Блог о. Юрия Блажиевского_image

Блог о. Юрия Блажиевского

Нещоденник одної беатифікації, день 3-4

03.05.2011, 04:12
Відбулось

Відбулось. В мене немає почуття епохальної події в сенсі її новизни. Мабуть, і не повинно б було бути. Це було офіційне підтвердження факту, який всі ми (зрештою, не тільки ми) знали вже давно: Йоан Павло ІІ зараз споглядає обличчя Того, Кому він так віддано служив усі роки свого життя.

Нажаль, я не міг взяти участі в нічному чуванні в Чірко Массімо. З того, що я побачив в новинах, прочитав в газетах чи почув – було багато молоді, але й не тільки, були свідчення, між іншим, Хоакіно Наварро-Вайса і кардинала Дзівіша.

Ватиканський Сталінград

Коли ж надійшов ранок, стало ясно, що: по-перше, паломників буде сила-силенна, по-друге, римляни включать телевізори і намагатимуться оминати Ватикан як найширшим колом, по-третє, організація передбачувано посилить хаос, замість його ліквідувати.

Я був біля Ватикану ще вдосвіта. Тоді ж можна було побачити першу дантейську сцену, яких, зрештою, згодом не забракне. Оскільки порядкові служби Риму відгородили площу св. Петра і віа Кончілліаціоне ще за день до події, багато тих, хто дуже хотів бути першим і вже ночувати на зайнятому місці, були змушені провести ніч на прилеглих вуличках. Але певної нічної години в когось не витримали нерви і вони «пішли на Смольний»: дослівно проламали бар’єри і вдерлися, як свого часу Аларік і готи, до огородженого простору римської цивілізації. Як це буває під час взяття міста, в пролом відразу хлинули нові орди. Ось так перші стали останніми, а новоприбулі стали в щільних пробках людських потоків навколо Ватикану.

Італійці дійсно гідні подиву, і я завжди в цьому переконуюсь. Вони мають кільканадцять (!) структур, що в тій чи іншій мірі виконують функції нашої міліції. Мундири, сяючі чоботи і гель на волоссі, поза тим емоційні жести, постійне перебування в русі… І повна безпорадність. Трохи краще йшло медичній службі і волонтерам. Але жоден з цих представників організаторів не зміг мені конкретно відповісти на питання: де знаходиться найближчий екран. Один навіть сказав: «Сьогодні – це питання за сто балів». Довелось задовільнитись загадковим: «Десь біля замку Ангела». Це дозволило мені не нарікати на нудьгу, активно шукати більш-менш відповідне місце і на власні очі побачити виміри події.

Вишиванка у Вселенський Церкві

Люди. О, так! Люди були всюди (даруйте за каламбур :) Щільний натовп не тільки в околицях Ватикану, а навіть вздовж Тибру і за ним, на Чірко Массімо, при папських базиліках св. Йоана, св. Павла і Санта Марія Мадджоре, і ще в сотнях різних місць Риму. Екрани і радіоканали в різних мовах дозволяли стежити за перебігом, а при базиліках була також можливість сповіді і Святого Причастя. В принципі, Рим перетворився на польське місто, але досить часто було чути іспанську мову (до речі, здебільшого в латино-американьскому варіанті), зрідка англійську, німецьку, румунську і… українську!

Звичайно, не бракувало тих, хто вирізнявся одягом, це і групи з різних країн в своїх сорочках, і релігійні рухи в трохи чудернацькому одязі, і справжнє дефіле монарших «одностроїв», і африканські групи в етно чи псевдо-етно, і, що особливо приємно, українські вишиванки. Ви не уявляєте, як було приємно їх бачити. Зрештою, мені здається, що це був найбільш святковий одяг з усіх мною побачених.

Папа плакав, Данте кусав лікті

Таким чином я наблизився до найсумнішої частини своєї оповіді. Дійсно, Данте нервово гризе нігті і відпочиває в стороні. Шляхетним жестом організаторів було намагання нагодувати усіх голодних і напоїти усіх спраглих. Спочатку я був у захваті. Мені навіть бачились чіткі паралелі з ситуацією, коли Ісус через своїх апостолів нагодував численний люд, що прийшов почути Його слово. Лишень по Літургії, коли всі почали розходитись, асфальт і трава вкрились сміттям, недоїдками і добрими продуктами, які просто комусь не хотілось їсти. Такого марнотратства я ще справді не бачив. Позбиравши до картонної скрині все, що залишилось недоторкненим у нашій групі, я заніс це до найближчого з мобільних пунктів роздачі їжі. Як видумаєте, що я почув? Вони навіть не дозволили поставити ту скриню біля них. На щастя, одна з груп з вдячністю прийняла провіант. Апостоли збирали все, що залишилось, щоб навіть кусень не пропав.

Гадаю, що проблема навіть не в тому, що люди не цінують те, за що не платять. Здається, сьогодні люди взагалі мало цінують навіть те, за що платять. За останні 10-15 років пройшла зміна ментальності: краще викинути і купити наступне, ніж полагодити. Але це вже інша тема. Справжня стихія залишила свій руйнівний слід на віа Кончілліаціоне. Асфальту не було видно за грубим шаром газет, сміття і різного роду плакатів та рекламок, які, як не крути, зображають Христа, господа нашого життя, Богородицю і нового блаженного. Сумно і прикро. Чи люди, які були на беатифікації, не прийшли прославити Господа? Це, мабуть, якесь нове християнство, що залишає по собі знищення і гори сміття. Моя знайома сказала, що Йоан Павло ІІ, напевно, в цей день плаче, бо він завжди навчав про гідність людини і її відповідальність за створіння і довколишнє оточення. Хоча, звичайно, не можна всіх чесати під одну гребінку і узагальнювати.

Не боятись діагнозу JP2

Якщо говорити про духовну сторону події, то було згадане все. Любов Папи Войтили до молоді, його марійний заклик «Увесь Твій», доробок енциклік і інших документів, глибоке духовне життя, замилування розарієм, особливий зв’язок з хворими і страждаючими, затверджений ним культ Божого Милосердя… Папа Бенедикт в своїй проповіді сказав чудові слова: «Саме правда становить гарантію справжньої свободи». Це і намагався втілювати в своєму житті новий блаженний.

Кожний із святих мав свою, притаманну йому/їй дорогу до святості, духовність. Наприклад, святий Ігнатій Лойола був Господнім солдатом, свята Терезка з Лізьє йшла «малою дорогою святості», святий Луїджі Оріоне прагнув все відновити і об’єднати у Христі. Йоан Павло ІІ також мав свою дорогу. Уявіть, за часів його понтифікату, особливо в Західній Європі, багато віруючих людей погоджувались в своєму житті з ситуацією аборту, подружньої зради, розводу, кар’єризму. Як вони могли відреагувати на слова Папи, що виходив і казав до них, що це є гріхом, що християнин, взагалі людина через це втрачає свою гідність, що треба повставати, працювати над собою, признавати першість Богові і Його заповідям, що дають життя. Що вони могли сказати? Якщо чесно, можна було б очікувати того, що такого Папу не захочуть слухати, виженуть з території своєї приватності, розкритикують і зневажать. І так було б. Натомість заходила якась зміна в серцях цих людей. Вони слухали. Вони аплодували. Вони з року на рік приходили до нього ще численнішими.

Це чудо сучасності. Це приклад того, що сьогодні, саме сьогодні можна бути християнином вповні і своїм життям навертати людей до Бога. В світі, який пропагує насильство, ненависть, егоїзм, брудні гроші, негідну кар’єру, здеградовані і відірвані від справжньої любові статеві стосунки. По-людськи, ми можемо тільки піддатись і сказати, що християнство давно вже себе вичерпало і не пасує до сьогодення. Але по-Божому ми можемо бути світлом Христа для своїх близьких і далеких і через це розсвітити темряву запитань і загубленості власного серця.

Блаженний Йоан Павло ІІ часто повторював в різних контекстах: не бійтеся. Це слова воскреслого Христа. Не біймося. JP2 – це не діагноз, це приклад, який є до снаги кожному.

Последние новости

Вчера
22 мая