- RU
Михайлина Коцюбинська. Заповіт надії
«Звідки Ви черпали надію у ті безнадійні семидесяті роки?
Якби на це запитання відповідала людина із темпераментом політика, то, напевно б, вона відповіла інакше. Якщо ж ідеться про мене, то я черпала надію із самої людяності. Я завжди була переконана, що якісь основні людські цінності мусять перемогти. Бо якби не перемагали, то взагалі життя мало б завмерти. У моєму власному житті – попри все – було стільки добра, так багато друзів, так багато чого чистого, ясного. Мені завжди здавалося, що саме це і є справжнім, істинним життям. І якщо життя триватиме, а воно, так чи інакше, але триватиме, то, кінець кінцем, саме це й переможе. Таким був отой мій пасивний оптимізм. А якщо говорити загальніше, то всі ми виросли на хвилі національного і демократичного відродження й були впевнені: те, що було для нас найістотнішим, не вдасться придушити і при першій же можливості воно ще відродиться. Це була якась метафізична віра».
«У моєму житті було так багато добра…» Розмова з Михайлиною Коцюбинською //
Бердиховська Б., Гнатюк О. Бунт покоління: Розмови з українськими інтелектуалами . - Київ: Дух і літера, 2004. с. 183-184.
