Якщо УПЦ мовчатиме і далі то в короткий історичний період від її 13 тисяч парафій залишиться 1.300 і вони будуть називатися РПЦ в Україні чи може навіть УПЦ - це вже нікого не хвилюватиме.
Я так розумію, що УПЦ скоро стане як РПЦЗ - така собі "кульгава качечка" православя, яка сама собі ноги відкусила.
Я впадаю у відчай від всіх цих доказів що треба мовчати і що нас ніхто слухати не хоче.
Це нагадує мені історію в одній із військових частин, яка із регіону УПЦ, в якій точно більшість вірних - УПЦ. 
Кожен день туди приїжають священники УПЦ КП (і УГКЦ). Не лише молитовники (як УПЦ), але і купа амуніції, рацій, взагалі кожен раз - повні машини корисних речей. Потім без нічого на днях приїжають шість попів із МП і кажуть: "Ми Вам допоможемо, ми тут поставимо храм палатку і служитимемо, а Ви до нас у цю палатку приходьте". Полковник відкидає попа із МП який кожен день там, але саме через те що не оголошено збір коштів по всій УПЦ може зробити лише те що може.. І полковник каже: "Ми всі вірні УПЦ, але всіх цих шести попів, щоб я не бачив тут більше ніколи".
Цей полковник - це і є голос суспільства.
завтра буде пізно.
Всі зачинять двері свого серця.
І все.
Місце займуть інші.
Тому що ми мовчали.
Тому що ми не зверталися до російського народу.
Тому що ми відкрито засудили агресію і то лише в заяві ВРЦіРО і зробили це доситься мяко.
Тому що це ми не оголосили збір коштів для нашої армії.
Тому що це ми допустили що у нас є попи та вірні, які відкрито підтримали ворога,, коли він зявився на порозі нашого дому.
Боже мій, вже самою агресію у Криму перспективи УПЦ ставали туманними.
Але витягнути можна було.
Але кожен день мовчання, відтягування дій та рішень - це смертельний удар по майбутньому церкви.
Тут Марченко написав якось на "Православї в Україні" - "Не треба ділити Церкву". Дорогі мої, я Вам скажу: не треба Церкву вбивати!
Бездіяльністю.
Мовчанням.
потуранням злу - активним і пасивним потуранням.
Бог спитає за те що мовчали. 
І якщо він Ілії сказав - не думай що немає людей які б тебе слухали, то тим більше нам, людям Євангелія сказав: проповідуйте Правду - коли чують і коли не чують, коли хочуть слухати і не хочуть.
Бажання чути Правду взагалі частіше всього породжується лише в момент коли її починають чути, а не раніше.
Тому Церква має чітко знати - "горе мені коли мовчу"
І буде духовний голод на землі - передрік Господь. Але як жахливо, коли той духовний голод не просто на землі - а у Церкві, Церквою породжується, Церквою благословяється.
Мовчання - це новий голодомор, духовний.
Виправдовувати це мовчання - або злочин, або помилка. Маю надію, що останнє. 
Але за руйнівні наслідки доведеться відповідати. І дуже скоро.
Зменшенням парафій. На Заході - десятки разів. На Сході - подвійним падінням. Дивно не бачити це. Поїдьте в ті частини, що стоять на кордонах, відчуйте реальніість. Поїдьте в Львів чи на Волинь, на Ровенщину. Поговоріть із людьми в селах Київщини. Відчуйте пульс життя.
Мовчати - це все одно, що людині посеред океану подумати що вона некрасиво махає руками і поки не навчиться махати руками і поки замість холодного океану не буде теплого басейну - вона нічого не робитиме. Потонути - ось так от супервипадково - Боже, спадщина митрополита Володимира на те не заслуговує...
Плачу і ридаю.
Все.
помоліться за УПЦ - її спасти може лише чудо. 
Хоча я вже глибоко сумніваюся - а чи треба її спасати, якщо вона впала в мовчання посеред бурхливого інформаційного мора?
Можливо нам потрібне просто українське православне християнство? Чи навіть просто українське християнство?
Бо ж Господь заповідав нам бути Його учнями, але не вірними УПЦ чи РПЦ...