Старі ортодокси мали рацію?
Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 24-26
Рушайте на 16-ту вулицю у Вашингтоні, і ви станете свідком тієї релігійної різноманітності, що вражала гостей Америки з часів Токвілля. Повз вас минатимуть церква за церквою: Лютеранська церква благодаті, Національна назорейська церква, Сіонська церква Пресвятої Трійці, Церква всіх душ унітаріанська... І так далі й далі. Для невеличкої групи соціологів відповідь на запитання — чому так багато молитовних будинків, — не відрізняється від запитання про кількість марок миючих засобів або зубної пасти у супермаркетах: це ринок.
Вони кажуть, що конкуренція, попит і пропозиція формують земні аспекти релігії — її популярність та спосіб себе подати. А люди на церковних лавках — непостійні споживачі, завжди готові перекинутися до конкурентів, якщо нинішня форма богослужінь виявиться статичною й ненатхненною.
Економічний підхід привів їх до висновку, що скоріше конкуренція, ніж глибока віра рухає цей процес. Це не лише змушує священика тяжче працювати, але й, на їхню думку, означає більшу вірогідність того, що будь-яка людина зможе відшукати церкву, яка найбільше відповідає її духовним устремлінням, хто б це не був — «Нью Ейдж» чи біблійні буквалісти.
Можна продемонструвати, що в будь-якому суспільстві існує розподіл релігійних смаків та упдобань, вважає Родні Старк, професор соціології Вашингтонського університету й відомий захисник так званої теорії релігійного економізму. «Основним моментом є те, що найліпшим чином суспільство обслуговуватимуть кілька релігій, які в ньому зосереджені, або, кажучи мовою економіки, різні сегменти ринку. Я впевнений, що ми п’ємо більше газованих напоїв, бо існує 20 компаній, які їх випускають, а не одна «Кока-кола». Чому серед релігій так не може бути?»
Релігійний плюралізм, кажуть Р. Старк та інші, пояснює релігійне пожвавлення у Сполучених Штатах, — на відміну від Західної Європи, де в більшості країн спостерігається згасання інтересу до традиційних церков.
Але й мова економіки, і посилання на плюралізм не задовольняють багатьох представників цієї галузі. Стів Брюс, соціолог Абердинського університету у Шотландії, писав, що «соціологія релігії страждає від нездорового впливу дрібної групки американських дослідників, які торгують божевільними ідеями». А Марк Чейвз, соціолог з університету штату Аризона, називає теорію плюралізму «картковим будиночком», який руйнується під час пильного розгляду.
Теоретики «релігійного економізму», що зосереджуються на різноманітності християнських деномінацій, намагаються порвати з поглядами на релігійний плюралізм, що панували в соціології релігії впродовж останнього півстоліття. Найяскравіше це було сформульовано у книзі Пітера Бергера «Святі небеса» (1969). П. Бергер, нині директор Інституту релігії і міжнародних відносин при Бостонському університеті, якось написав, що віра колись була схожа на великий намет, під яким знаходило схованку все суспільство і який забезпечував усім спільну визначеність. Однак віротерпимість відкрила двері розмаїттю, і цей святий покров розірвався, визначеність і певність почали згасати, а разом з ними й віра. П. Бергер зробив цей висновок на основі широкого історичного й культурного аналізу.
Однак Родні Старк та Роджер Фінке, соціолог з університету Пенн-Стейт і співавтор праці «Дія віри: пояснення людського виміру релігії» (видавництво Каліфорнійського університету, 2000), вважають, що подібна всеохопна соціологічна картина буває часом розпливчастою й ненауковою. І додають, що у новітніх теоріях необхідно зважати й на Америку.
На сьогодні у США 40% дорослого населення заявляють, що відвідують церкву щотижня — поряд із 10% у Британії та 4% у країнах Скандинавії. Маючи 1350 деномінацій та сект (згідно з даними Американської енциклопедії релігій), США є нині одним з найплюралістичніших і найрелігійніших суспільств сучасності. Ці факти змусили соціологів змінити думку про те, що релігія помре, коли сусіди перестануть вірити в одного Бога.
Адам Сміт 225 років тому у творі «Дослідження про природу і причини багатства народів» навів деякі зв’язки між конкуренцією й релігійними переконаннями, але більшість науковців не звернули на них увагу. Р. Старк та інші почали вживати економічну термінологію для описання релігійного середовища у середині 1980-х pp.
Хвилі нового мислення з’явилися у 1988 p., коли Р. Фінке надрукував статтю в «Американському соціологічному огляді», використовуючи дані надзвичайно ретельного дослідження релігійної поведінки, проведеного у 1906 р. американським Бюро перепису населення, під час якого було вивчено співвідношення між релігійною багатоманітністю й конфесійною належністю (таку інформацію уряд більше не збирає). Теза про секуляризацію твердила, що релігія швидше почне занепадати в містах, бо городяни не зможуть не помітити, що їхні сусіди ходять до різних церков. Але Р. Старк та Р. Фінке з’ясували, що відвідуваність церков у сільській місцевості становила 50%, тоді як у деяких містах вона сягала 60%.
Їхні методи були не менш вражаючими, ніж їхні аргументи. Для детального дослідження релігійного плюралізму вони використали ту саму статистичну формулу, що її Федеральна торгова комісія використовує для вимірювання конкуренції на споживчих ринках (наприклад, програмного забезпечення). Було з’ясовано, що в однакових за розміром містах відвідуваність церков була найвищою там, де існував вибір віросповідань.
Повна протилежність доводам священства й висновкам соціологів, — таким був їхній підсумок. Багатоманітність є другом, а не ворогом активізації релігії.
У 1991 р. Ларі Яннакконе, професор економіки університету Санта Клари, розвинув цю теорію на міжнародному рівні. У своїй статті в журналі «Раціональне суспільство» він заявив, що 90% змін релігійності у країнах Європи, США, Нової Зеландії та Австралії можна співвіднести зі змінами у плюралізмі. Відтоді з’явився цілий потік статей, серед них і згаданих трьох авторів, де вони застосовували свою тезу до різних країн та епох. Справжня різниця між релігійністю в Америці і Європі, на їхню думку, полягає в розбіжностях пропозиції.
«Мої європейські колеги збиті з пантелику, — каже Р. Старк, коли змальовує потік церковної кореспонденції, що надходить до нього. — Вони нічого подібного ще не чули. Я їм кажу: «У тому то й річ. Ви не розумієте, що американські церкви докладають дуже багато зусиль, щоб залучити до себе людей».
Одним з найбільш суперечливих тверджень Старка та Фінке є те, що Європу може чекати релігійне пробудження, якщо тамтешні церкви почнуть діяти, як їхні американські колеги. Деяким вченим це здається нісенітницею. Навіть ті, хто вважає, що цю теорію можна застосувати в Америці, переконані, що в Європі вона не діятиме. По-перше, у Польщі та Ірландії (можна згадати також Квебек) у Католицької церкви мало конкурентів, а проте відвідуваність меси залишається дуже високою. До того ж кілька соціологів, що спеціалізуються на дослідженнях європейських країн з переважаючим протестантизмом, стверджують, що відкрита конкуренція й занепад традиційних релігій ішли зовсім поруч. С. Брюс з Абердинського університету зазначив, що саме так відбувалося у Британії. «Може, це прозвучить банально, — писав він у 1999 p., — але старі ортодокси мали рацію».
Деякі науковці сумніваються, чи можна взагалі застосувати теорію плюралізму до Сполучених Штатів. Два роки активно обговорювалася стаття Даніеля В. А. Олсона з університету Саут Бенд штату Індіана, в якій автор піддав жорсткій критиці статистичні методи, використані Фінке і Старком.
У статті в наступному номері «Щорічного огляду соціології» Марка Чейвза та Філіпа С. Горскі з Медісонського університету штату Вісконсін зроблено висновок, що з 26 статей з питань релігійного плюралізму у різних країнах, надрукованих поважними науковими журналами, у 16 або відсутня чітка схема змалювання зв’язку між плюралізмом і релігійністю, або з’ясувалося, що плюралізм зашкодив останній.
Аргумент плюралізму є вирішальним для теоретиків «релігійного економізму», стверджує Марк Чейвз, оскільки «тільки тут вони можуть заявити про емпіричне «відкриття». «Але, — додає він, — мені ясно, що цьому суперечать надто вагомі факти».
У деяких дослідженнях американської релігійності Старк і Фінке дещо інакше ставляться до католиків, ніж до інших спільнот, і були піддані за це критиці. Та вчені переконані, що як міцно згуртована, а часом і переслідувана (принаймні у XIX ст.) релігійна меншина, католики не виходили на той самий ринок, що і протестанти. Дослідники часто роблять наголос на Америці XIX ст., бо дуже важливою, на їхню думку, є різниця між кількістю діючих церков — однією, двома чи трьома.
Оскільки йшлося про Польщу та Ірландію, Старк і Фінке відповідають, що навіть монополістичні церкви можуть розвиватися, якщо сплітаються релігійний і політичний конфлікти. Поляки, наприклад, довгий час розглядали відвідування меси як спосіб «наставляти роги Советам». Критики, однак, таку аргументацію сприймають як самовиправдання.
А проте навіть критики припускають, що хиткий стан релігійної віри в Америці вимагає більшого вивчення та теоретичного підходу. П. Бергер, автор книги «Святі небеса», виклав свої погляди на те, яким чином секуляризується Америка і чи відбувається там процес секуляризації узагалі. В одному інтерв’ю він зізнався, що більше не вірить у те, що плюралізм повністю розчинив у собі віру, та все ж наполягав на тому, що її характер змінився, вона стала більш мінливою і гнучкою. Проте він заперечив будь-яку можливість приєднатися коли-небудь до табору теоретиків | «релігійного економізму». Разом з багатьма іншими він переконаний, що погляд на релігію з позиції ринкової економіки випускає з поля зору найважливіше — історію, значення, символізм та ритуал. «Від вкладання релігії в економічні рамки, — вважає Бергер, — мало користі».
Кріс Ші
«Нью-Йорк Таймс»,
24 березня 2001 р.
Переклад Вікторії Король
