Можливості для розвитку теології в УКУ: пропущений шанс

Юрій Чорноморець

Передмова. 23 червня 2011 року о. Борис Гудзяк попросив мене написати, яким є моє власне бачення шляхів налагодження богословської роботи в УКУ. За словами о. Бориса, «богослов’ю в УКУ не вистачає якогось ферменту, на відміну від історії церкви, але ми не можемо його знайти». Вся ця тематика стала різко актуальною після інтерв’ю патріарха Любомира, в якому було поставлене питання про відсутність результатів богословської роботи та відповідальність за цю ситуацію. Відразу після цього інтерв’ю друковані нижче пропозиції були подані керівництву УКУ. Також із ними були ознайомлені зацікавлені розвитком богослов'я окремі інтелектуали із УКУ та УГКЦ. В результаті неофіційного обговорення були внесені деякі уточнення в пропозиції. В цілому жодних суттєвих зауважень не було.

При обговоренні заявлялося «ми і самі про щось таке думали», схожі ідеї звучали колись в інтерв’ю пана Віктора Жуковського «Термопіли нашого богослов'я». Протягом місяця після цього листа вийшли статті Тараса Тимо та о. Олега Гірника із їхнім баченням виходу із кризи богослов'я УГКЦ. Очевидно, що ідеї Тараса Тимо були ближчими до написаного в цих пропозиціях, о. Олега – дальшими. Також вийшов номер журналу Патріархат із моєю статтей «Богослов'я в УГКЦ: невиконані завдання», де розглядалося становище богослов'я УГКЦ з точки зору ідейної: де воно знаходиться в загальнохристиянському та українському контекстах і що із цим робити.

Конструктивна дискусія була несподівано перервана виступом пана Жуковського на конференції греко-католицьких теологів. Всі спроби налагодити богословську роботу були охарактеризовані як перенесення чужого богослов'я на український грунт, які лише породять «квазібогословя». Як безумовно розумію, що богослов'я у Львові не цікаве широкому загалові, але виводити із цього тези про те, що богословські книжки не читатимуть, богослов'я не надихатиме християнські громади, не буде мати відповідей на питання українського суспільства – все це було дуже дивним.

Ще більш дивними були рішення конференції. Узгодити навчальні плани – ось горизонт істинного розвитку богослов'я в УГКЦ. Ясно, що при такому підході жодної євангелізації України очікувати взагалі не слід. Тим більше нічого Європі чекати допомоги від УГКЦ. Вся Європа не оцінюються в дусі папи Венедикта як поле для нової християнізації, а як пост-християнська сила – в дусі патріарха Кирила.

Не менш дивними були спроби виправдати наявний стан речей (http://risu.org.ua/ua/index/blog/~dds/45892/). Значним досягненням богословської думки було названо Катехизм УГКЦ, який, однак, дивує кожного своєю простотою. Можливо Катехизм – це початок чогось, але ніяк не видатний пам’ятник. Проте, дискусія про Катехизм – це ще справа майбутнього, і результати її ще нас всіх здивують. Основою для розвитку сьогоднішнього богослов'я УГКЦ була оголошена традиція Київської Церкви – хоча в тій традиції не було нічого такого, чому б не знаходилося джерела у Візантії чи на Заході. В цьому немає нічого дивного: Схід та Захід – це легені Європи, якими дихала і Україна. Віднайти щось своє в цих легенях, відрізати його від загального поля в надії на свій хутір – це просто шлях до смерті. Принаймні вирізаного шматка. Зовсім смішними виглядали заяви про те, що ми тільки 20 років як вийшли із підпілля і тому ще рано нас питати «Де наше богослов'я?». Пам’ятаю, подібні плачі чув від православних в 1990-ті, але потім вони взяли себе в руки і почали працювати. Просто працювати – сподіваючись на підтримку Божої благодаті. Яка приходить до труждающогося богослова, не до лежачого в тіні жолудя.

Документ, який друкується нижче, оприлюдняється лише для того, щоб його можна було вільно порівняти із пропозиціями конференції богословів УГКЦ, чи із пропозиціями пана Жуковського в його інтерв’ю «Термопіли нашого богослов'я». Жодних надій на те, що можлива модернізація хуторянства я тепер не маю, і тому вважаю цей документ лише цікавим історично. Тим більше, що це – один із текстів, який пан Жуковський читав, і на який відповідав в своїй історичній доповіді «Критерії розвитку богослов'я». Особливо незрозуміла агресія пана Жуковського щодо ідеї видавати хороші підручники та заява що їх будуть читати лише десятки людей – і це після того, як «Візантійський неоплатонізм» розійшовся за півроку та мав 12 рецензій! Отже, без надії та віри в УКУ, хоча із незмінною любов’ю до всього УКУ та його співробітників. Адже любов не змінюється від відкриття глибину хуторянства, бо вона не залежить від недоліків. За – що Богу слава!

Можливості для розвитку теології в УКУ

До розвитку теології в УКУ необхідно застосувати комплексний підхід, при якому різні види діяльності підтримували б загальну динаміку інтенсивного зростання та досягнення якісно нового стану у галузі богослов'я.

1.Формування Вченої ради

Сьогодні можливо знайти достатню кількість віруючих докторів філософських наук, які самі є теологами або є знавцями теологічної думки. Якщо зібрати шість таких докторів, то можна просити ВАК (чи вірніше тепер – ДАК) визнати їх як членів ради, але з повноваженнями щодо захисту саме по спеціальності 09.00.14 – теологія.

Необов’язково цих всіх людей допускати до інтенсивного читання лекцій студентам. Краще заснувати інститут сучасного богослов'я. Вони б могли покласти свої трудові книжки у цей інститут. Тим самим чистота «католицького» викладання зберігалась би, а в науковому інституті «Інститут сучасного богослов'я» УКУ отримало б унікальну лабораторію екуменізму. Адже серед потрібних шести докторів наук будуть і православні, і протестанти.

Якщо в УКУ є 6 докторів з історії, то можна Раду створити відразу і для захистів з теології, і для захистів із історії. Це сприяло б загальній якості роботи Ради.

Якщо б вдалося набрати ще й докторів соціології для спеціальності соціологія релігії – то це було б взагалі чудово.

Така Рада могла б завоювати собі авторитет найкращої Ради країни (у найкращому університеті країни).

2.Робота з захисту докторських та кандидатських робіт.

Кожен університет намагається максимально використати можливості щодо захисту докторів та кандидатів наук.

Роботу із захисту з теології раціонально виділити в окремий напрямок діяльності та забезпечити його ресурсами. Доцільно було б тих, хто може швидко написати докторські дисертації по максиму звільняти від викладання, навантажувати їх науковою роботою в Інституті сучасного богослов'я – за тематикою їхніх робіт.

Очевидно, що успіх цієї діяльності залежить не лише від наявних ресурсів можливих докторів та кандидатів, але і від вдалого керівництва. Якщо у керівництва теологічними роботами будуть цікаві та оригінальні ідеї, то і учні розвиватимуться як науковці швидше та якісніше, і результати – монографії та захисти – будуть «поставлені на потік», а відбуватимуться раз у кілька років.

До речі, і сама Рада буде закрита, якщо в ній не буде забезпечено періодичного захисту дисертацій. А отже, необхідно відібрати індивідуально кандидатури майбутніх докторів та кандидатів богослов'я та почитати із ними працювати вже зараз.

Доцільно також продумати систему приміювання: за кожну статтю, надруковану в журналі визнаному ВАК, за наукову монографію, за захист. Наприклад, за статтю платити премію 500 гр., за монографію – 5000 гр., за захист докторської – 50.000 гр., кандидатської – 30.000 гр. Такого роду премії значно б стимулювали б інтенсивність досліджень, оскільки частково б покривали затрати науковців.

3.Інтенсифікація захистів сьогодні

Поки не існує Ради з теології, необхідно по-максимуму захистити здібних до того людей яка докторів філософських наук. Наприклад, є кандидатом філософських наук Віктор Жуковський. Звільнивши його від частини обов’язків, створивши йому особливі «тепличні» умови можна за рік зробити із нього доктора філософських наук. Кілька таких індивідуальних проектів допомогли б УКУ в майбутньому вирішувати всі інші проблеми – наповнення Ради, керування роботами, тощо.

Більш точні відомості щодо того, хто міг би швидко і якісно написати докторські дисертації та стати докторами філософських наук можна було б сказати при більшому знайомстві із людьми та їх працями. Я тут боюся називати інших, щодо яких маю частково обґрунтовані «підозри», що вони могли б швидко стати докторами філософських наук.

4.Журнали

УКУ необхідні фахові журнали, визнані ВАК. Можна формально об’єднати всі журнали в один і давати різні тематичні номери. При цьому потрібні вихідні данні із докторами наук (не менше 5 за спеціальністю, які б працювали в УКУ). Якщо все поки неможливо, то доцільно шукати комбінованих варіантів, випускаючи журнали УКУ формально як спецвипуски визнаних ВАК журналів. Найкраще до цього підходять авторитетні журнали – «Філософська думка» та «Sententiae». До речі, Sententiae будуть виходити з січня 2012 у двох варіантах – українському та англійському. Думаю, що або журнали УКУ, або спецвипуски УКУ-Sententiae треба теж робити в обох варіантах. Ніякі резюме не можуть замітити англомовного варіанту.

5. Книжки як показник богословської творчості

По-перше, існує проблема піару. Мало опублікувати гарну книгу – необхідно організувати її обговорення, професійне висвітлення цього обговорення, серію рецензій, дискусій з приводу проблем, які у книжці досліджуються. Я організував 2 рецензії на свій «Візантійський неоплатонізм» - інші 7 люди вже самі написали. Вийшла книга о. Юрія Авакумова – відповідної реакції немає. Думаю, що якщо Чорноморець не зробить піар та обговорення в Інтернеті книги Авакумова – то такого обговорення і не буде.

По-друге, існує дефіцит на глобальні проекти.

Між тим на поверхні лежить ряд тем, які роблять можливим глобальні проекти, які б «прозвучали» у науці та дозволили б вийти богослов’ю на новий якісний рівень.

1.Підручник «Православна теологія». Систематичного підручника, написаного згідно із українськими взірцями філософських чи культурологічних підручників, немає. Є знамениті серії – наприклад, «Альма-матер». Треба написати за їх стандартами. Це помітять та оцінять.

2.Підручник «Сучасна православна теологія». Є величезне різноманіття у православній теології двадцятого століття, яке самі православні бояться аналізувати. Занадто багато неприємностей: залежність від різних течій філософії, залежність від католицизму, величезна «протестантизація» православної теології, тощо. Чесний підручник із сучасної православної теології міг би розірвати із традиціями «дитячого» її обговорення (Кембріджський путівник, Фельмі, італійські та грецькі підручники, Аржаковський, тощо). Один такий підручник міг би зробити ім'я українському богослов’ю. Таке ж ім'я, яке мав Свято-Сергіївський інститут. Чи особисто о. Георгій Флоровський. Чи Ярослав Пелікан.

3.Багатотомний підручник «Історія православної теології». В принципі можливо написати навіть 10 грубих томів такої історії – у мене особисто є матеріали для половини томів.

Також споріднені проекти – «Візантійська теологія» чи «Візантійська філософії».

(Див. також: http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37120/ ).

4.Монографія «Соціальне вчення та етика греко-католицизму: від Андрія Шептицького до патріарха Святослава».

5.Монографія «Український неотомізм: невідома традиція».

6.Можна робити серію білінгв з великими коментарями. При чому брати найголовніші для традиції тексти – Ареопагітики, св. Максима, св. Григорія Ниського. Можна було б перекладати тому ж Ростиславу Параньку, а я писав коментарі. Це величезна робота, яка не зроблена ще в світі.

7.Монографія «Київська богословська традиція». Особливо цікаво, що на київське богослов'я першої половини двадцятого століття (в Академії, Університеті, а потім – у підпіллі) значний вплив справила західна традиція. Були дуже цікаві відмінності у соціальному вченні, есхатології та інших областях теології від тогочасної російської традиції. Є дуже цікаві архівні матеріали теологічних праць новомучеників, ще не опублікованих і не досліджених.

8.Підручник «Філософська теологія». Про докази існування Бога у філософії та схожу проблематику.

Всі ці проекти книжок, про які я вже говорив у вузькому колі, і які я частково втілював у життя у різних статтях.

Думаю, що якби Інститут сучасного богослов'я УКУ зайнявся б такою діяльністю як основною, то різні автори могли б прийняти участь у цих проектах, ініціювати нові. Головний критерій – робити те, що не зроблене у світі. Робити те, що необхідне в Україні. Орієнтуватися на «великі форми»: підручники, енциклопедії, великі монографії, білінгви найголовніших текстів. Не займатися другорядним. Робити так, щоб західні видавництва захотіли б перекласти і видати. Щоб ми не пристосовувалися до їх вимог, а щоб вони нас видавали як «класику» - так як є.

6.Інститут сучасного богослов'я (або нейтральніше: Інститут богословських досліджень)

Заснування наукового інституту дозволить створити додаткову зайнятість богословам, створити умови для формування кінцевого продукту: фундаментальних праць з теології. Крім того, Інститут буде оперативно допомагати в роботі над кандидатськими і докторськими дисертаціями, у виданні журналів.

Назва «Інститут сучасного богослов'я» надихала б на розвиток, давала певну можливість для творчості (одне, що пропонують теологи, а інше – церковна рецепція), відкривала б можливості для богословського екуменічного діалогу. Фактично, Інститут займався б не лише сучасним богослов’ям. Адже і заняття сьогоднішнього богослова патристикою – це теж сучасне богослов'я, оскільки робить дослідження сучасний богослов. Таким чином, у назві «Інститут сучасного богослов'я» мається на увазі перш за все суб’єкт: сучасні богослови. Але і сучасне богослов'я – унійне, католицьке, православне, протестантське, українське (будь-яке) мало б бути першим об’єктом досліджень. Всі інші студії мали б пов’язуватися із проблематикою сучасного богослов'я, із потребами сьогодення. Для східної богословської традиції така прив’язка не є проблемою, оскільки сучасне східне богослов'я – це завжди повернення до Отців, до Євангелії, до літургійного життя, до традиції в широкому розумінні (та оновлення традицій).

7.Богословський Портал

Якби на «Богословський Портал» були гранти, то його можна було б використати як інструмент для додаткового заробітку богословів. Як говорила Соломія Павличко: «Є замовлення – є література. Нема замовлення – нема літератури». Гонорари могли б бути таким замовленням. В Інтернеті можна надрукувати значно більше статей, ніж у журналах, швидко оговорити та апробувати різні ідеї, виявити кращих, тощо.

Само собою, що Інтернет-портал – це вплив, це екуменічний діалог, це можливість мати авторитет.

«Богослов-ру», що фінансувався російськими олігархами розпочинався тоді, коли у сили російської богословської науки не вірив майже ніхто. Але портал відбувався, якісно підвищила свій рівень і наука (також каталізаторами процесів стали численні видання та «Православна енциклопедія»).

Очевидно, що українське богослов'я не буде мати впливу без свого інтернет-порталу як одного із напрямків для своїх систематичних зусиль.

Висновки

Сьогодні в УКУ закладено фундамент. Є кафедра богослов'я із хорошими фахівцями. Є ліцензовані бакалаврат та магістратура. Є критична маса богословів в УКУ та УГКЦ по всьому світі. Є деякі книжки та журнали. Є визнання державою спеціальності «богослов'я». Є певні зв’язки із філософами та істориками. Є авторитет УКУ. Всі ці передумови роблять можливим все:

формування Рад,

захисти кандидатських та докторських дисертацій,

створення наукового інституту з богослов'я,

створення якісних фахових журналів,

фундаментальних книжок,

підручників нової якості,

проведення піар-кампаній досягнень богослов'я УКУ,

налагодження системи найбільшого сприяння появі якісної богословської продукції,

створенні такої системи богословської роботи в цілому, яка б на одиницю матеріальних вкладень давала б на порядок більший результат, ніж це можливо за несистематичних зусиль.

З повагою, Юрій Чорноморець

П.С. Окремо я дописав:

І ще один момент: я показував у Інституті Філософії журнал "Християнин і світ", всі мали позитивні враження - особливо релігієзнавці та історики філософії. Особливо 1-2 номер дуже подобалися. Люди лише дивуються, чому такі прекрасні проекти не мають підтримки, широкого піару і т.д. Думаю, що популяризацію богословя можна поставити як одне із завдань для УКУ, і цей журнал зробити базовим для цієї справи. Адже його можна зробити свого роду "символом" - яким стали вже деякі інтелектуали із УКУ.

Ну і загалом, я би на Вашому місці написав би щось про непомічені широким загалом досягнення. Книга Аввакумова (правда він її не у стінах УКУ написав), "Християнин і світ", переклади Боеція Параньком - це несумнівні досягнення. Це знаки того, що богослов’я в УКУ може вже скоро мати те творче майбутнє, про яке (як бажане і необхідне) говорив Блаженнійший Любомир.