- RU
21 січня були на прямому ефірі на ТВі в передачі «Знак оклику», темою якої була криза навколо Десятинки.
Журналісти показали великий сюжет, який був далекий від бажаного для церкви тлумачення подій. Нажаль, ситуація далека від ідеалу взагалі, деякі головні герої взагалі стали для суспільства джерелом виключно для негативної реакції, тому я запропонував, щоб Блаженніший митрополит Володимир взяв відповідальність на себе. Фактично, це б означало, що вся УПЦ тепер вирішує кризу навколо Десятинки.
Щодо перспектив.
Вчорашня передача показала, що раціональні варіанти виходу із кризи є.
Зокрема, на мою особисту думку, хорошою основою для компромісу може бути проект Юрія Георгійовича Лосицького.
Над давньоруськими фундаментами Десятинки зводиться павільйон, і створюються умови для огляду самих залишок та виставлення музейних матеріалів по стінах павільйону. Оскільки споруда досить міцна і накрита плитою, то залишається можливість для спорудження зверху храму-пам’ятнику.
Так що проект Юрія Лосицького – це один із цілком можливих компромісів: саме такий висновок я зробив від приємної розмови на передачі та після неї.
Додам від себе – адже я починав як історик, ну і як спеціаліст по Візантії трошки розуміюся у темі можливого вигляду храму, який міг би постати над павільйоном (але це теж питання для обговорення, хоча я впевнений, що це потрібно було б зробити).
Насправді, архітектура кінця десятого століття добре відома на всіх православних теренах. Вибрати аутентичний (відносно) варіант цілком можливо. Ясно, що сьогодні це може бути кращий вибір, ніж невдалий варіант 19 століття.
Для успішного розв’язання проблеми необхідно націлитися на кілька загальних орієнтирів:
1.Віднова Десятинної церкви – це загальнокультурний, культуротворчий проект, який має значення для всієї України, для її майбутнього, для національної ідентичності.
2.Тому віднова Десятинної має бути справою всієї церкви, а не компетенцією окремих церковних діячів.
3.Роздратування журналістів, а відтак і негативні реакції у суспільстві, пов’язані не стільки із несприйняттям проекту відновлення Десятинки як такого, скільки із конкретними обставинами. Одним не подобається УПЦ МП, іншим – архім. Гедеон та його стиль ведення справ. Оскільки УПЦ МП не може піти з цього місця, то потрібно зняти хоча б частину негативу. Або о. Гедеон радикально оновлює власний імідж, або взагалі йде із проекту. Але у будь-якому випадку, за Десятинку не може далі нести відповідальність окрема церковна людина, але лише Церква в цілому.
4.Вирішення кризи навколо Десятинки не можна далі затягувати. Необхідно приймати якийсь компроміс вже сьогодні, і починати діяти: і тут проект Ю. Лосицього саме на часі.
5.Безумовно, коли вся ця історія завершиться, на території повинен залишитися павільйон над давноруськими фундаментами, із храмом-пам’ятником над ним, - якщо ця будова не загрожуватиме стабільності пагорба взагалі та Національного історичного музею зокрема. Десятинний монастир у його сьогоднішній формі має бути перенесений в інше місце – якщо він взагалі потрібний. «Церковний музей», яким він є сьогодні – ліквідований.
Все це мої особисті висновки, але вони цікаві з однієї причини: на передачу я йшов скоріше із думкою про неможливість відновити храм, пішов із передачі з впевненістю, що храм на цьому святому місці можливий.
За це я вдячний чудовому співбесіднику Юрію Георгійовичу Лосицькому.
Ця ситуація зміни мого ставлення яскраво доводить, що експертні обговорення актуальні, а звичайний дефіцит експертних пояснень не можна компенсувати іншими способами піару чи анти-піару. Пристрасті навколо Десятинки – це лише пристрасті. І потрібна зміна регістру дискурсу, - із пристрасного на раціональний.
