Розмова з муфтієм про життя кримських татар на 10-й рік окупації півострова, майбутнє ДУМ АРК та мусульман у контексті нової хвилі війни.
19 листопада 2016 року 36-річному на той момент Айдеру Рустемову випала честь стати лідером Духовного управління мусульман Автономної Республіки Крим (далі - ДУМ АРК) – новоствореної релігійної організації, яка мала представляти інтереси кримських татар, що виїхали з Криму на материк, та мусульман України загалом.
На півострові тим часом лишилось Духовне управління мусульман Криму і Севастополя (далі - ДУМКіС), яке за незмінного керівництва муфтія Еміралі Аблаєва і донині, після реєстрації за російським законодавством, взаємовигідно співпрацює з окупаційною адміністрацією.
До того як взяти в руки віжки повозки ДУМ АРК, Рустемов очолював Комітет духовних цінностей мусульман при правлінні Земляцтва кримських татар Києва. До цього закінчив факультет арабської філології університету Аль аль-Бейт у Йорданії, встиг поперекладати в Україні праці класиків ісламської релігійної думки та покерувати production-студією, що спеціалізувалась на виробництві програм морального напрямку.
— Розкажіть, будь ласка, якою до окупації 2014 року була релігійна і, зокрема, мусульманська мапа Криму?
— В нас було Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), яке об’єднувало навколо себе кримських татар, та «Таврійське духовне управління» (так називались представники Ахмеда Таміма, керівника Духовного управління мусульман України (ДУМУ)). Крім того, були менш організовані релігійні течії (приміром, салафіти чи «Хізб-ут-Тахрір»), які, користуючись свободою совісті в Україні, проводили проповідницьку діяльність.
— Ви особисто асоціювали себе з яким управлінням?
— Ні з яким, бо мені не подобалась тодішня політика ДУМК. Після анексії вони показали своє справжнє обличчя. Нині вони роблять те, що їм зараз кажуть співробітники ФСБ: чинять доноси, як це зробив Е. Аблаєв (йдеться про його листи у 2016 році до російських ФСБ, МВС та прокуратури з вимогою «попрацювати» з «нетрадиційними» мусульманами – О.Г.). Я із цим був категорично незгодний. Втім, як кримський татарин, я підкорювався та слухався тих релігійних інституцій, які у нас були. Фактор національності грав величезну роль.
— Ви кажете про «тодішню політику». Що мається на увазі?
— Йдеться про неправильне управління. Вони не займались об’єднанням мусульман після розпаду Радянського союзу та духовною реабілітацією кримських татар, які масово повертались до півострова, не проводили «духовну діагностику» і не працювали зі студентами, які приїздили до України після завершення релігійних студій у Туреччині, Йорданії, Лівані та ін. Вони мали об’єднувати усіх.
— Яку політичну орієнтацію мало ДУМК? Куди воно вело кримськотатарський народ?
— Вона була ідентична політичній орієнтації наших національних інституцій. Адже сам Еміралі Аблаєв був членом Меджлісу. А політична орієнтація Меджлісу цілком зрозуміла – відданість Україні. Жити у незалежній Україні та відроджувати наш народ. Але нині Всевишній випробовує наш народ, щоби очистити наші лави та відділити лицемірів від щирих, продажних - від справжніх патріотів.
— Ви передусім про Аблаєва кажете, вірно?
— Не тільки про нього. Наприклад, про Ескендера Білялова (радник російського «голови Криму» - О.Г.) або Ремзі Ільясова (нинішній заступник голови «Державної ради Республіки Крим»; оголошений у розшук Прокуратурою АРК – О.Г.), Руслана Бальбека, Ейваза Умерова та інших. Їх не так багато, але вони є.
— Яку посаду на момент окупації Криму ви посідали? Де працювали?
— Взагалі-то я не перебував у структурах ДУМК і з Аблаєвим не контактував. Оскільки мій релігійний диплом в «світському» Криму не визнавали, то довелось працювати у Києві і перекладачем, і менеджером з продажів, і фінансовим директором, і створити власне підприємство. Паралельно – залишатись звичайним практикуючим мусульманином. Але свою роботу в столиці завжди сприймав як тимчасове явище.
— Як ви пережили окупацію? Коли виїхали і чому?
— Я доволі часто їздив з Києва у Крим, і на початок окупації я опинився на півострові. Всі мої родичі досі мешкають саме там, у Первомайському районі, де і лишилось усе майно.
Стосовно виїзду з Криму — я не бачив у ньому свого майбутнього. Не знав, як зможу себе реалізовувати. Коли стало зрозуміло, що це окупація і буде «референдум», я передбачив подальшу траєкторію розвитку подій – обшуки, підкидання та виїмку літератури. Я навіть зателефонував своїм батькам і сказав: «Всю мою релігійну літературу арабською упакуйте та відправте мені». Вони так і вчинили. Втім, у їхній дім все одно прийшли з запитаннями. Але я вберіг батьків від зайвих проблем.
Я виїхав з Криму 27 лютого, у день захоплення Радміну, і більше не повертався. Але сказати, що я «полишив» Крим, не можу, бо вже до цього певний час жив і працював у Києві.
— Хто був ініціатором створення ДУМ АРК? З якою метою?
— Ініціатор – кримські татари, які переїхали на континентальну Україну. Хтось народжується, хтось одружується, хтось помирає – такими подіями потрібно теж займатись. На цьому тлі зріла ідея створити Управління. Але останньою краплею стала проросійська позиція Еміралі Аблаєва (21 лютого 2023 року СБУ повідомило йому про підозру – О.Г.), який насправді переходив на бік РФ поступово, а не одразу.
— Скільки взагалі мечетей у ДУМ АРК?
— У нас наразі 7 мечетей, які існують на базі ісламських культурних центрів, та 2 мечеті з мінаретами. Решта громад або мають невеликі молитовні приміщення, або потребують на них.
— Чи є у вас стосунки з ДУМКіС російських окупантів?
— Ні, попри те, що заступники голови – мої колишні друзі. Всі заяви, які ви можете почути від ДУМКіС, наразі транслюють позицію російської влади. Ані краплі у цьому не сумніваюсь.
— Хотів би повернутись до відомого епізоду, коли у листопаді 2016-го кримські ЗМІ цитували погрозу заступника муфтія ДУМКіС Есадуллаха Баїрова на вашу адресу про те, що «другий претендент у духовні лідери мусульман повинен бути ліквідований». Тоді ви прокоментували, що ця заява «підготовлена відділом ФСБ». Чи є нові подробиці у цьому епізоді?
— Щодо Есадуллаха Баїрова, то, якщо у 2016 році я ще намагався знайти якісь виправдання подібним діям його та деяких інших людей, яких я добре знав до окупації Криму, і пояснював це можливим залякуванням та шантажем з боку ФСБ, то тепер їм нема виправдання. Весною 2022-го у Владикавказі відбулась всеросійська конференція, на якій представники практично всіх російських муфтіятів (у тому числі і Есадуллах Баїров), підписали заяву-фетву про те, що участь у «СВО» визнана бажаною. У документі зазначалось, що Росія захищається, а не нападає, і що захист батьківщини є обов’язком кожного чоловіка. І загиблі у «спецоперації» вважаються шагідами. Ось така маячня.
— Відомий факт, що лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв був першим, хто наголосив на потребі створити духовне управління кримських татар, непідконтрольне Росії. Про це він заявив 4 січня 2016 року. Але між весною 2014-го та початком 2016-го ціла хронологічна прірва! Чому така довга пауза?
— Ці два роки – між 2014 та 2016 – були дуже насичені подіями. І ще теплилась надія, що ми повернемось до Криму. Мала місце блокада (економічна та енергетична). І навіть ще Еміралі Аблаєв був не таким, як зараз. Втім, 19 листопада 2016 року у нас відбувся з’їзд. Але реєстрували нас майже рік (офіційно – 23.11.2017 як «Духовне управління мусульман Автономної Республіки Крим»; ДУМК Е. Аблаєва перебуває в українському реєстрі юридичних осіб й досі – О.Г.).
— Чи можете ви сказати, що ДУМ АРК стало єдиним центром для кримських татар, що виїхали з Криму? Або так: наскільки ДУМ АРК вдалось з 2016 року стати ключовим голосом або представником інтересів кримських татар на континентальній Україні?
— На жаль, ні. Кримські татари розпорошені. Але є певна динаміка збільшення кількості наших громад.
Єдиним легітимним органом кримських татар нас визнає саме держава. Це було так само непросто, адже це є результатом певного політичного рішення. Ми хотіли зареєструватись як «ДУМК», але нам відмовили. Причина проста – не може бути двох організацій з однаковою назвою. Наші аргументи, що наш двійник – це нелегітимна структура колаборантів, почуті не були. Так, ми писали офіційні листи та звернення, але «російське» ДУМК досі висить в українському реєстрі, і це незрозуміло. Ми нічого не можемо тут вдіяти. Коли в мене гостювала Олена Богдан (очільниця Держслужби України з етнополітики та свободи совісті у 2020-2022 роках -О.Г.), я їй навів приклад: у Києві функціонують органи влади (прокуратура і т.д.), які працюють «по Криму». Вони тут, але у Криму так само є якісь однойменні «прокуратури», і це питання назв відрегульовано! То чому ми не можемо назватись ДУМК? Ми – спадкоємці організації кримських мусульман (я, до речі, це у статуті прописав, але була так само відмова). Зрештою, нас зареєстрували як ДУМ АРК.
— Чи правильно я розумію, що і у соцмережах ви позиціонуєте себе як ДУМК через те, що вважаєте себе правонаступником цього духовного об’єднання кримських мусульман?
— Так, вірно. Наша скорочена неюридична назва – ДУМК.
— На Ваш погляд, чому ДУМК виключили зі складу Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО) тільки після 2016 року?
— Співпраця Аблаєва з окупантами спочатку була неочевидною, про що я вже казав вище. І саме із цим пов’язано створення ДУМ АРК лише у 2016 році. Навіть нам відомо з відкритих джерел, що після окупації Аблаєв виписав довіреність на одну з релігійних організацій, яка б представляла його на майданчику ВРЦіРО. Була така спроба. Отже, спочатку там було ДУМК. Ми – правонаступники ДУМК, тому наша присутність там автоматична та за замовчуванням, бо це було ще до окупації і є нашим невід’ємним правом як духовної інституції кримських татар.
Взагалі, ВРЦіРО – це дуже важлива платформа для України як демократичної держави. Вона свідчить про релігійну толерантність у нашому суспільстві. Але також важлива і духовна безпека, адже у ВРЦіРО присутня УПЦ МП, яка дискредитувала себе співпрацею з країною-окупантом. Присутнє також ДУМУ, до якого є багато питань щодо зв’язків з російськими муфтіятами ще до війни. Крім того, до створення так званого «муфтіяту новоросії» на окупованій частині Херсонської області причетні, за даними з відкритих джерел, пов’язані з ДУМУ люди. Всі ці питання – до спецслужб України. Але присутність цих організацій дискредитує ВРЦіРО. Тому ми включені до цієї Ради, але не приймаємо участь у її роботі. Цікаво, що наша участь у ВРЦіРО ще до повномасштабного вторгнення викликала невдоволення представників саме УПЦ МП та ДУМУ, про що мені відомо з достовірних джерел.
— Звідки у ДУМ АРК фінансування? В інтерв’ю «Крим-Реалії» ви казали, що воно несистемне. Вже вирішили ситуацію?
— ДУМ АРК з самого початку позиціонує себе як самостійну, незалежну фінансово і неприбуткову організацію, яка існує за рахунок пожертвувань, внесків, а також підтримки малого та середнього бізнесу (переважно – кримських татар). Це фінансування завжди не є достатнім, тому питання залишається актуальним. Також є офіційна співпраця з турецьким Діянетом, міністерством у справах релігії, і з Фондом ІНН, але на рівні проєктів. Це не є сталим фінансуванням. Слава Богу, ми існуємо та працюємо.
— Які у вас взаємини із ДУМУ? Дехто з дослідників-релігієзнавців нарікає на його невиправдано нейтральну або взагалі проросійську позицію. Мовляв, саме тому вихідців з Криму у мечетях ДУМУ і не побачиш. Крім того, Таміма жорстко критикує ексмуфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов.
— Я зустрічався з Ахмедом Тамімом лише один раз. Між нашими структурами не було і немає ніякого спілкування. Не виникало такої необхідності. Чи буде воно – це питання майбутнього. Якщо я при цьому спілкуванні побачу відверто проросійську, деструктивну позицію, то вочевидь жодної взаємодії не відбудеться. Що ж стосується ДУМУ «Умма», то тут цілком інша картина: бачу прогресивних людей, які намагаються щось робити та щось створювати.
— Окрім кримських татар, як саме поповнюються лави ДУМ АРК? Чи ви проводите активні заходи, які християни називають словом «євангелізація»? Ваша концепція «ісламського просвітництва» враховує цей компонент?
— Наша задача – не робити масовий заклик до ісламу. Наша мета – внутрішня оптимізація, яка диктується необхідністю налагодити роботу громад та задовольнити потреби кримських татар, особливо в регіонах. Але це не означає, що ми не пояснюємо іслам та розділяємо за національними ознаками. Іслам – це релігія для усіх.
— Після 24 лютого динаміка інтересу українців до ісламу зросла чи знизилась?
— Зросла. Наші громади активно допомагають не тільки мусульманам, але й всім, хто потребує допомоги в ці скрутні часи, незалежно від віросповідання. Так, при наших центрах організовуються «пункти незламності», роздаються продукти, готова їжа і теплі напої жителям навколишніх територій. Багато людей, звісно, знайомляться з мусульманами і кримськими татарами та відкривають для себе нашу релігію та культуру.
— Рух «Хізб-ут-Тахрір» - це релігія чи партія? Як вони діяли до окупації Криму?
— Вони прямо заявляють про те, що є більше переважно політичною партією. «Наша основна місія – це встановлення халіфату політичним шляхом», — кажуть вони. До окупації вони діяли у класичний спосіб: знайомились з мусульманською молоддю, пропонували літературу, яка віддзеркалювала ідеологію «Хізб-ут-Тахрір» (ХТ), та запрошували на так звані «халакати» (буквально «кгурток»; уроки вивчення літератури ХТ). Також їх «заклик до ісламу» природньо включав місію серед етнічних українців та росіян. Якщо підсумувати, то ХТ – це організація, яка сповідує іслам і має на меті відновлення ісламського способу життя і поширення ісламського призову за допомогою відродження державного ладу на основі “намісництва” (хіляфа) на мусульманських землях. Їх методи ненасильницькі — політична боротьба та заклик до віри словом.
— Чи наявні переслідування на кримському півострові саме на релігійному ґрунті?
— Так. Переслідування ХТ є саме таким (останній випадок датується 11-12 січня – це засудження 5 кримськотатарських активістів на 13 років кожному та вирок імаму з Алушти Раіфу Февзієву – 17 років – О.Г.). Але тут вкрай важливо наголосити, що тактично ці переслідування виглядають як релігійні, стратегічно ж це переслідування з метою гібридної депортації кримських татар та продовження колонізації Криму. Крім того, переслідують групу Джамаат Табліг, яка займається лише мусульманською проповіддю, ходячи від будинку до будинку (як Свідки Єгови).
Тут успішно працює ФСБшна машина, яка «заточена» під такого штибу репресії. Москвою виділяється бюджет, і вони повинні його відпрацювати. Кожен, хто за якимись ознаками плюс-мінус підходить на роль жертви, стає об’єктом уваги спецслужби. Їм важливо виконати план та отримати нові погони, премію або медаль. І не має значення, кого саме «закриє» ФСБшник - християнина чи мусульманина. Тому на півострові переслідують усіх – і Свідків Єгови, і протестантів, і колишню УПЦ КП. Всіх, хто не підтримує Росію, ФСБ намагається переламати.
— Чому саме їх у Криму зараз так активно переслідує ФСБ?
— Вони просто знайшли собі зручного ворога. Будь-що, що може сприяти об’єднанню людей, у Росії сприймається як загроза країні. Знову ж таки, силовикам потрібно відпрацьовувати бюджети, тому насильство і утиски тривають і далі. Їм обов’язково кортить когось саджати. Якщо ворогів нема, то і кошти не виділятимуться. Й основне — це один із засобів чистки за етнічно-релігійною ознакою, який використовує російська окупаційна влада, проводячи політику гібридного геноциду кримських татар.
— Відомо, що серед тих, хто виїхав з Криму, були кримські татари, салафіти та члени ХТ. Куди саме виїжджали останні?
— Наскільки мені відомо, прибічники цієї партії сконцентрувались у Західній Україні (приміром, у Дрогобичі). Вони вважали, що там до них будуть відноситись доброзичливо (так і сталось).
Взагалі, я прибічник того, щоби не сегрегувати мусульман на течії та секти. Це до добра не доводить. Сказати, що в Україні якась громада чітко дотримується певного вчення (традиції), я не можу. Моя позиція як муфтія Криму наступна: якщо погляди та діяльність громади не протирічать загальним засадам Корану та Суни у сунітському тлумаченні й не порушують законів, то я не бачу у цьому жодної проблеми. У нас абсолютна свобода. Втім, ДУМ АРК офіційно не взаємодіє з релігійними громадами ХТ. Досвід доводить, що прибічники ХТ більш активні на рівні теоретичних розмов про політику. Це не люди активних дій. Чимало з них, як і інші громадяни України, втратили житло і майно. Тому багато виїхали до Європи. Причини ті самі: потрібно платити за оренду та утримувати родину за умов відсутності стабільної роботи та загального занепаду економіки. Тут більше побутові причини. Втім, є і ті, хто встиг продати кримське майно та перебратись на континент; такі лишились.
— Як змінилось ваше особисте та професійне життя з 24 лютого?
— Я більше думаю про те, як бути готовим до реальної участі у війні як воїн. Навіть думав про проходження воєнної підготовки (але, у силу моєї посади, без обов’язку відразу їхати на передову). Я захоплююсь бігом і через день-два долаю 9 км. Зараз вже бігаю з бронежилетом, бо хлопці кажуть, що вага амуніції доходить до 30 кг. Отже, більше думаю про війну та про готовність до неї. Відповідно, більше розмірковую про смерть. Думки про неї завжди наближають до Бога. Пророк Мухаммад (мир йому) радив відвідувати могили та думати про смерть.
Якщо говорити про професійну діяльність, то всі проєкти, які ми ініціювали до нової хвилі війни, досі тривають. Війна внесла корективи, але соціальні ініціативи (зокрема, роздача продуктових наборів) продовжуються. Під час минулорічного Рамадану ми переслали кошти громадам, які перебували і досі перебувають на окупованих територіях. Люди встигли зняти готівку та закупити харчі (борошно, олію, цукор). Вони досі ними користуються та роздають людям. Без піару, фотографій і постів. Вони просто корисні іншим людям. Отже, ту допомогу, яку ми надавали до війни, ми продовжили надавати і після 24 лютого, але у набагато більших масштабах. Втім, це вже виглядало як гуманітарна допомога. У Києві пекли хліб. Здебільшого, ми допомагали людям у с. Чайки, де в нас є Ісламський культурний центр. Село було дуже близько до нуля.
Київ я майже не полишав. Лише виїхав на один день – вивіз сім’ю у Польщу, оскільки є багатодітним батьком.
— 16 лютого ви звернулись до мусульман у російській армії з попередженням, що їх прихід призведе або до їх смерті, або до вбивства українських послідовників Аллага. На вашу думку, чому вас не послухали?
— Знаєте, звернення таки мало ефект. Але точно виміряти його неможливо. Саме перед вторгненням якісь 2 «мусульманські» дивізії чи бригади під Харковом розвернулись та пішли. Чому? Мені це кинулось в очі. Адже я сподіваюсь, що звернення було почуте, але Росії все побудоване на страху. Як мінімум, воно відвернуло частину віруючих від служби у ВС РФ.
— Якби ви зараз спілкувались з російським мусульманином, які б три причини ви навели, чому йому не можна брати участь у російській агресії?
— По-перше, Росія – це агресор. Країна-окупант. За релігійними поняттями, це «гасиб» (загарбник) та «баги» (той, хто чинить безчинство). Аллаг у Корані сказав, що, якщо у бою зустрічаються дві групи мусульман, то битись потрібно проти тих, хто чинить несправедливість. Бути на боці такої країни – харам. Водночас українці захищають свою територію. По-друге, Росія – це гнобитель усіх мусульман в усьому світі. Сирія, Лівія… Скрізь, де РФ пхає свого зовнішньополітичного носа, страждають мусульмани. А скільки в Україні мусульман з Росії, які втекли від переслідувань!
— Судячи з вашої особистої сторінки у Facebook, ви не бачите себе голосом українського ісламу в світі. Чи я помиляюсь?
— Я точно не ставлю перед собою мети бути популярною та відомою особою. Але моя чітка позиція призвела до того, що моя впізнаваність виросла. За 6 днів до повномасштабного вторгнення я звертався до російських мусульман, які перебувають на кордоні. Далі – до наших громад. Після того – до муфтіїв та імамів Росії. Крім того, завдяки Володимиру Золкіну у мене була можливість поговорити з військовополоненими. Після того мене стали впізнавати набагато частіше.
— Тоді відповідне питання. Дійсно, у серпні вам вдалось поговорити з 3-ма полоненими російськими мусульманами, і цю розмову продивилось майже 1,3 млн людей. Лише один з росіян, можливо, щиро захотів змінити своє життя. Два інших, просто етнічні мусульмани, особливого інтересу до покаяння не виявили. Чи можна зробити висновок, що для 3/4 російських мусульман їх віра не впливає на їх життя та поведінку?
— Ні, я би не зробив такого висновку. Російські мусульмани, як і звичайні громадяни тієї країни, перебувають під куполом потужної пропаганди. І з цим потрібно працювати. Чому двоє з полонених нічого не зрозуміли, а один зрозумів? Просто він щиро цього хотів.
— Як ви ставитесь до відходу Саїда Ісмагілова з посади муфтія ДУМУ «Умма» та його медійної активності?
— Позитивно. І це цілком природно, що, надягнувши військове вбрання та взявши до рук зброю, він не зміг далі продовжувати свою діяльність як муфтій. Можу припустити це, проводячи аналогію із собою. Чимало мусульман просили мене вдягнути військовий однострій, бронежилет, взяти автомат та виступити так у відеозверненні. Я довго думав над цим і зрозумів, що одна справа, коли ти реально береш участь у боях, а інша, коли тебе тільки знімають на відео. Адже очевидно, що поєднати одне з одним на професійному рівні не вийде.
В ісламі кожен чоловік має бути воїном та бійцем за справедливість. Це цілком нормально. І в Україні я постійно закликаю мусульман брати участь у війні. Але муфтій, який вдягне форму, отримає певні негативні наслідки від цього кроку. Як це сприйматиметься у мусульманських країнах, з якими ми повинні працювати? Про це не скажуть прямо, але таку людину просто викреслять зі списків тих, з ким вони підтримуватимуть офіційні контакти. Цей чоловік викликатиме «алергію», і на нього розповсюджуватиметься заборона на комунікацію. Коротше кажучи, релігійні авторитети не спілкуватимуться з людиною у формі та з автоматом. Особа, яка таким чином позиціонує себе, має і медійні переваги, і численні перепони на фронті релігійної дипломатії. Саме тому я утримуюсь від таких дій.
— Трохи вже про новітню історію: чому мусульманські воїни приєднувались до АТО/ООС? Чи відома вам їх тодішня кількість?
— Вони брали до рук зброю, бо вважали, що боротьба з російським окупантом — це війна і з ворогом мусульман. Російська політика пригнічує мусульман скрізь – як всередині РФ, та і за її межами. Кількості воїнів-мусульман я не знаю.
— Чому з «того» боку так само з’явились бійці-мусульмани з Чечні, Дагестану та Північної Осетії?
— Через те, що спотворюється релігія та цінності віри, маскуючись під певну мерзотну політику. Чеченці, які мешкають в Україні, соромляться називати чеченцями тих своїх співвітчизників, які мешкають у самій Чечні та підтримують режим Кадирова. Язик не повертається. «Це не чеченці, це кадировці».
Політика використовує релігію. Я б ще сказав так: російська ідеологія, сучасна пропаганда "русского мира" та методи ФСБ, якими це просувається, перемелює всі народи, на які вона спрямована. Особливо це яскраво видно зараз, тобто після повномасштабного вторгнення в Україну. Іншими словами, стався вододіл у народах та націях. Тому кадировці — це точно не чеченці, які століттями боролися проти російської імперії за свою свободу. Це – мутанти-рашисти. Так само як і хаїни (кримськотатарською – «зрадник» - О.Г.) та манкурти, зрадники та колаборанти серед кримських татар та українців.
— Що можете сказати про участь мусульман у відсічі російській армії починаючи з 24 лютого?
— Проти росіян воюють набагато більше мусульман, ніж у 2014 році. У цілому, на жаль, кримські татари розпорошені і розкидані по різних військових частинах. Ми це знаємо по останньому святу Курбан-Байрам: нам вдалось розподілити халяльну тушківку близько 5 000 кримським татарам і мусульманським воїнам з усієї України.
Ми страждаємо від відсутності у медіа ось з якої причини. Я багато разів просив кримськотатарських бійців записати відео, але левова частка відмовляється, бо хвилюється за рідних у Криму. Ніхто не хоче говорити на камеру. В усіх родичі залишились на півострові. Найсміливіші виходять у балаклавах і потім просять, щоби трохи спотворили їх голос. А так всі стороняться.
— Я помітив, що для російської релігійності дуже важлива тема джигаду та мучеництва. У червні ви зазначали, що мусульманин з Росії, який гине в Україні, не є шагідом. Втім, російські імами переконують у протилежному. Водночас російських православних заспокоює Патріарх Кіріл, який наголошує, що загиблі на війні – автоматично мученики за Христа. Чому у РФ такий сильний акцент на мучеництві не за справжню віру, а за виконання наказів В. Путіна?
— Це дуже практичне питання. У них проблеми з мобілізацією та відновленням після втрат. При цьому вони не хочуть, щоби населення бунтувало. Тому у військових є задача зробити це максимально «правильно». Призивають в першу чергу всіх, кого завгодно, але не росіян, — нацменшини, народи Кавказу, бурятів тощо. Саме тому робиться вагомий акцент на поняттях «шахади» та «джигаду», щоби якось змотивувати російських мусульман. Робляться спільні заяви від імені мусульман (про що ми вже говорили вище), виносяться фетви, муфтії виступають із закликами та благословеннями йти воювати в Україні та ставати «шагідами, захищаючи «вітчізну».
— Тобто, по суті, вони посилаються на ідентичні сури Корану і кажуть те саме, що й українські імами, але застосовують на користь РФ?
— Так.
— Вибачаюсь за це традиційне і постійне питання, але як ви оцінюєте релігійність Кадирова?
— Ніяк не оцінюю. Це людина з TikTok, лицедій у чистому вигляді. Людина-неук, що не має жодної релігійної освіти. Втім, він і не претендує на те, щоби бути релігійним авторитетом. Всі його релігійні заклики до джигаду – це просто тло. Як фонова музика. А мета – тиснути на націоналістичні почуття та гординю. Крім того, на останньому ролику він був реально несамовитим, навіть «під чимось». Цілком можливо, що він вживає наркотики.
— До 2022 року ДУМ АРК не мало власної капеланської служби. Поїздки імамів відбувались час від часу та мали на меті познайомитись з кримськими татарами-військовослужбовцями. Що змінилось за рік?
— Багато чого. Нещодавно нам презентували закон про капеланство. Він сирий і побудований на системі квот. Деякі «мертві» релігійні організації здобули свою квоту, а ДУМ АРК – ні. Наскільки мені відомо, ДУМУ отримало одне місце. Офіційно у ДУМ АРК немає свого імама-капелана, de facto – є (шейх Сулейман Хайруллаєв).
— У листопаді ексмуфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов припустив, що рішення запустити власну капеланську службу ДУМ АРК ухвалило через появу оплачуваних державою посад. Чи має він рацію?
— Безумовно, цей фактор впливає. Відрядження капелана на передову будь-якою неприбутковою організацією складно постійно фінансувати. Отже, поява посад – це додаткова причина. Але не основна мотивація. Відтепер капелан, який має вищу освіту, офіційно оформлюється офіцером та переходить у підпорядкування Голові капеланської служби. Без державного фінансування ми б таке не осилили, і ця діяльність не була б системною. Додам, що чимало наших вірян-бійців боронять нашу країну зі зброю в руках і додатково виконують функцію капеланів. Крім того, я припускаю, що у майбутньому мусульманські капелани, які візьмуть зброю у руки, де-юре втратять цей статус, адже це неприпустимо для капеланів за законами України. Отже, все це про те, що основна мотивація мусульман — подолати зло XXI століття, рашистів, та визволити всю нашу країну, включаючи Крим.
— Як повномасштабна війна вплинула на мусульманські громади на півдні України?
— Наша мечеть у Херсоні не постраждала. Щойно місто звільнилось від росіян, на другий день я вже був там. Багато членів громади виїхали. Думаємо відновити служіння у міській мечеті. Все майно та килими наші віруючі сховали від окупантів. Я спілкувався з місцевими мусульманами, і вони казали, що росіяни вдарились до жахливого мародерства. Викрутили навіть нові унітази з лікарні і винесли медичну апаратуру.
Керівників мечетей росіяни залякують і допитують. За досвідом імама громади «Бірлік» (с. Щасливцеве Херсонської обл. – О.Г.) Рустема Асанова, російські допити виглядають так. Спочатку питають, чи є зв’язок з українськими націоналістичними організаціями (АЗОВ, «Правий сектор» і т.д.). Бо їх формальна мета – це «денацифікація» України. А далі – можливий зв’язок із Меджлісом і ДУМ АРК. В кінці росіяни схиляють до співпраці з Еміралі Аблаєвим, дають його контакт і змушують підписувати документ про згоду на співпрацю. Все це супроводжується мішком на голові, психологічним тиском та побиттями.
— За задумом РФ, створення так званого «муфтіяту новоросії» мало на меті об’єднати лояльних Росії послідовників ісламу у Херсонській області. Чи підтримали його «у низах»? Чи намагаються зараз росіяни силоміць зібрати мусульман під парасолькою цього псевдооб’єднання? Чи це не повторення мертвонародженого «Муфтіяту ДНР»?
— Очевидно, що кримські татари не підтримали «муфтіят новоросії». Для мене також зрозуміла роль Ахмеда Таміма у цьому. Ми писали про це на нашому сайті: згадані у цій статті особи, які створювали «муфтіят новоросії», мають прямий зв’язок з цим управлінням, у якому панують проросійські настрої. Але, врешті решт, останнє слово за органами безпеки нашої країни.
Чи це повторення «Муфтіяту ДНР»? Однозначно, адже Росія окупує територію поетапно, що по суті є сучасною колонізаторською політикою рашистів. Спочатку триває підготовча робота проросійських організацій (культурна окупація). Далі – якась «ідея фікс»: у 2022-му це була провальна «денацифікація», яка використовує також релігійний фактор.
— Хто головний спікер російського ісламу для міжнародної аудиторії?
— Думаю, що шейх Равіль Гайнутдін, керівник Ради муфтіїв російської федерації та голова Духовного управління мусульман РФ. Використовують також Талгата Таджутдіна, голову Центрального духовного управління мусульман. Це просто божевільний старець. Насправді у Росії дуже багато муфтіїв, їх 81. Але ці двоє – медійні.
— Світовий іслам. Що він знає про війну в Україні та через які канали дізнається?
— На превеликий жаль, серед іноземних мусульман здебільшого панує думка «Яка різниця? Невіруючі воюють з невіруючими. Через це мусульмани не повинні брати участь у цій війні». Саме тому потрібна «релігійна дипломатія», щоби роз’яснювати, що нав’язана Росією війна — це вбивства мирного населення, терор та бомбардування міст та їх інфраструктури, катування та мародерство. Тим більше, якщо ми говоримо про релігійні кола, то досі зберігається їх певна відстороненість від політики та споживання міжнародних новин.
Це величезний фронт робіт. У мусульманських країнах російська пропаганда працює надзвичайно потужно. Не знаю, як їм це вдається, але, думаю, вони вливають у це дуже багато грошей. Точно є проросійські канали.
Інший яскравий приклад – це хадж. Ще з часів окупації 1783 року Росія підступно та хитро обігрувала цей фактор. Що таке хадж? Це обов’язок кожного мусульманина раз у житті вирушити до Мекки. У 1783-му російська імперія не видавала паспорти тим, хто прагнув здійснити хадж. Ще у той час! Саудівська Аравія не визнала окупації Криму та проголосувала за територіальну цілісність України, але під час хаджу визнає росіянами кримчан, які взяли російські паспорти. І їх можна зрозуміти, коли вони кажуть: «Це релігія, ми у політику не втручаємось».
Але складно зрозуміти саме українську сторону. Хадж в Україні – абсолютно монопольна справа. Давним-давно була виділена квота приватній фірмі, якою керує іноземець. Після окупації Криму він примудрявся брати паломників навіть з Росії та Білорусі, які їхали у складі української делегації. Так, я майже впевнений, є корупція (але в мене доказів немає). Це дуже серйозна проблема, яку ми, ДУМ АРК, самостійно вирішити не можемо. Я б’юсь над нею ще з часу призначення на посаду. Ми писали до Мінкульту, ДЕСС та МЗС, але скрізь отримували відписки.
Окрім монополії, в Україні дуже висока ціна за хадж. Коли я неофіційно зустрівся з працівниками Міністерства хаджу у січні 2019 року, мені сказали: «Ми розуміємо ваш біль, але без підтримки вашої держави вам нічого не вдасться». Щоби ви розуміли: у той кабінет колаборантів з Криму приводив за ручку сам посол РФ. Хоча це приватна туристична компанія. Висновок який? Росія приділяє цьому питанню величезну увагу. Крім того, я впевнений, що Москва дотує хадж: ще до початку війни це коштувало $2000-$2500, а в Україні - $4000-$4500. Крім того, українська квота нікчемна, лише близько 200 осіб. Вона не використовувалась по причині високої ціни та монополії на ринку. Якби, виключно за підтримки держави, ми вирішили проблему з хаджем, це був би величезний внесок у підтримку українського погляду на війну. Поки ж у хаджі прапору України немає. Просто уявіть його у Мецці! Це геть інша історія.
Світлини з архіву Айдера Рустемова, його фейсбук-сторінки
##DONATE_TEXT_BLOCK##