- RU
Відбулося робоче засідання Комісії УПЦ для діалогу з УПЦ КП і УАПЦ (Переклад із дипломатичної)
Не всі люди вміють читати дипломатичну мову, тому зробимо кілька пояснень щодо цього тексту повідомлення. Всі пояснення неофіційні, особисті і страшенно субєктивні.
«26 березня в Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Високопреосвященнішого Митрофана, архієпископа Луганського і Алчевського, голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ відбулось робоче засідання Комісії для діалогу з УПЦ КП і УАПЦ.»
Перше робоче засідання уможливлює проведення першого спільного засідання, а отже УПЦ вважає ситуацію в Україні та в самій УПЦ у принципі стабільною. Принциповим є саме небажання діяти в умовах нестабільності, неспокою, під впливом тиску. На сьогодні є такі фактори стабільності.
1.Розуміння всередині УПЦ, що релігійна свобода забезпечується у повному обсязі, а тому проведення перемовин можливе саме як вільний акт церкви, а не політична акція. Чистота від політичних мотивів – передумова можливості як перемовин, так їх успішного завершення.
2.Всередині УПЦ немає сепаратизму ні прозахідного, ні просхідного. Обстановка стабільна, народ заспокоюється, церковна логіка починає перемагати емоції. Зокрема, не існує сепаратизму серед священства такого складного міста, як Одеса. Два священики, о. Олег та о. Володимир були звинувачені ЗМІ у сепаратизмі. Перший взагалі говорив лише про те, що українці та росіяни брати (думаю, що були братами, але це неважливо, тут сепаратизму нема), другого щось заносило, але загалом «а хто це такий?» - якийсь мікробатюшка із мікроприхода. Звичайно, що православних віруючих на сепаратистських мітингах було багато (дякуємо політиці Одеської митрополії та особисто Новікова у попередні роки). Але всі вони здивовані аполітичністю духовенства УПЦ. Ну нічого, звикнуть. Аполітичність – це наша політика – на всій території України, і ця політика УПЦ вистраждана у багатьох помилках. Ніхто із цієї лінії не зійде, хоча, звичайно, її будуть трошки по різному інтерпретувати.
Отже, обстановка в Україні та УПЦ стабільна, комісія здійснила перше засідання як певний знаковий акт.
«Під час зустрічі архієпископ Митрофан зробив повідомлення про рішення Священного Синоду УПЦ від 24 лютого 2014 року про створення вказаної Комісії та про попередній досвід спілкування з представниками УПЦ КП та УАПЦ.»
Минулий досвід великий, помилки минулих разів більше ніколи не будуть допущені. Краще менше, але без танців на граблях. В усякому разі в УПЦ немає настрою допускати взагалі будь-які помилки. Тому враховуючи попередній досвід – буде кропітка конструктивна робота. Де-факто багато що вже аналізується, робиться, обдумується.
«Члени комісії розглянули «Звернення Архієрейського Собору УПЦ КП» від 11 березня 2014 року та обмінялися думками з приводу можливого формату майбутнього діалогу з УПЦ КП та УАПЦ.»
«Звернення» від 11.03.14 написане добре, виважено, там є що обговорювати. Звичайно, УПЦ КП як ініціатор перемовин повинна була б надати повний пакет власних пропозицій. Але такого роду природного кроку немає. Натомість у коментарях для каналу 1+1 архієпископ Євстратій публічно озвучив ті пропозиції, які не були подані у самому звернені. На думку архієпископа Євстратія, кожен має залишитися із тим що має. Таким чином, в УПЦ була б перевага щодо кількості громад і єпископів, приблизно рівне представництво у Синоді, і обєднанна Церква отримала б від УПЦ КП патріарха, а саме – Його Святість Філарета. Дивно чути, що предстоятель може бути від меншості, та ще й меншості – не визнаної світовим православ’ям, та ще й предстоятель цим самим православ’ям визнаний як анафематствуваний, та ще й адміністратор, якого не хочуть бачити в якості патріарха об’єднаної церкви не лише єпископи УПЦ, але і УАПЦ.
Звичайно, що УПЦ КП мала б визнати, що чимось потрібно поступитися, і як би це не було прикро, мова йде саме про її сьогоднішнього предстоятеля.
Нажаль, такого розуміння немає у самого патріарха Філарета, а тому утруднюється досягнення єдності. Адже коли на початку діалогу говориться про те, що власне діалогу не буде, а потрібно включитися у хор підспівувачів вічного монологу – то ніякого значного прогресу від перемовин очікувати не доводиться.
«Учасники зустрічі одностайно підтвердили, що метою діалогу має стати подолання церковних розділень в Україні».
Це дуже сильна заявка – твердження, що саме єдність є метою діалогу. Не затягування часу, не напрацювання форм взаємодії при збереженні позицій кожного, а досягнення єдності. Така заява є радикальним ствердженням канонічних православних подолати існуюче розєднання. Брат, який інакший, ніж я (а завжди знайдеться причина чи привід для іншості) теж має належати церкві у тому самому сенсі в якому до неї належу я. Тут важливим є цікавий момент: вже не УПЦ КП примушує УПЦ до єдності. Навпаки, УПЦ, РПЦ, всі предстоятеля Православних церков звертаються до УПЦ КП із імперативним закликом до єдності. Можна сказати, що сенс цього заклику дуже простий: єдність має бути відновлена, Ви маєте повернутися до Церкви. Все інше – предмет обговорення і діалогу: форми повернення, статус УПЦ після приєднання УПЦ КП та УАПЦ. Єдине що не може бути предметом обговорення: єдність Церкви – це те, що має бути. Не бажане у майбутньому, а те, що повинно здійснюватися тут і зараз.
«Члени комісії констатували, що в своїй роботі керуються позицією Священного Синоду УПЦ, висловленою в Зверненні від 24 лютого 2014 року: діалог з УПЦ КП та УАПЦ має будуватися виключно на засадах православного канонічного права та проводитися без будь-якого втручання з боку політичних сил.» Канонічне право не може бути знехтуване УПЦ, навіть якщо буде наведено сотні прикладів коли це право порушувалося, коли єдність руйнувалася на догоду тих чи інших політичних мотивів, егоїстичних амбіцій чи шаблонів застарілого мислення.
«Члени комісії визнали за необхідне вивчення досвіду подолання церковних розколів в інших Помісних Православних Церквах з метою його врахування у справі лікування церковних розділень в Україні».
Шлях до реальної єдності може відкрити лише вивчення та врахування досвіду подолання розділень (особливо: РПЦЗ, Болгарія, Єрусалимська церква, - бо це було в останні десятиліття, із застосуванням влади Наради Предстоятелів помісних православних церков чи то із доброї волі сторін).
«Було особливо підкреслено, що ведення діалогу передбачає припинення ворожнечі та релігійного протистояння.»
Діалог, а тим більше його результативність повністю залежать від миру як передумови. Соціальне напруження і так назвичайно високе. Всякий додатковий тиск на церкви викликає лише зворотню реакцію. Забезпечення миру важливе не лише для церков, але і для самого виживання української держави.
«Будь-які конфлікти між громадами УПЦ, з одного боку, та громадами УПЦ КП та УАПЦ, з іншого боку, мають вирішуватися виключно мирним шляхом. Члени комісії висловили готовність розглядати усі конфліктні питання, що виникають на місцях, та сприяти їх конструктивному вирішенню.»
На сьогоднішній день жодних конфліктів не існує, бо наявність їх у ситуації протистояння із Росією була б ножем у спину Україні. Готовність комісії підключатися у разі необхідності до вирішення місцевих проблемних питань робить із неї додаткову інстанцію, до якої можна апелювати поряд із священноначалієм, правоохоронними органами, виконавчою владою взагалі.
«Було особливо наголошено, що в діалозі є неприпустимою мова ультиматумів.»
Мова ультиматумів дійсно не бажана, особлива за принципом: визнайте такого-то предстоятеля і все. Такого роду пропозиції завжди можуть зустріти аналогічні ультимативні пропозиції з іншого боку. У такому випадку попадаємо у порочне коло, і тільки відмова від амбіцій, побудова загальної конструкції єдиної церкви може дати вихід із нескінченного лабіринту.
«Усі сторони діалогу мають шукати точки дотику заради досягнення поставленої мети.» Необхідні не компроміси, але саме віднайдення варіантів при яких виграли б всі, або практично всі. Не можна щоб справдилася приказка релігієзнавців: «у результаті поєднання двох церков виникають три». Треба щоб єдність була, але кожен має дійсно відкритися до діалогу з іншим.
