чорноморцю (http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/45261/), за його слово. Бо воно багато чого відсвіжило в пам’яті і взагалі навіть дещо і нового дало. Я дуже сердечно вдячний.

Моя презентація, властиво, може тривати й п’ять, може й сім хвилин. Бо я не хочу вам щось представляти багато, а радше я хочу стільки скільки мої сили відповідати на те, що вас цікавить. Я не хочу нічого від себе казати, бо знаєте, я вже старий чоловік, а старий чоловік має свої способи, свої зацікавлення, свої наголоси, що так скажу, нюанси свого представлення, чи радше бачення світу. Я не хочу цього всього накидати. Я радше хочу почути від вас, що вас цікавить і в міру, як я згадав, моїх сил, які є досить обмежені, все ж таки дещо з досвіду, старатися доповнити, відповісти. Так що властивими доповідачами на цій  частині програмі будете ви. Я тільки, дозвольте,  як я згадав, на кілька хвилин, хочу звернути увагу на три моменти.

Вже було згадане, як то гарно що ми, представники різних конфесій сидимо тут разом, і я думаю, що це дуже щось позитивно. Бо це значить що, не зважаючи на ті зовнішні, як сказав, різниці, які нас ділять... Не зважаючи на те, в основному, ми християни і сповідуємо ту саму віру. Отже сам факт, що ми є разом, це вже є дуже важливе.

Я би хотів ще щось тут викладати. А саме: що є таке дуже-дуже виразно спільне для нас усіх. Ми, як знаєте, маємо певні труднощі разом співслужити богослужіння. Але одне в чому ми абсолютно є одні і однакові: це є читання Святого Письма, Біблії, Божого Слова. Це надзвичайно важливий момент, те що нас вже сьогодні, дуже-дуже виразно об’єднує, це є Святе письмо – Біблія.

Я може навіть вам скажу таку невеличку тайну, а саме, що є така пропозиція, щоби відбути великий похід, у центрі Києва. В якому, кожний хто буде брати участь у цьому поході, хто би він не був, буде нести примірник Святого Письма. То не буде якась демонстрація з якоюсь ідеологією, це буде, мало би бути. Така була думка висказана, а може вона ще й здійсниться.

Ми всі здавалося б поділені, але властиво об’єднані головно Святим Письмом. Я дуже підкреслюю оцей примат Святого Письма.

Друга думка. Щоби звернути вашу ласкаву увагу на те, що Святе письмо це є Боже слово. Бог говорить до нас. А з того Божого слова ми можемо дуже багато чого навчитись. Я думаю це надзвичайно важливе, щоб ми чи спільно, чи поодиноко, особисто вглиблювалися в те, що нам каже Господь Бог. Ви, так я зрозумів, у своїй професії хочете християнство зробити в якийсь спосіб провідною думкою. Дуже гарно, і дуже правильно, я думаю. Але як ми це зробимо? Слухаючи Бога, читаючи то що є написане, прислухуючись до того що нам цей текст каже. Бо цей текс є текст, яким Господь Бог щось нам передає. Це є те саме Слово Боже, Яке сотворило світ. Отже, це є творче слово.

І з цього я хочу третю думку сказати, а саме: бачите ми ось так призвичаєні, що в школах ми сидимо довгі роки і вислухуємо виклади, читаємо книги і набираємо багато інформації, знання. І пізніше, ось так як ми сьогодні зійшлися, стараємося це все якось зрозуміти. Дуже гарно, дуже позитивно, дуже цікаво. Але я хотів би підкреслити такий елемент, що ми християни, віримо, що ми не тільки від Господа Бога одержуємо інформацію. Що Він нам каже як ми повинні, хто ми є, звідки ми є, куди маємо йти, як маємо поводитися, але що Господь Бог дає нам також силу. Оце що ми повіримо здійснювати. Я тому пригадую що це Слово Боже записане в Святому Письмі це є Творче слово. Це не є тільки, як прочитали книгу як десять, чи сто, чи тисячу інших книг з яких ми черпаємо знання. Але що Святе письмо – Біблія, яка дає нам основну інформацію про найважливіші правди нашого існування, що вона також дає нам силу. Крім того, Господь Бог створив церкву, я так скажу, як засіб щоб нам допомогти. Щоби ми краще зрозуміли те, що читаємо, щоб ми там мали кращі засоби в спільних молитвах, святих тайнах, для здійснення того що Господь Бог нам каже зробити. Отже, ми є, що так скажу, в дуже потужній позитивній позиції не тільки пізнати, але й здійснювати те, в що ми віримо, як Божу правду, яку ми хочемо в нашому житті здійснювати. Стільки від мене. А тепер прошу, ваша черга. Прошу друже.

Питання: Дякую вам Блаженніший, за те, що Ви люб’язно ділитесь своїм словом. Я також знаю, що Ви знаєте, що ми представляємо тут професійну діяльність, тобто юридичну діяльність і наша конференція називається «Біблійні цінності в юридичній діяльності». Знаєте, хотілося б Вас почути, що би Ви сказали які ті є основні біблійні цінності для успішної юридичної діяльності і для успішного впливу на нашу країну з метою її змінення?

Блаженнійший Любомир: Це таке велике питання. Ну але я буду пробувати хоч трошки щось до цього сказати. Може  я почну з кінця вашого питання, якщо я правильно це зрозумів. Бачите, читаємо Святе Письмо. Це незвичайна книга, це книга в якій дуже багато розповідається про людське життя. Конкретне, практичне, щоденне людське життя. Беремо чи книги історичні, чи книги мудрості, чи книги пророчі в Святому Письмі, ну а вже головно цілий Новий Завіт, беремо і там пізнаємо. Там багато моментів, які ми можемо ідентифікувати також в нашому житті. Сьогодні, то не є тільки, що ми щось читаємо про минувшину.

Я дам вам примір. Знаєте, ми думаємо, що коли відкривши Святе Письмо відразу перші глави читаємо, перші вірші говорять про першу людину Адама і Єву, прародичів наших. Отже, читаємо глибоку-глибоку тисячами років стару історію, як то було. Ні, історія Адама і Єви, то є історія сьогодні кожного з вас тут присутнього, кожного і кожної, кожної людини, чоловіка й жінки. Це є історія пояснення взагалі, як людина живе сьогодні, якими втішається дарами і які небезпеки мусить зустріти. Отже, це не є щось минувшого, це є щось дуже-дуже актуальне. Отже, так би сказати, ми маємо там дуже конкретне представлення різних життєвих проблем. Я візьму також за примір, було би гарно, якби ви, юристи, собі від початку до кінця Святе Письмо описали, простудіювали, що в Святому Письмі є сказане про юристів. Люди думають, що корупція то є тільки в двадцять першому столітті. У нас стара історія. У Святому Письмі багато сказано про корупцію. Отже, те що ми думаємо сьогодні, дуже щось таке знаєте особливе для нас. Якщо уважно прочитаємо, то пізнаємо багато з того що діється сьогодні навкруги нас було і щодо цього що було  святого і того що є розуміється Боже Слово займає позицію, щось про це каже.

Це було щодо примінення до сьогодні. Але тепер ще дуже важлива річ. Так як вже було в тій доповіді, яку я мав нагоду слухати, тепер вже було дуже виразно натякнене, ті поняття, ось такі скажемо людські права. Такі поняття основні, ґрунтовні. Вони є на підставі Божого Об’явлення. А Боже Об’явлення до нас приходить, між іншим, також, і через в головному, Святе Письмо. Там ми знаходимо властиве джерело, що таке людські права,  що таке свобода. Це все я назву таким словом, трошки дивним, така юридична ідеологія, ті основні-основні поняття. Що це є любов, що це є серце? Все це ми знаходимо там, у Святому Письмі. Значить, тут не розходиться тільки читати Святе Письмо. Тут розходиться про те, що ми маємо джерело пізнання. Але також і джерело усвідомлення що і хто властиво є джерелом тих всіх понять, які пізніше регулюють наші відношення, людини до людини, Бога до людини, людини до Бога і так далі. Тому, мені здається, це розуміння, пізнання джерел нашої християнської віри, як записано в Святому Письмі, як нас, якщо ми в це віримо, нам передає свята церква, це є надзвичайно важливе для нашого існування.

Питання: Вітаю Вас, Блаженніший. Маю одне запитання, воно більше юридичне, але невід’ємне від християнства. В нашій Конституції написано що церква відділена від держави. Але коли я про це розмірковував, ми з дружиною теж про це спілкувалися неодноразово. Якщо суддя, або адвокат стає глибоко віруючим християнином, у свою діяльність і професію він приносить християнські принципи. Він, коли проводить судовий процес, він керується також принципами християнства, те що написано в Біблії. Але коли приходить хтось інший (в той самий судовий процес), який не християнин і далекий від цього, і каже – я маю право і свободу. І цей публічний чоловік, суддя-християнин не може діяти всупереч законам, які записані. Він повинен дозволити робити, що ми християни називаємо гріх. А в нас у країні називають свободою. То моє запитання – яка ваша думка, як все таки співвідноситься, на вашу думку, церква і держава. Чи дійсно вони є розділені, чи це є щось близьке, схоже? Дякую.

Блаженнійший Любомир: Я надіюся, що коли ви з дружиною дискутуєте на такі вважливі справи, що ви не дуже сваритеся. Але бачите, це  питання, яке, мені здається, повторюється дуже багато разів. Відношення церкви і держави. Церква має своє завдання. Це є інституція створена Богом, засновник церкви є Бог, який церкву передав людям в значенні, що і членами є люди і також структура, що, так скажу є церква, церкви є в руках людей. Отже, є аспект такий Божий і є аспект людський. Але церква в обох аспектах має ціль яку? Вести людей до Бога. На це церква і існує.

Тепер же ж є держава, яка також, між іншим, не є, як казав Руссо, що то є тільки, скажімо, такий контракт людей, щоб якось не побитися, щоби зробити контракт між собою, будемо якось так старатися менше-більше один одного шанувати. Це держава, так само як сім’я, це є Божий твір. Значить державу треба трактувати як широку сім’ю, родину. Але ж завдання держави, це не є тільки забезпечити, щоби кожний мав дах над головою, щоби кожний мав у тарілці на столі і інші такі речі, скажімо, як освіта медицина і інші справи. Але завданням церкви є також дати людині можливість розвиватись духовно. Культура, мистецтво це є так само частиною, як, так скажімо, підставова домашня економія. Одним словом, держава має також завдання подбати, щоби людина могла цілісно розвиватися. Використовувати всі їй дані таланти і їй дані права.

Але тепер, яке ж відношення? Відношення є доповнення. Держава і церква доповнюють один одного. Коли, так би мовити, довгі часи, це поняття розділення  церкви і держави є частиною юридичної, чи з політичної традиції багатьох народів. Тут розходиться головно про що? Щоби один одного респектував. Щоби держава не намагалася диктувати церкві що вона має робити, а ні церква не диктувала державі. Бува так звана теократія. Маємо деякі народи,  держави, де елемент релігійний є керуючий і де найвищим керівником в даній державі є не є не вибраний орган чи парламент, але є духовний стан. Є так звана теократія. Це не є дуже зоровим,  бо тоді воно дуже обмежує можливість держави послужити всім людям. Держава повинна доповнювати, робити своє, а церква робити своє і в той самий час вони служать тим самим людям, тому самому народові у свій спосіб. Тож церква має також  такі додаткові, я назву це пророче завдання, де вона повинна звернути увагу держави, що і як треба робити, щоби забезпечити людям їх повні права. І також представити на чому ті права полягають. Але з другої сторони також і держава може теж позитивно, повинна забезпечити церкві можливість діяти. Але з другої сторони, також діяти в рамках свого призначення.

Тепер жеж, маєте конкретну особу. Так як ви це представили, який має певні переконання, релігійні переконання. Суддя, на мою думку, але це не тільки моя особиста думка, він як суддя має сповняти своє служіння згідно з законами які в державі, в спільноті є. Навіть, що, то мусимо взяти під увагу, навіть якщо ці закони противляться іноді його особистим релігійним переконанням. Якщо, тут треба вже дуже і дуже обережно підійти. Він має кожному, згідно із основним законом держави віддати те, що йому належить згідно із законом. Нема ради. Якщо він, якщо це противиться його совісті він є в дуже трудній ситуації. Іноді, йому може і краще сказати – я не вважаю що можу тут щось зробити, бо це противить… хоча це є дуже складний момент. З другої сторони, є інший момент яким треба зостановитись. Чи є цей закон справедливий, і як він є проголошений. Якщо би це закон був несправедливий в якійсь формі, справді несправедливий, тоді несправедливого закону не можна притримуватись. Все ж таки суддя в такій ситуації, рад не рад, мусить діяти згідно із законом. Раз він став на цю дорогу, раз він прийняв цей уряд в державі, він мусить основно слідкувати за законом держави. Якщо він вважає, що він не може, згідно з своїм сумлінням сповняти своє служіння. Повинен сказати: пробачте, я цього робити не можу, я іду інакше щось робити. Тепер же ж, закон є для усіх. Ми хочемо, і тут є дуже велике завдання правників юристів, дуже велике завдання, щоби закони були справедливі для усіх.

Бачите, справу, яку ви представили, це є справа вже конкретного судового рішення. Але, мені здається, що ви як юрист, повинні, а вся надія в Бозі є, що члени законодавчої гілки держави, влади, є люди, які мають солідну юридичну освіту. Ви повинні постаратися, щоби закони держави були такі, які відповідають підставовим правам гідності людини. Ми вже говоримо тут про постфактум. Вже закон є і тепер ми собі з ним маємо давати раду. Мені здається перш за все треба постаратися щоби закон був праведний, щоби закон узгляднював те що справді є справедливе. А це є також ваше завдання. Воно є ваше завдання як юристів, воно є ваше завдання як політиків. Ви повинні старатися, я тут не одну чи іншу партію підтримую, якщо взагалі такі партії є, але, що я засадничо.

Мені здається, що в політичному житті ми повинні мати людей, які сповідують певні дуже здорові моральні засади. Якщо християни, то так би сказати, самозрозуміло що так, але якщо не є християнином, ми беремо старий римський закон. Хоча то не були християни що його писали, а однак цей закон мав надзвичайно добру,  так сказати, підставу. Отже, щоби були зроблені правильно закони. Не, так знаєте, поспішно як тепер діється, навіть сам голова Верховної Ради мусив признати, що дещо зробили поспішно, непродумано і навіть пізніше зайшли в тупик. Ну і ми будемо знову мати зимовий час. Так? А так не сміє бути. Бачите це є дуже важливе завдання. Людей, які мають солідні переконання, перш усього релігійні. Але також, скажімо, і філософічні, я б сказав, і історично. Але також і дуже добре розуміти людину не тільки під оглядом психологічним, але також власне у своєму зрозумінні прав людини. Бо то що було згадано в Західній Європі, права людини. То зводиться до того, що кожний може робити що хоче. І що ти мені перешкоджаєш робити те що я хочу? Ні, права людини це не є робити що хочеш. Отже ці речі треба дуже серйозно брати під увагу. І як перше завдання, я би сказав, старатися щоби закони були праведні, справедливі, добре продумані. Беручи під увагу і гідність людини і її права. А тоді, мені здається, буде далеко менше труднощів для чи то прокурорів, чи для суддів, розглядати ці справи, бо буде певна спільна база. Я дуже багато наговорив.

Питання: Галина Мокрійчук, інформаційна агенція «Альфа-прес». На другу половину мого питання  Ви вже відповіли. Я хотіла запитати про те, чи мають юристи захищати всі права, які люди для себе вимагають? Ті самі гомосексуалісти і всі інші. А перша частина мого питання була такою: минулого року, на презентації вашої аудіокниги, «Суспільство і влада», Ви сказали дуже гарну фразу, яку вже цілий рік кругом цитують. Про те що влада і політика дійсно погана річ, через те, що її роблять погані люди, і щоб вона була гарною, туди мають йти люди віруючі і святі. Скажіть, чи є у Вас таке чітке визначення для діяльності юристів? Щоб ми почули і одразу зрозуміли, що саме мають робити юристи, щоб дійсно цей світ змінити на краще і стати дійсно захисниками дійсних справжніх прав  людей. Дякую Вам.

Блаженнійший Любомир: Ви сказали про політиків, носіїв влади, поставили питання про юристів, а я дозвольте, що так скажу, поширю це на всіх професіоналів, всіх людей. Всі повинні сповняти своє життєве завдання, покликання, дуже солідно, дуже чесно, стараючись те до чого вони покликані, дуже солідно випрацювати, щоби кожній людині було дано те, що їй належить. І мені здається, тут для мене не може бути найменшого питання, що юрист, повинен  у сповнені свого покликання, своєї професії, яка представляє його покликання, повинен бути надзвичайно сумлінний. Потрібно старатися пізнати правду і цю правду здійснювати. Це, мені здається, інакше бути не може. І це, я ще раз повторяю, відноситься не тільки до юристів, до всіх людей. Але, мені здається, що це може в житті і в праці юристів воно найбільше проявляється. І тому суддя має бути справедливий. Має справді свій в найкращий можливий спосіб своє покликання, свою працю сповняти. Тому я такий радий і вдячний за запрошення бути з вами. Тут, я так відчуваю, є люди, які хочуть, власне, християнство пропихати, що то має бути панівною релігією, але що які хочуть бачити християнство як забезпечення справжніх прав для усіх людей. І мені здається, що під цим оглядом, для мене тут не може бути жодного сумніву.

Питання: Блаженніший, таке конкретне запитання, яке представниками церков інколи важко чути і інколи важко відповідати. Але я покладаюсь на вашу мудрість і на Боже провидіння. В Україні менше десяти відсотків довіряють судам. Ще менше вірять в спроможність і бажання правоохоронців їхні права захищати. Скажіть, чи є про корупцію, про страшні судові рішення, і про все інше , що є в галузі права в країні…Скажіть, на Вашу думку, чи несе відповідальність за цей теперішній стан речей церква і християни? Якщо ця відповідальність є то, що ми можемо робити по іншому, аби через п’ять років ситуація була кардинально іншою, ми як християни-юристи. Дякую.

Блаженнійший Любомир: Бачите, питання, мені здається, не є таке дуже особливе, то не скажу що воно є важливе, воно є надзвичайно важливе. Але воно не є таке, що на нього не можна відповісти. Ми є спадкоємцями двадцятого століття. А двадцяте століття не прославилося, хоча і в певний момент таки прославилося, великими подвигами, позитивними подвигами. Але нажаль, було дуже багато негативного від самого початку минулого століття майже до кінця. І в чому полягають труднощі? Дві світові війни плюс в певній філософії, ідеології захитали моральну структуру суспільства. Моя мати мені оповідала, що, скажімо, в дев’ятнадцятому столітті, вона жила в західних областях, вона каже: знаєш, як ми говорили що це як корупція, підкупство, то це, щось цілком абстрактне. Траплялося, що були підкупства, але суспільство реагувало в дуже інший спосіб, реагувало, так би сказати зашоковано. Я вам дам примір, що на сьогодні щось є немислиме. Також моя мати оповідала мені, то є ще в двадцяті роки, був танець, забава так звана бальна. Каже коли на залу входили розведені люди, розлучені, порядні люди виходили. Чи то сьогодні хтось би повірив? Отже дуже змінилося моральне поняття, з дуже різних причин і сьогодні яке є наше властиве завдання сьогодні? Сьогодні наше завдання є відбудувати моральну структуру суспільства. Я тепер конкретно говорю про Україну. Це є наше завдання. Це є завдання наших церков. Не є важливим які храми ми будуємо. Треба храми. Але вони не мають бути якісь архитворні. Багато інших таких зовнішніх речей. Треба. Але основним завданням всіх наших церков і релігійних організацій є оживити, відновити схему моральної структури. Ми, які є християнами, маємо Богом дану структуру. Такий, скажу, спосіб об’явлення. Але не забуваймо, що  ті, які не мають того дару віри, які ми при Божій помочі ми одержали, це є дар Божий, це не є що ми щось заробили, заслужили. Є люди які цього не мають. То все ж таки мають філософію. Здорова філософія пояснює нам так званий природний закон, який властиво дуже збігається із християнським, з християнською мораллю. Тільки що його походження є іншим. Не з Божого об’явлення прямого, а через людський розум. А вже в кінці є сумління, яке незалежно чи ми християни чи не християни, незалежно від того воно говорить всередині, робиш добре, робиш погано, також від Бога дане, але в інший спосіб. Отже на підставі тих трьох, але ми, як християни, на підставі Божого об’явлення. А вже церква, як Божа установа, має абсолютно надзвичайно важливе завдання, я би сказав, сьогодні найважливіше завдання, проповідувати, заохочувати, (і в своїх власних рядах) плекати солідну мораль. На це, нажаль, хоч би трохи часу.  

Але воно не є неможливе. Навпаки, якщо будемо старатися, працювати, кожний для себе, всі разом, тоді ми осягнемо. І до цього ми повинні йти. І тому, скажімо, така зустріч, як ця сьогодні, люди, які свою професію, якщо я правильно зрозумів, хочуть сповняти по-християнськи. То значить, на засадах християнства і сумління, як личить християнам. Це є прекрасний завдаток тої кращої майбутності. Ми дуже часто на різні свята бажаємо одне одному добробуту, злагоди…Ми повинні понад усе мріяти і бажати і старатись відбудувати моральну структуру нашої суспільності. Це повинно бути тою провідною думкою і ми всі, незалежно до якої конфесії ми належимо, навіть не залежить остаточно яке наше віровизнання. Бо й інші віровизнання мусять у цьому напрямі працювати. Всі люди, чи то влада, чи то не влада, чи то нарід, чи то хто би то не був. Всі мусять працювати в тому напрямі. Якщо будемо того старатися, то … якийсь час нам возьме…Але не треба себе обманювати, що то раз-два можна зробити. Пам’ятаймо, що вибраний нарід 40 років блукав по пустині, бо не зміг призвичаїтися до нових обставин. А нові обставини, то був проголошений Божий Закон. Але ж наступне покоління увійшло до Обіцяної Землі.

Більшість з вас є молоді люди, то маю надію, що ви це побачите. Я вже старий чоловік…Але то є та мрія, у мене також, хотів би те побачити. Якщо Господь Бог не дасть, не має жодних претензій і так досить довго жив, але все ж для мене це не є байдужим. І не сміє це бути байдужим ні для нікого з нас. Ми хочемо бачити Україну моральною державою. А це є, мені здається, найважливіше завдання наших церков.

Питання: Блаженніший Любомир (Гузар), Валерій Хома, Національна академія держприкордонної служби, професор але і служитель Божий також, церкви євангельських християн-баптистів. Можливо Ви десь попередили вже моє запитання, але я все ж таки я хотів би конкретизувати деякі моменти, хотів би почути це від Вас. Якби в кількох словах, можливо в кількох виразах, Ваш рецепт щодо лікування України від корупції. Сьогодні Ви самі сказали про це слово, ми довго дискутували на своїй першій зустрічі, яка була рік назад, ми сьогодні будемо про це розмовляти, якщо Бог дасть мені, сьогодні буду мати лекцію з цього приводу. І це мене дуже болить, це мене пече, це проблема, це хвороба. Ваш діагноз, можливо, в кількох словах, щодо подолання корупції в Україні. Ви сказали про нашу роль як віруючих людей, але можливо для держави. І ще одне запитання. Чи стикались Ви особисто в своєму житті з проявами корупції, знаючи, що Ви і переслідування зазнали, гоніння і необхідність відродження Вашої церкви. Як Ви протистояли цьому, якщо була така можливість? Як проявився Господь, можливо, якщо таке було, у такій справі?

Блаженнійший Любомир: Дозвольте навести Вам один приклад. Отже, в Америці в 1920-их роках, до Конституції зроблено додаток, який виключав вживання алкоголю. (Американці не міняють конституцію, вони тільки роблять додатки, якщо потрібно). Була така жіноча організація по всій Америці, яка так вплинула на всю державу, що в кінці було введено додаток до конституції, який забороняв алкоголь. Ну, хто розуміється, був рай для мафіозі, вони мали тепер поле діяння. Одним словом, продавали алкоголь де і як могли. Продукували, продавали…то, знаєте, то як є заборонений овощ, то дуже людей тягне.

І, розуміючи, робили колосальні гроші. Є в Америці таке місто Чикаго. Туди приїхала така група сицилійських мафіозі під проводом Аль-Капоне, які так розперезалися, що кажуть, що не було ані одного судді, ані одного міліціонера в Чикаго, який не був би куплений. Одним словом, трагедія. Що робити? Тоді американський уряд послав до Чикаго групу правозахисників, які пізніше одержали ім’я «недоторканні». То значит, такі, які не піддаються корупції. І ті люди за кілька років місто вичистили. Та корупція не кажу, що цілковито зникла, але місто ожило, відновилося.

Чому я це кажу? Нема закону, який би людям накинув сумлінність. Закон тільки вказує, що є добре. Але немає дуже часто сили щось зробити. Як можна побороти ту крупцію? Коли знайдуться в українському суспільстві «недоторканні».

Коли я приїхав в Україну на початку 90-х років ми мали монастир поблизу Львова і там прийшла одного дня до нас така жінка, плаче. Був у нас один старенький отець Антоній, питає, що сталося? – Мій син вже є на четвертому курсі медицини, а тепер прийшов якийсь професор, що не бере, жадний, і він готовий все тепер стратить. Але мені здається, якби таких людей в різних професіях знайшлося більше, які б перестали брати і знеохочували людей від того, щоби давали, то я думаю, ми би дуже ефективно позбулися корупції. Корупція – це є надужиття своїх службових прав практично. Від найвищого до найнижчого то є та сама річ. Якщо люди, які виконують будь-яке служіння, де вони мають певну урядову силу і скажуть – ні, пробачте, я не візьму від Вас нічого, я хочу забезпечити Ваше право, або право того, з ким Ви судитесь. Якби таких людей було певне число і вони би почали певну моду не брати, а другі люди не давати, тоді ми би позбулися. Я не бачу іншого способу.

Ростислав Семків: Ми ще раз надзвичайно вдячні Вам, що Ви так ласкаво відкликнулись на наш заклик щодо можливості взяти участь в цій юридичній конференції. Також молимось за Вас, щоб Господь Вас укріпив і благословив. І зі свого боку хочемо вручити Вам подяку.

Блаженнійший Любомир: Дозвольте мені таке сказати: не я вам зробив ласку, але ви мені зробили ласку. Бо я відійду звідси піднесений на дусі, що є люди, які хочуть бути праведними. А це є найважливіше, що Україна сьогодні потребує. Дуже Вам дякую за те, що я одержав від вас такий подарунок.