Блог Юрия Черноморца_image

Блог Юрия Черноморца

Московська дикість

28.02.2011, 11:50

Московська дикість

Одна хвора жіночка звертається до служки храму УПЦ МП в лікарні за молитвословом на українській. Вона знає що такі є. Вона не розуміє ні російською, ні слов’янською. Є такі українці. Я стаю випадковим свідком. Приношу із дому молитовник, який купив у храмі УПЦ МП, хоча виданий він як зазначено на останній сторінці в УПЦ КП. Молитовник – із кращих українських, редагований покійним митрополитом Даніїлом Чекалюком, знавцем грецької та інших мов. Мені взагалі здається, що поки що – найкращий.

На вихідні дні мені повертають молитовник. Служка не передала його жінці. Хоча я сказав що він куплений не десь невідомо де, а саме в храмі МП. Чому? «Все філаретівське взагалі не можна брати в руки!»

Чому? В перекладі немає жодних серйозних помилок. В перекладі немає ніяких виразів «дівка неневісна» про які любить розповідати владика Павло із Лаври, який, як відомо, дуже не-філолог. Невже вони вірять, що молитовник може бути закодованим якоюсь «розкольницькою енергетикою»? Чи що? В чому проблема?

Нагнітання істерії відключає і розум, і серце.

Сон розуму та серця народжує всякі фантазії. Вони стають природними. Серед них люди живуть. І не бачать – який смішний, дикий, язичницький їхній світ відчуттів та гадок («мненій»).

На днях один філософ вихваляв покійного МПшного попа за ревность.

Цей піп між тим мав на совісті всякі вибрики породжені фантастичними уявленнями про «розкольницьку енергетику», якою «заряджаються» всякі предмети.

Прийшов хрестити помираючу в центрі міста. І чорт його дернув спитати де купили хрестик. Почувши, що у Володимирському соборі накричав і грюкнув дверима. Йому потім колеги-попи писали: ти неправий, треба було освятити води, потім покропити хрестик, освятити його наново «благодатно-канонічно», а потім похрестити і бідну помираючу жіночку.

Дикість проявляється по різному. Як бачимо, не всі дикі безнадійно.

Але кожен раз коли стикаєшся із дикістю, хочеться покинути МП.

Бо надії на розум і серце не справджуються.

Чому немає в Києві молитовника українською. Невже народи Півночі мають право на молитовники МП на їх мовах, а ми – ні? Невже у чукчів має бути вибір – чи на «благодатній слов’янській», чи на чукотській, а українців – ні?

Невже можна десятиліттями терпіти дикі уявлення, що якусь там книгу не можна брати в руки, бо вона «не така», навіть якщо правильна?

Святий Максим Сповідник спеціально розглядав колись питання чи є у розкольників, і навіть у диявола якась «анти-благодать». І приходив до висновку, що – немає. Але що їм святі Отці! Для них весь світ сповнений небезпечних «енергій», якими Чумак, Кашпіровський та Філарет заряжають і воду, і книжки і навіть хрестики.

Здається, що коли Христос прийде, він не знайде не лише віри. Він не знайде і розуму!