Сакралізація, десакралізація, чи виклик New Age
Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 16-19
Ірина БОГАЧЕВСЬКА, кандидат філософських наук
У колі лінгвістів і релігієзнавців, фахівців з проблем мови релігії, розповсюджене переконання, що мова, якою ми говоримо сьогодні, стрімко десакралізується. Причому цей процес, на думку більшості дослідників, почався не вчора й закінчиться не завтра. Ньютоно-картезіанська картина світу, що впродовж останніх століть визначала раціональне світосприйняття людини «нашої цивілізації», обумовила першу хвилю десакралізації понять, які віддавна мали для людини сакральне значення. Саме тоді, наприклад, при згадуванні словосполучення «Чумацький шлях» (Milky Way) європеєць перестав уявляти собі сюжети національної міфології, а став асоціювати його з картинками зірок і галактик у підручниках астрономії і з власною вірою в можливість підкорення Всесвіту силою людського розуму. Друга хвиля десакралізації, що остаточно викреслила з цього словосполучення «високий смисл», докотилася до нас наприкінці XX століття. Сьогодні, принаймні у нас в Україні, при згадці цього зоряного шляху у свідомості людини виникає не традиційний міфологічний «чумацький шлях», а шоколадний батончик, — якщо вірити нав’язливій рекламі, «набагато корисніший, ніж молоко».
Цей приклад засвідчує процес «профанізації» смислів не тільки архаїчних або міфологічних понять, а й більш пізніх сакральних категорій християнства. Якщо в нашому прикладі джерелом профанації сакрального поняття поставала «ідеологія споживання», то для таких понять, як «духовність», «моральний ідеал», «заповіді», «нація» тощо, таким джерелом стає політична риторика, яка перетворює сакральні смисли моральних категорій і гуманістичних ідеалів на заяложені штампи публічної фразеології.
У мові традиційних релігійних деномінацій з часу Реформації спостерігається та ж сама стійка тенденція до десакралізації. У християнстві вона виражається, зокрема, у заміні традиційних сакральних мов богослужіння (грецької, латинської, для слов’ян — церковнослов’янської) на національні мови. Переклад Біблії на більшість національних мов — наочний приклад цього процесу.
Ця на перший погляд прогресивна, демократична тенденція в релігійному житті має і зворотний бік: вона запускає механізм десакралізації релігійної мови. Стикаються й починають частково збігатися дві споконвічно різні картини світу: сакральна і профанна, релігійна і повсякденна. Втрачається різниця між принципово відмінними одна від одної мовними стратегіями, накладаються одне на одне й розмиваються різні семантичні поля, те ж саме відбувається з прагматичними аспектами мови.
Багато ортодоксальних християнських богословів, передусім православних, почали бити тривогу. Вони вважають, що єдиний спосіб протистояти цій хвилі втрати сакральних смислів у людській мові — це повернутися до існуючої з найдавніших часів у всіх розвинених релігійних системах практиці поділу мов на сакральну, обслуговуючу релігійно-моральне життя людей, і профанну, вживану в повсякденному житті, або заборонити чи строго обмежити використання національних мов у літургічній практиці.
Не обговорюючи реальність і ефективність таких заходів, звернімо увагу на прямо протилежні процеси, що відбуваються в зоні «релігійної творчості» сучасного людства, у так званих нових релігійних течіях (НРТ).
Мова будь-якої релігійної течії, яку можна віднести до НРТ, безумовно створюється на основі лексики найбільше вживаної й усім зрозумілої національної мови того регіону, в межах якого діють адепти цієї течії. Вона зрозуміла абсолютно всім, інакше на приплив неофітів до громад відразу б накладалися стримуючі мовні фактори, що, зрозуміло, суперечить цілям лідерів будь-якого релігійного руху. Однак при більш детальному аналізі з’ясовується, що кожен такий напрямок, течія або, якщо хочете, секта, мають власну лексику для позначення основних концептуальних понять свого руху.
Послідовники «вчення Дона Хуана» Карлоса Кастанеди впізнають один одного по формулюванням типу «шлях серця» (Path with Heart), «особова сила» (Personal Power), «шлях воїна» (Warrior Way of Power), «тут і зараз», «точка збірки», «місце сили». Сакральне значення слів цього ряду постає з контексту, яким у даному прикладі виступають книги Кастанеди, що відіграють для його послідовників роль «сакрального тексту». При цьому сакралізуватися, наповнюючись новим, релігійним змістом, можуть як слова звичайної мови, так і спеціально створені. Зокрема, для послідовників Кастанеди такими специфічними термінами є «нагуаль» (Nagual) і «тональ» (Tonal) або «переперегляд» (recapitulation). Згадування «гімалайських махатм», «Шамбали», «тонкого світу», «ієрархії», «імперилу», «еманацій внутрішнього вогню», «безмежності», «Матері світу», «почуття-знання», «сили світла» є візитною карткою теософів, послідовників Миколи та Олени Рерихів, для яких сакральним текстом є «Агні Йога».
Мабуть, найрозвиненішу сакральну мову, за якою в усьому світі впізнають один одного сайентологи та діанетики, мають послідовники Рона Хаббарда. Ця мова, на відміну від інших мов НРТ, кодифікована. Сакральні слова, запроваджені в релігійну лексику своїх учнів Хаббардом, зібрано у спеціальних словниках. Коли сайентологи вживають наукові терміни, наприклад, «аберація» (aberration), то їх семантичне наповнення змінюється, так само трансформується й семантика повсякденних слів, таких, наприклад, як «assist» (перекладається на українську як діанетична допомога) чи «affiity» (близькість). Саме цей новий зміст звичних слів і понять створює «сакральність» діанетичних і сайєнтологічних текстів.
Відповідно до розповсюдженої класифікації нових релігійних течій можна виділити і класифікувати сакральну лексику, спільну для неохристиянських, неоорієнталістських, теософських, неоязичницьких, сайєнтологічих та інших напрямків НРТ. При всіх розходженнях віроповчальних положень і розмаїтості культової практики всіх послідовників неохристиянства поєднує, зокрема, біблійна лексика: саме ім’я Христа, Спасителя, поняття спокути, порятунку, хрещення, покаяння і т.п., хоча кожна деномінація може вкладати в них власний смисл. Усі неоорієнталісти вживають слова «карма», «просвітління», «гуру», «медитація», хоча практики їхні можуть разюче відрізнятися.
Ми побудували своєрідну шкалу, або піраміду лексичних рівнів для текстів НРТ. Вона виглядає так:
Лексика вчення — Лексика напрямку, в який входить дане вчення — Спільна для НРТ лексика — Релігійна лексика загалом — Уся лексика тексту.
Якщо прийняти за 100% весь лексичний запас «сакрального тексту» Рерихів (аналізувалася 7 книга «Агні Йоги» — «Серце»), то за нашими даними до 35% тексту складає «релігійна лексика». Причому близько 3% — специфічна сакральна лексика даного вчення, близько 16% — слова і поняття, спільні для різних груп усередині теософських та орієнталістських напрямків НРТ, близько 5% понять вживаються всіма напрямками НРТ (серед них «саморозкриття», «самопізнання», «самореалізація», «шлях», «сила», «енергетика», «учитель», «картина світу» тощо). 11% становить релігійна лексика, спільна і для сакральних мов НРТ, і для сакральних мов традиційних релігій, — наприклад, «бог», «творець», «храм», «душа», «молитва» і т. п. Ми бачимо, що 24%, тобто близько чверті лексики «сакрального тексту» одного з теософських вчень, власне кажучи, є плодом процесу «нової сакралізації» усіх напрямків НРТ з моменту їх виникнення.
Необхідність цього процесу для НРТ обумовлена низкою факторів, серед яких на перше місце ми поставили б потребу (властиву будь-якій релігії) зламати у свідомості новонаверненого стару систему світосприйняття, що значною мірою грунтується на мовному фундаменті, і запропонувати адептам свого напрямку новий опис світу новою мовою. Будь-яка сакральна мова як традиційної релігії, так і New Age орієнтована не на відправника інформації, а на її одержувача, тобто орієнтована прагматично.
НРТ практично реалізують принцип мовної відносності й мовного детермінізму, згідно з яким ми сприймаємо світ так, як він описаний у найбільш універсальній і доступній картині світу — в мові, якою ми говоримо. Лідери НРТ сповідують принцип, за яким для того, щоб змінити навколишній світ, необхідно в першу чергу змінити мову людей, що його населяють. Яка мова світоописання — такий і описуваний нею світ.
Нова мова, з одного боку, відокремлює світ послідовників нового релігійного культу від інших людей, а з другого — єднає однодумців, створює для їхнього спілкування особливий контекст, служить для них спільним семантичним полем. Користуючись термінологією аналітичної філософії і пізнього Вітгенштайна, можна стверджувати, що послідовників НРТ багато в чому об’єднують спільні мовні стратегії, спільні мовні ігри. Адепти традиційних релігій і НРТ грають у різні мовні ігри: одні й ті самі слова мають для них різне значення. Можна сказати, що вони бачать по-різному не один світ, а зовсім різні світи, й у цих світів немає точок дотику. Мова НРТ — це мова «обраних», причетних до езотеричного знання, «посвячених»; її статус за визначенням вище статусу повсякденної мови, він обслуговує специфічні духовні потреби особистості. Езотеричність, вузьке коло застосування захищають базові поняття вчення від можливого перетворення на побутові фразеологічні звороти або розхожі словесні штампи.
Таким чином, сьогодні на наших очах іде процес формування сакральних мов Нового Часу (New Age). Процес цей проходить ті ж самі етапи, що й всіма шановані древні сакральні мови, наприклад, санскрит. Але швидкість становлення цих мов вражаюча. Так, за строк близько 50 років з’явилася величезна сакральна література New Age. Її ядро складають сакральні тексти, створені, як правило, засновниками того чи іншого вчення, що, відповідно до уявлень адептів, несуть людям світло Істини. До них примикають численні коментарі, пояснення, описи духовних практик, рекомендації щодо поведінки в суспільстві, написані здебільшого найближчими учнями духовного лідера, його послідовниками й соратниками. Далі створюється корпус творів, які за аналогією з християнською наративною традицією можна порівняти з «душе-корисним читанням», таким, як житія святих або подвиги мучеників за віру. Сюжет подібних творів езотеричної літератури простий. Вони, як правило, присвячені «досвіду саморозкриття» послідовника тієї чи іншої традиції, що не знаходив свого місця в житті, але після зустрічі з духовним учителем (яка зазвичай відбувається в досить екзотичній, безлюдній місцевості при дуже загадкових, але сповнених внутрішньої символіки, зрозумілої тільки посвяченим, обставинах) ціною титанічних зусиль і в результаті багаторічної роботи над собою — без надії на успіх і права на помилку (ціна будь-якої помилки чи прояву слабості духу — фізична смерть) — зрозумів істинний сенс і мету власного життя, знайшов гармонію із собою і світом. Нагородою за цей подвиг такому «воїну духу» стає успішність в усіх його починаннях (від бізнесу до спорту), можливість творити дивовижні речі — на кшталт перетворення в певного тотемного звіра (у послідовників неошаманізму) — або вирушати в інопланетні світи (у хаббардистів) чи астрал (у неоорієнталістів).
Цікаво, що в езотеричній літературі можна простежити появу певних бродячих сюжетів, властивих фольклору. Вони переносяться з книги у книгу, з країни у країну, з одного напрямку New Age в інший. Один раз знайдений вдалий прийом досить швидко тиражується, алгоритмізується і стає технологічним елементом літературного виробництва.
Ця література наводнила книжкові ринки, видається величезними тиражами, має своїх постійних споживачів серед так званих «просунутих» читачів. Узагальнений портрет типового читача літератури New Age такий: найчастіше це студент або людина з вищою освітою, віком від 17 до 45 років, городянин з невисоким рівнем прибутків, який не є членом якої-небудь традиційної релігійної громади, але прагне знайти «свій духовний шлях», одержати власний «містичний досвід». На літературі New Age спеціалізуються чимало книжкових видавництв; в Україні, зокрема, — це «Софія».
Якщо проаналізувати бодай назви пропонованих споживачу книг (які можна побачити на одній вітрині), вибудовується цікава картина, що дає відповіді на запитання: «Які життєві настанови прагне виробити у читача література New Age?»; «який образ людини вона створює як приклад для наслідування читачеві, як ідеал, до якого варто прагнути?» Ми виділили кілька блоків книжок, що найчастіше зустрічаються на книжкових розкладках по всіх регіонах України, об’єднаних досить умовною назвою «езотерична література».
* Книги з аутотренінгу, йоги, біоенергетики, нейро-лінгвістичного програмування, гіпнозу; рекомендації, як досягти змінених станів свідомості, включаючи посібники з голодування й «очищення організму», довідники з психотропних рослин і дії психоделіків, описи способів маніпулювання людьми й уникнення того, щоб маніпулювали вами, книги про мову жестів, запахів і кольорів, з питань практичної психології, теорії «позитивного мислення», подолання стресів, вирішення конфліктів.
* Рекомендації щодо визначення життєвих цілей, сфери діяльності, досягнення успіху в житті й бізнесі, подолання поведінкових і світоглядних «комплексів», з питань «саморозкриття», «самореалізації», «самодисципліни», розвитку навичок прийняття рішень, лідерства, керування людьми, вибору партнерів, виховання дітей — аж до оптимального дизайну й розміщення людей і речей у будинку (фен-шуй).
* Езотерична, окультна, астрологічна, алхімічна література, посібники з шаманізму і магії, описи прийомів гадання, сонники та посібники зі сновидінь (Dreaming), книги «класиків New Age» та їхніх послідовників.
У споживача цієї інформації формується переконання, що «батьки New Age» знають відповіді на будь-які питання, котрі можуть хвилювати нашого сучасника. Це враження підкріплюється виробленим за тисячоліття писемної культури «фідеїстичним» ставленням до книжкового слова, при якому недосвідчений обиватель готовий прийняти на віру будь-яку інформацію тільки на тій підставі, що її «написано у книзі». Авторам подібної літератури найчастіше не відмовиш у знанні людської психології, майстерності викладу та вмінні заволодіти увагою читача. Однак у міру віддалення від «сакрального тексту» своєї традиції ступінь майстерності авторів знижується, їхні езотеричні опуси стають усе більше вторинними.
Слід відзначити, що процеси формування сакральних мов НРТ не керуються свідомо їх лідерами або ще кимось. Сакральні мови НРТ розвиваються природно й незалежно від волі людей, які ними говорять. Закони їх розвитку, на наш погляд, найбільш повно можуть бути описані не в термінах наукового релігієзнавства чи лінгвістики, а синергетики чи теорії макросистем. Вивчення мов НРТ уявляється сьогодні актуальною проблемою. Це проблемне поле дає величезний матеріал для міждисциплінарних і компаративістських досліджень, які сьогодні тільки починаються. Не боячись обвинувачень у лінгвістичному редукціонізмі, ми можемо з певністю стверджувати, що на сьогодні саме цей напрямок наукових досліджень релігії обіцяє цікаві знахідки і яскраві відкриття.
