Галицькі літургійності
Виглядає, що термін 40-сятниця все таки походить від реального числа 40. Проблема лише у тому, що їх у різний час і у різних традиціях, які остаточно склади нашу приблизно аж у 17-му столітті, рахували по різному. Основними питаннями тут були наступні: а) чи враховувались при обчисленні суботи і неділі та б) чи враховували при обрахуванні 40 днів посту сиропусний та страсний тиждень? Залежно від ствердної чи заперечної відповіді формувались літургійні тексти, богослужіння чи обряди. У сучасній літургійній традиції візантійських церков можна розрізнити три різних підходи до обрахування сорока днів чотиридесятниці: шеститижеву, семитижневу та восьмитижневу чотиридесятницю. Коли який з них існував, де був панівним, як довго протривав і чому змінився, сказати важко. Тут просто вкажемо на деякі маркери посту у літургійних текстах чи структурах.
Великий піст у церквах візантійської традиції називають Чотиридесятницею. Але щодо того як вирахувати сорок днів посту, тут навіть фахівці літургійного богослов’я часто плутаються і найчастіше все зводиться до того, що число 40 визнають символічним, тобто таким, яке не має на меті вказати на реальних 40 днів посту, але радше означає певний цілісний відрізок часу. Ось як, до прикладу, про число 40 говорить у своїй книзі «Пізнай свій обряд» о.Юліан Катрій: «Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також уважається постним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що становить одну десяту цілого року».
Все ж дійсність нашої літургійної традиції була б надто простою, якщо б таким способом можна було пояснити її загадки. Виглядає, що термін 40-сятниця все таки походить від реального числа 40. Проблема лише у тому, що їх у різний час і у різних традиціях, які остаточно склади нашу приблизно аж у 17-му столітті, вираховували по різному. Основними параметрами при обчисленнях були наступні:
а) чи враховувались при обчисленні суботи і неділі та
б) чи враховували при обрахуванні 40 днів посту сиропусний та страсний тиждень?
Залежно від ствердної чи заперечної відповіді формувався підхід до того, щовходить у Чиотридесятницю, а відтак і літургійні тексти, богослужіння чи обряди, які її наповнювали чи обрамлювали. У сучасній літургійній традиції візантійських церков можна розрізнити три різних підходи до обрахування сорока днів чотиридесятниці: шеститижеву, семитижневу та восьмитижневу чотиридесятницю. Коли який з них існував, де був панівним, як довго протривав і чому змінився, сказати важко. Тут просто вкажемо на деякі "маркери" цих традицій у літургійних текстах чи структурах.
Шеститижнева чотиридесятниця
На традицію шеститижневого посту вказують передусім тексти стихир «На Господи воззвах» постових вечірень. Згідно із їх логікою піст триває від понеділка першого тижня посту до п’ятниці шостого тижня посту із суботами та неділями включно (5х7+5=40). Сиропусний та страсний тиждень натомість не є частиною чотиридесятниці, але окремими літургійними величинами, які ніби обрамлюють період Чотиридесятниці. Ось як про це говорять стихири вечірень:
Третя стихира понеділка першого тижня посту: (г. 2, подібний: Коли з дерева): Почнім радісно час посту! Віддавши себе духовному подвигові, очистьмо душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі, і від усяких пристрастей, насолоджуючись духовними чеснотами. Зростаючи в них любов'ю, сподобимося всі побачити всечесну страсть Христа Бога і, радіючи духом, святу Пасху.
Перша стихира п’ятниці шостого тижня посту: Глас 8: Душекорисну звершивши Чотиридесятницю, просимо, Чоловіколюбче, і святу седмицю Страсти Твоєї видіти, щоб прославити в ній величні діла Твої і невимовний Твій задля нас Промисел, єдиномисленно співаючи: Господи, слава Тобі.
Достеменно невідомо де і коли були написані стихири «На Господи воззвах» для сучасних вечірень Великого посту, але вони точно походять із літургійної традиції, яка орієнтувалася на точне число 40 і не виймала із постового періоду суботи та неділі. Строгий підхід до посту і ігнорування особливим статусом неділь, який принаймні від 6-го століття здається став обов’язковим для всіх східних церков може вказувати на особливе аскетичне місце їх вживання – монастирі.
Семитижнева чотиридесятниця
Літургія Передшеосвячених дарів – одне із найбільш загадкових богослужінь чотиридесятниці. Насправді невідомо звідки воно до нас прийшло. Навіть у найдавніших джерелах воно виглядає як накладка, бо провокує традицію подвійного причастя у суботи. Літургія Передшеосвячених Дарів, а зокрема її служіння у п’ятницю ввечір, спонукає до думки, що вона у своїй найдавнішій іпостасі походить із традиції, де непостовим днем у періоді Чотиридесятниці була лише неділя, натомість суботи були частиною чотиридесятниці. Згідно із цією традицією чотиридесятниця тривала шість тижнів великого посту до яких додавались чотири дні страсної седмиці, залишаючи "пасхальне тридення" - Великі П’ятницю, Суботу та Неділю – окремою літургійною величиною (6х6+4=40). Тут цікаво зазначити, що Трульський собор 692 р. в 52 каноні дещо дивно формулює припис щодо днів служіння літургії Передшеосвячених Дарів: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення служать не інакшу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів”. Тобто може складатись враження, що літургія у п’ятницю ввечір мала б вважатись не суботньою, а п’ятничною. Проте літургійна логіка поєднання Літургії Передшеосвячених Дарів із вечірнею жодним чином не підтримує такого трактування. Тексти вечірні п’ятничної Літургії Передшеосвячених дарів однозначно є суботніми текстами. З іншого боку, якщо б було по-іншому, то для суботи необхідно було б створити окрему вечірню. Окрім того, якщо б це було так, то понеділок мав би дві вечірні, а такого із джерел невідомо. Радше тут йдеться про констатування нової традиції – дозвіл на суботню літургію у час великого посту, правдоподібно для пам’ятей святих, святкування яких співпадало із постовими днями тижня (тоді їх святкування переносили на суботи, традиція донині збережена у вірменській церкві навіть у позапостовий період) або про накладання інородної (можливо александрійської) традиції на вже існуюче звільнення від посту у суботи.
Восьмитижнева чотиридесятниця
Вісім тижнів чотиридесятниці передбачені приписом Трульського собору, який виймає суботи і неділі з постового періоду. Дя того, щоб без субот і неділь днів посту було 40, необхідно, щоб він тривав вісім тижнів (5х8=40). У літургійній традиції церков візантійської традиції це стає видимим через тріоді. Їх спів починається вже у сиропусний тиждень і триває до завершення страсного. Цікаво також і те, що суботні тріоді – чотирипіснці, тематично стоять осторонь тріодей інших днів. Така традиція дуже давня і засвідчена для єрусалимської церкви Етерією вже у 4-му столітті.
Піст як десятина року
Церква древнього Констатнинополя, здається, дотримувалася семи тижнів посту у які не входили суботи та неділі, а тому піст тут не тривав повних 40 днів. Принаймні так виглядає із кондака св.Романа Солодкопівця на початок Великого Посту, який містить наступне: «Любителі посту, ви спішите принести тепер щорічну десятину Богу нашому, подібно, як євреї приносили Господеві десятину із своєї власності, роблячи це прообразом майбутнього посту, через який ми маємо вічне життя.
Числом днів посту повинна бути десятина року. Бо піст - сім тижнів. Кожен тиждень - п’ять посних днів, а всього - тридцять п’ять днів ми проводимо в пості. До цього ще приєднуються доба суботи спасительної страсті. Тридцять шість з половиною діб становлять десяту частину року, якою отримуємо вічне життя». (7х5+1,5=36,5).
Потрійна чотиридесятниця сучасного богосужіння
Пройшовши складний шлях становлення, сучасна літургійна традиція церков візантійського обряду у часі Чотиридесятниці зберегла сліди різних звичаїв підготовки до святкування Воскресіння Христового. Вони у більшості їх випадків поєднані випадково і без особливого богословського і структурного осмислення. Останнє є завданням для літургістів та богословів сучасності. Цей допис не має на меті розставити всі крапки над «і» у питанні обчислення 40 днів Великого посту. Його завданням є лише спроба вказати на те, що число днів Чотиридесятниці жодним чином не символічне, а реальне. Також одним із завдань написаного є у черговий раз наголосити на необхідності здорової літургійної реформи, якщо ми хочемо, щоб наша літургійна традиція була «логічною службою», а не хрестоматією різноманітних уривків із традицій невідомого походження.